Непал: Покхара, повернення до Києва (частина 11)
4.11
Сьогодні у нас переїзд в Покхару. Певно друге за значенням місто Непалу. Але на відміну від столиці Катманду, Покхара це більш курортне місто. Знаходиться воно в 200 кілометрах від Катманду на березі великого озера Фіва. З міста відкривається чудові краєвиди на Гімалаї.
Я зрозумів чому спочатку з'явився повітряний зв'язок між Покхарою та Катманду, і лише через років 10-15 років побудували дорогу. Ці 200 кілометрів перетворились на 6-ти годинне пекло з перервою на рафтінг по дорозі. Рафтінг, хоча і нескладний, але значно підняв настрій. Отримали змогу помилуватись ущелиною, якою проходить дорога, з річки. Інколи враження таке, наче перебуваєш десь в джунглях. На нашому човні був хороший керманич, який провів максимально цікавим курсом через усі пороги що нам зустрілись. Освіжившись у річці я почав уважніше слідкувати за дорогою.
Непальці точно вірять у безсмертя - Просто посеред дороги грається дівчинка, дві машини не гальмуючи облітають її (на швидкості аж 40 км/год - це немала швидкість для непальських доріг)
А ще тут певно також трапляються білявки за кермом - входимо в черговий поворот вже зі звичним сигналом і тут хлопець пішохід на протилежному краю дороги миттю застрибає на залізобетонний стовп. Досвідчений, однако.
Протягом усього шляху побачив тільки одне ДТП. Яке сталося вже проти ночі, схоже просто не помітили мотоцикліста, виявилось без смертей, ну і добре.
В Покхару ми в'їхали вже вночі.
5.11
Покхара.
Справжній курорт. Тут ніхто нікуди не поспішає. Відсутня гнітюча атмосфера побуту. Тут якось легко і час наче уповільнює свій плив. Де як не в такому місці можна зустріти хіпі, які наче зійшли з фоток 60-х, чи бородатого байкера на старому вірному двоколесному коні, який, із зовнішнього вигляду, служить власнику вже не перше десятиріччя.
Романтикою сповнене повітря.
Знайомимось із місцевими магазинчиками та ресторанчиками. Вуличні торгівці активно пропонують свіже витиснуті соки - фреши. Знайшли невеличку крамничку де всього за 15 грв (якщо перевести на наші гроші) можна придбати пів літра фрешу з усіх фруктів які є - смакота. Відвідуємо місцеві визначні місця як то парки, печери, підземна річка, надземна річка, музей гуркхів і т.д.
Особливо сподобався музей альпінізму. Тут зібране все, що стосується Гімалаїв:
- національний одяг та елементи побуту народів Гімалаїв;
- опис геології, а також флори та фауни гір;
- історія альпінізму від самого початку і до сьогоднішніх днів, із короткою інформацією про найвидатніших альпіністів, серед яких я знайшов і Меcснера, та зібраннням різних речей якими користувались альпіністи - від льодорубів із дерев'яними ручками та кішок і до кисневих болонів;
- світлини Гімалайських восьмитисячників;
- порівняльні фотографії льодовиків за останні 30-40 років.
Чудовий музей.
У парку, що оточує музей розташована і ось така стінка - на ній практикувався француз Ерцог - перша людина що підкорила восьмитисячник (Аннапурна 1, 1950 рік)
Вид на гори з території музею. По середині Мачапучаре (Machhapuchhre, "Риб'ячий хвіст") - свята гора для непальців. Цей семитисячник (6997 м) ще ніхто не підкорював.
Озеро Фева на березі якого знаходиться Покхара. Озеро богате на рибу, а отже в меню усіх ресторанів вона присутня у найрізноманітнішому вигляді.
Пагорб Сарнгкот (Sarangkot). Завтра плануємо зустрічати схід сонця на його маківці.
Ліворуч від пагорбу вершина Аннапурна 1 (Annapurna I), праворуч Мачапучаре (Machhapuchhre)
6.11
Зустрічаємо сонце на Саранкоті (Sarangkot). Коли обговорювали зустріч сонця із нашим гідом Шивою, то виявилось,що ми говорили про різні точки огляду. Він мав на увазі точку яка знаходиться недалеко від стоянки авто, а ми про саму вершину. Так що в ранці виявилось, що нам треба швидко забігти на вершину пагорба. До сходу сонця встигли всі. На самій маківці пагорбу вже перебувало чимало туристів. Ну звісно більшість з них - японці різного віку, але обов»язково із професійними цифровими камерами. Сонце ще не зійшло і на оглядовому майданчику звучить легкий гомін. Хтось говорить з друзями, хтось знайомиться із дівчатами (звісно японками :)) але варто було з»явитися першим сонячним променям, як розмови стихають і новостворена тиша миттю наповнюється клацанням фотоапаратів. І тут є що знімати.
Обрій запалав і з димки небосхилу поступово почало сходити сонце.
Сповнені приємних вражень повертаємось назад до Покхари і продовжуємо гуляти.
Ступа всесвітнього миру. Ступа побудована нещодавно. Її побудував японець якому наснилось (чи якось так) що він має побудувати по всьому світу 99 (чи 108?) таких ступ. Почав будівництво з цього місця, бо недалеко звідси народився Сиддхартха Гаутама якого пізніше назвали Буддою тобто Просвітленим.
З пагорбу, на якому стоїть ступа відкриваються захоплюючі краєвиди
Крайня ліворуч - Дхаулагірі (Dhaulagiri, 8167 м) далі праворуч Аннапурна 1 (Annapurna I, 8091 м), Хунчулі ( Hiunchuli, 6441 м), Мачепучаре ( Machhapuchhre, 6997 м).
Під Мачепучаре пагорб Сарангкот (Sarangkot, 1592 м).
Ще нижче озеро Фева.
Покхара. Чим ближче до озера тим курортніше :)
Цими днями починається друге за значенням свято в Непалі - Тіхар
Тому на вулицях повно дітей які співають щось на кшталт наших колядок за що отримують дрібні гроші чи цукерки. Гуляння тут тривають до глибокої ночі.
7.11
Повертаємось до Катманду.
Через свято то був День сестер, чи якось так, заїхали до батьків Шиви. Вони живуть десь на середині шляху від Покхари до Катманду. Отже отримали можливість трохи подивились на життя людей поза туристичних маршрутів. Відмінна дорога, охайні будиночки, рівні грядки із овочами, та фруктові сади. Добрі привітні люди. Якщо розбити дорогу, замінити двоповерхові дубиночки нашими сільськими хатинками і замість бананів посадити яблуні та вишні, то наче як у нашому селі :)
Дорога назад зайняла набагато менше часу. Через свято рух не такий активний і ми буквально влітаємо в напівпусте місто. Більшість магазинчиків закриті. В Тхамелі в основному туристи. Тут побачили величезну картину зроблену із різного зерна.
8.11
Прощаємось із Катманду та Непалом сьогодні виліт назад.
В аеропорту тепло попрощались із нашим гідом Шивою. Відстоявши довгу чергу на прохідну в аеропорт даю паспорт перевіряю чому і чую: «Not same.» (не схожий) Він тикає пальцем в фотку - “That”(товстий), тикає пальцем в мене - “Thin”(худий) це правда. Як виявилось вже в Києві я повернувся з Непалу із вагою 72 кг, а вилітав із Києва із вагою 80. Так що усім охочим скинути вагу - ласкаво просимо до Непалу.
Але ось ми нарешті летимо до Шаржі. Перечитую щоденник, переглядаю фотки і знову і знову переживаю найяскравіші моменти подорожі.
Шаржа. Очікуючи свого ранкового рейсу вирішили закупити алкоголь в дьюті фрі. І тут зітнулись із проявом дискримінації за національною ознакою.
Набрали пляшок підійшли до каси. Мила дівчина перш ніж відпустити товар поцікавилась
- Russia?
- No
- Khazahstan?
- No, Ukraine!
- Ah, Russia…
Виявилось вихідцям із колишнього СРСР не продають алкоголь без посадкового квитка, який видають лише за 1.5 -2 години до вильоту. Наївні, вони вважають що наші люди не встигнуть набухатись за годину.
9.11
Летимо додому!
Сиджу біля ілюмінатора і можу спостерігати як місто різко змінюється пустелею, пустеля переходить в гори, а ті в свою чергу спускаються до моря. В далині бачили біблійську гору Арарат, за легендою саме на ній Ной ступив на земну твердь після великого потопу.
Далі розкинулось Чорне море. Оскільки нічого цікавого не бачу, починаю слідкувати за крилом літака. А ви знали, що літаки махають крилами щоб летіти? Чесно кажучи коли я зрозумів, що тремтіння фюзеляжу з'являється через те, що двигуни літака зацікавило щось в стороні від курсу руху літака і вони хочуть туди, а тримає їх тільки крило, я деякий час боявся дивитись у вікно.
Аж ось Чорне море закінчилось. Крим. Починається рідна Україна. Яка ж вона красивашкодую, що не маю під рукою фотокамери. Розумію птахів, які щовесни повертаються до нас з південних країв. Широкі поля розмежовані лісополосами та озерами. Сині артерії річок. Трохи північніше з'являються густі ліси. Багата земля. Аж ось наближуємось до рідного Києва. Заходимо на коло і посадка. Проходимо контроль і все, ми вдома. Київ зустрів м'якою теплою осінню і я розумію мандрівників які цілували рідну землю після тривалих подорожей. Я вдома! Закінчилось націкавіша подорож у моєму житті. Але я сподіваюсь що такі подорожі ще будуть, і не одна.
Сьогодні у нас переїзд в Покхару. Певно друге за значенням місто Непалу. Але на відміну від столиці Катманду, Покхара це більш курортне місто. Знаходиться воно в 200 кілометрах від Катманду на березі великого озера Фіва. З міста відкривається чудові краєвиди на Гімалаї.
Я зрозумів чому спочатку з'явився повітряний зв'язок між Покхарою та Катманду, і лише через років 10-15 років побудували дорогу. Ці 200 кілометрів перетворились на 6-ти годинне пекло з перервою на рафтінг по дорозі. Рафтінг, хоча і нескладний, але значно підняв настрій. Отримали змогу помилуватись ущелиною, якою проходить дорога, з річки. Інколи враження таке, наче перебуваєш десь в джунглях. На нашому човні був хороший керманич, який провів максимально цікавим курсом через усі пороги що нам зустрілись. Освіжившись у річці я почав уважніше слідкувати за дорогою.
Непальці точно вірять у безсмертя - Просто посеред дороги грається дівчинка, дві машини не гальмуючи облітають її (на швидкості аж 40 км/год - це немала швидкість для непальських доріг)
А ще тут певно також трапляються білявки за кермом - входимо в черговий поворот вже зі звичним сигналом і тут хлопець пішохід на протилежному краю дороги миттю застрибає на залізобетонний стовп. Досвідчений, однако.
Протягом усього шляху побачив тільки одне ДТП. Яке сталося вже проти ночі, схоже просто не помітили мотоцикліста, виявилось без смертей, ну і добре.
В Покхару ми в'їхали вже вночі.
5.11
Покхара.
Справжній курорт. Тут ніхто нікуди не поспішає. Відсутня гнітюча атмосфера побуту. Тут якось легко і час наче уповільнює свій плив. Де як не в такому місці можна зустріти хіпі, які наче зійшли з фоток 60-х, чи бородатого байкера на старому вірному двоколесному коні, який, із зовнішнього вигляду, служить власнику вже не перше десятиріччя.
Романтикою сповнене повітря.
Знайомимось із місцевими магазинчиками та ресторанчиками. Вуличні торгівці активно пропонують свіже витиснуті соки - фреши. Знайшли невеличку крамничку де всього за 15 грв (якщо перевести на наші гроші) можна придбати пів літра фрешу з усіх фруктів які є - смакота. Відвідуємо місцеві визначні місця як то парки, печери, підземна річка, надземна річка, музей гуркхів і т.д.
Особливо сподобався музей альпінізму. Тут зібране все, що стосується Гімалаїв:
- національний одяг та елементи побуту народів Гімалаїв;
- опис геології, а також флори та фауни гір;
- історія альпінізму від самого початку і до сьогоднішніх днів, із короткою інформацією про найвидатніших альпіністів, серед яких я знайшов і Меcснера, та зібраннням різних речей якими користувались альпіністи - від льодорубів із дерев'яними ручками та кішок і до кисневих болонів;
- світлини Гімалайських восьмитисячників;
- порівняльні фотографії льодовиків за останні 30-40 років.
Чудовий музей.
У парку, що оточує музей розташована і ось така стінка - на ній практикувався француз Ерцог - перша людина що підкорила восьмитисячник (Аннапурна 1, 1950 рік)
Вид на гори з території музею. По середині Мачапучаре (Machhapuchhre, "Риб'ячий хвіст") - свята гора для непальців. Цей семитисячник (6997 м) ще ніхто не підкорював.
Озеро Фева на березі якого знаходиться Покхара. Озеро богате на рибу, а отже в меню усіх ресторанів вона присутня у найрізноманітнішому вигляді.
Пагорб Сарнгкот (Sarangkot). Завтра плануємо зустрічати схід сонця на його маківці.
Ліворуч від пагорбу вершина Аннапурна 1 (Annapurna I), праворуч Мачапучаре (Machhapuchhre)
6.11
Зустрічаємо сонце на Саранкоті (Sarangkot). Коли обговорювали зустріч сонця із нашим гідом Шивою, то виявилось,що ми говорили про різні точки огляду. Він мав на увазі точку яка знаходиться недалеко від стоянки авто, а ми про саму вершину. Так що в ранці виявилось, що нам треба швидко забігти на вершину пагорба. До сходу сонця встигли всі. На самій маківці пагорбу вже перебувало чимало туристів. Ну звісно більшість з них - японці різного віку, але обов»язково із професійними цифровими камерами. Сонце ще не зійшло і на оглядовому майданчику звучить легкий гомін. Хтось говорить з друзями, хтось знайомиться із дівчатами (звісно японками :)) але варто було з»явитися першим сонячним променям, як розмови стихають і новостворена тиша миттю наповнюється клацанням фотоапаратів. І тут є що знімати.
Обрій запалав і з димки небосхилу поступово почало сходити сонце.
Сповнені приємних вражень повертаємось назад до Покхари і продовжуємо гуляти.
Ступа всесвітнього миру. Ступа побудована нещодавно. Її побудував японець якому наснилось (чи якось так) що він має побудувати по всьому світу 99 (чи 108?) таких ступ. Почав будівництво з цього місця, бо недалеко звідси народився Сиддхартха Гаутама якого пізніше назвали Буддою тобто Просвітленим.
З пагорбу, на якому стоїть ступа відкриваються захоплюючі краєвиди
Крайня ліворуч - Дхаулагірі (Dhaulagiri, 8167 м) далі праворуч Аннапурна 1 (Annapurna I, 8091 м), Хунчулі ( Hiunchuli, 6441 м), Мачепучаре ( Machhapuchhre, 6997 м).
Під Мачепучаре пагорб Сарангкот (Sarangkot, 1592 м).
Ще нижче озеро Фева.
Покхара. Чим ближче до озера тим курортніше :)
Цими днями починається друге за значенням свято в Непалі - Тіхар
Тому на вулицях повно дітей які співають щось на кшталт наших колядок за що отримують дрібні гроші чи цукерки. Гуляння тут тривають до глибокої ночі.
7.11
Повертаємось до Катманду.
Через свято то був День сестер, чи якось так, заїхали до батьків Шиви. Вони живуть десь на середині шляху від Покхари до Катманду. Отже отримали можливість трохи подивились на життя людей поза туристичних маршрутів. Відмінна дорога, охайні будиночки, рівні грядки із овочами, та фруктові сади. Добрі привітні люди. Якщо розбити дорогу, замінити двоповерхові дубиночки нашими сільськими хатинками і замість бананів посадити яблуні та вишні, то наче як у нашому селі :)
Дорога назад зайняла набагато менше часу. Через свято рух не такий активний і ми буквально влітаємо в напівпусте місто. Більшість магазинчиків закриті. В Тхамелі в основному туристи. Тут побачили величезну картину зроблену із різного зерна.
8.11
Прощаємось із Катманду та Непалом сьогодні виліт назад.
В аеропорту тепло попрощались із нашим гідом Шивою. Відстоявши довгу чергу на прохідну в аеропорт даю паспорт перевіряю чому і чую: «Not same.» (не схожий) Він тикає пальцем в фотку - “That”(товстий), тикає пальцем в мене - “Thin”(худий) це правда. Як виявилось вже в Києві я повернувся з Непалу із вагою 72 кг, а вилітав із Києва із вагою 80. Так що усім охочим скинути вагу - ласкаво просимо до Непалу.
Але ось ми нарешті летимо до Шаржі. Перечитую щоденник, переглядаю фотки і знову і знову переживаю найяскравіші моменти подорожі.
Шаржа. Очікуючи свого ранкового рейсу вирішили закупити алкоголь в дьюті фрі. І тут зітнулись із проявом дискримінації за національною ознакою.
Набрали пляшок підійшли до каси. Мила дівчина перш ніж відпустити товар поцікавилась
- Russia?
- No
- Khazahstan?
- No, Ukraine!
- Ah, Russia…
Виявилось вихідцям із колишнього СРСР не продають алкоголь без посадкового квитка, який видають лише за 1.5 -2 години до вильоту. Наївні, вони вважають що наші люди не встигнуть набухатись за годину.
9.11
Летимо додому!
Сиджу біля ілюмінатора і можу спостерігати як місто різко змінюється пустелею, пустеля переходить в гори, а ті в свою чергу спускаються до моря. В далині бачили біблійську гору Арарат, за легендою саме на ній Ной ступив на земну твердь після великого потопу.
Далі розкинулось Чорне море. Оскільки нічого цікавого не бачу, починаю слідкувати за крилом літака. А ви знали, що літаки махають крилами щоб летіти? Чесно кажучи коли я зрозумів, що тремтіння фюзеляжу з'являється через те, що двигуни літака зацікавило щось в стороні від курсу руху літака і вони хочуть туди, а тримає їх тільки крило, я деякий час боявся дивитись у вікно.
Аж ось Чорне море закінчилось. Крим. Починається рідна Україна. Яка ж вона красивашкодую, що не маю під рукою фотокамери. Розумію птахів, які щовесни повертаються до нас з південних країв. Широкі поля розмежовані лісополосами та озерами. Сині артерії річок. Трохи північніше з'являються густі ліси. Багата земля. Аж ось наближуємось до рідного Києва. Заходимо на коло і посадка. Проходимо контроль і все, ми вдома. Київ зустрів м'якою теплою осінню і я розумію мандрівників які цілували рідну землю після тривалих подорожей. Я вдома! Закінчилось націкавіша подорож у моєму житті. Але я сподіваюсь що такі подорожі ще будуть, і не одна.