Ерленд Лу: Кожен з нас прикидається, що має нормальну роботу і нормальне життя
Ерленд Лу - норвезький письменник. Український читач знає його вже давненько з перекладу чи не найвідомішого роману "Наївний. Супер".
Ще не почалася широкомасштабна мода на скандинавських авторів, але Ерленд Лу вже мав чимало українських шанувальників. Цієї осені письменник вперше завітає до України, щоби познайомитись із читачами та представити українські переклади своїх текстів.
"Українська правда. Життя" поспілкувалась із Ерлендом Лу напередодні його візиту. Гарний привід краще познайомитись із письменником.
- Назвіть три речі, які ви знаєте про Україну.
- Я знаю, що у вас широкі поля, які колись використовувалися як житниця СРСР. І що в купі пропагандистських совєтських фільмів діють сильні та щасливі селяни з України.
Також я знаю, що численне єврейське населення України було майже повністю знищене під час Другої світової війни.
І ще я знаю, що у вашого контроверсійного політика Юлії Тимошенко навколо голови - велика коса.
- Цього вересня ви їдете до Львова. Це ваша перша поїздка в Україну?
- Так, перша. Я їду сюди на запрошення мого видавця. Кажуть в Україні люди читають мої книги.
- Переклад ваших текстів українською мовою ви вважаєте важливим етапом своєї кар´єри? Здається, український книжковий ринок не такий вже й важливий для Європи...
- Переклад будь-якою мовою - це привілей для будь-якого автора. Я щасливий, що мої книжки видають в Україні Це дає нагоду знайти багато потенційних читачів і познайомитись із новими людьми.
- Ви стежите за якістю перекладів ваших текстів? Наприклад, чи спілкуєтесь із перекладачами під час їхньої роботи?
- Деякі перекладачі щось у мене питають, а я їм відповідаю. Але мова, якою я не володію - поза моїм контролем. Я можу хіба що повірити видавцям на слово.
І взагалі на світі є серйозніші проблеми, аніж труднощі перекладу.
- Часто в рецензіях вас називають "автором книжки "Наївний. Супер". Вам подобається, що вас ідентифікують лише за однією книжкою?
- Знаєте, мені тепер уже все одно. Я написав 9 романів і декілька дитячих книжок. Я пишу сценарії та театральні п´єси.
Тобто люди, котрі звикли шукати потрібну інформацію, швидко зможуть дізнатися, що я - не тільки автор роману "Наївний. Супер". Хоча, до речі, цією книжкою я насправді дуже пишаюся.
- Ваші тексти порівнюють із наївним живописом. "Наїв" - це ваш стиль? І взагалі що це слово для вас означає?
- В деяких своїх текстах я використовую такий собі наївний голос як інструмент. Але ж речі, які видаються наївними, насправді такими не є.
Я люблю писати простою прозорою мовою. Але це не означає, що я чи мій текст - наївні.
- Ви письменник і сценарист. Це дуже різні способі письма. Розкажіть про відмінності роботи з ними.
- Найбільша відмінність - це відчуття повної, нічим не обмеженої свободи під час написання роману. Тут немає жоднісіньких правил.
А от у сценарії треба враховувати певні правила. Зокрема через те, що йдеться про гроші. Адже продюсер хоче, щоб люди пішли дивитися фільм, а люди люблять фільми, які були б схожі на інші фільми.
Тобто якщо тобі треба зняти незвичайний фільм, то його треба закамуфлювати так, щоб ніхто про це не здогадався. Це складно, але цікаво.
Я люблю робити і те, і те.
От щойно я закінчив новий роман і збираюся написати пару сценаріїв - якщо, звісно, зможу з усім цим впоратись.
- Чи існує рецепт хорошого роману чи хорошого сценарію? Який ваш секрет написання гарного тексту?
- Такі рецепти - це майже неможливо. Те, що виходить - виходить, те, що не виходить - не виходить.
Хоча практика показала, що письменник пише краще, якщо уявляє собі, яку книжку він хоче написати чи який фільм зробити.
- Ви створили спільноту "Screenwriters Oslo". Навіщо?
- Мета цього об´єднання - створити кімнату, де б могли зустрічатися автори, котрі зазвичай ведуть усамітнене професійне життя. Кімнату, де б вони могли привітатися один із одним, разом пообідати в перерві між роботою. Вже 12 чи 13 років ця схема чудово функціонує.
- Ви берете участь у якихось інших письменницьких об`єднаннях?
- Я пишу книжки та сценарії в межах такої спільноти. Іноді ми показуємо один одному свої тексти та обмінюємося враженнями.
Решту часу кожен з нас прикидається, що працює на якійсь нормальній роботі та живе нормальним життям.
- В Україні письменники беруть активну участь у соціальному житті - коментують важливі політичні виклики, культурні події тощо. В Норвегії все так само?
- Одні письменники роблять так само, інші - ні. Не думаю, що письменник має відчувати зобов´язання до чогось такого.
Писання - це не завжди коментування соціального поступу. Подекуди це всього-на-всього створення слів - і тоді це дуже далеко від щоденного життя.
Обидва вибори - цілком прийнятні.
- Що ви відчуваєте після теракту 22 липня? Ви намагалися якось втішити співвітчизників у вашому блозі, в статті тощо?
- Я був за кордоном, коли це сталося.
Мене дуже багато іноземних ЗМІ просили про це написати. Але я відмовився.
Я читав маніфест того божевільного, і це допомогло з усім розібратися.
Стріляти в дітей - божевілля. Але я пишаюся тим, як моя нація зреагувала. Я думаю це доводить, що ми - емоційно розвинене суспільство.
- Ви спілкуєтесь із читачами? Для вас важлива їхня думка?
- Я спілкуюсь із читачами під час зустрічей, на яких я відповідаю на запитання та читаю свої тексти.
Натомість я не відповідаю на мейли. Я не можу вкотре відповідати на постійно однакові запитання. З часом я зрозумів, що це все якось погано на мене впливає.
Краще йти далі, аніж постійно повторювати вже зроблене.
- А як щодо літературних критиків? Ви стежите за рецензіями? Як до них ставитесь? Адже письменники частенько порівнюють критиків із імпотентами, що неспроможні самі щось створити...
- Визнаю, я теж так іноді думаю.
Є критики, котрі люблять критикувати автора, але не книжку. Особливо це стосується письменників, які написали вже багато книжок.
Хоча насправді я не маю нічого проти критиків. Вони хороші, часто самотні - це лише люди, котрі теж прагнуть трохи любові, як і всі ми.
Я й сам пишу рецензії - я кінокритик. А ще мені подобається образ ресторанного критика з піксарівського мультфільму "Ratatouille". Це надзвичайно людяний образ.
- Що вас злить?
- Я злюся, коли їжджу на велосипеді в околицях Осло, а водії не виявляють до мене жодної поваги.
А ще я стаю агресивним, коли стикаюся з релігійною тупістю.
- Що вас тішить?
- Майже все. Сім´я, фільми, книжки, пробіжка в лісі. Більшого мені й не треба.
- Якби ви не стали письменником, то ким би стали?
- Я би став пілотом десь у Алясці чи в Канаді. Я би перевозив їжу, людей і пошту у віддалені куточки світу.
Ще не почалася широкомасштабна мода на скандинавських авторів, але Ерленд Лу вже мав чимало українських шанувальників. Цієї осені письменник вперше завітає до України, щоби познайомитись із читачами та представити українські переклади своїх текстів.
"Українська правда. Життя" поспілкувалась із Ерлендом Лу напередодні його візиту. Гарний привід краще познайомитись із письменником.
- Назвіть три речі, які ви знаєте про Україну.
- Я знаю, що у вас широкі поля, які колись використовувалися як житниця СРСР. І що в купі пропагандистських совєтських фільмів діють сильні та щасливі селяни з України.
Також я знаю, що численне єврейське населення України було майже повністю знищене під час Другої світової війни.
І ще я знаю, що у вашого контроверсійного політика Юлії Тимошенко навколо голови - велика коса.
- Цього вересня ви їдете до Львова. Це ваша перша поїздка в Україну?
- Так, перша. Я їду сюди на запрошення мого видавця. Кажуть в Україні люди читають мої книги.
- Переклад ваших текстів українською мовою ви вважаєте важливим етапом своєї кар´єри? Здається, український книжковий ринок не такий вже й важливий для Європи...
- Переклад будь-якою мовою - це привілей для будь-якого автора. Я щасливий, що мої книжки видають в Україні Це дає нагоду знайти багато потенційних читачів і познайомитись із новими людьми.
- Ви стежите за якістю перекладів ваших текстів? Наприклад, чи спілкуєтесь із перекладачами під час їхньої роботи?
- Деякі перекладачі щось у мене питають, а я їм відповідаю. Але мова, якою я не володію - поза моїм контролем. Я можу хіба що повірити видавцям на слово.
І взагалі на світі є серйозніші проблеми, аніж труднощі перекладу.
- Часто в рецензіях вас називають "автором книжки "Наївний. Супер". Вам подобається, що вас ідентифікують лише за однією книжкою?
- Знаєте, мені тепер уже все одно. Я написав 9 романів і декілька дитячих книжок. Я пишу сценарії та театральні п´єси.
Тобто люди, котрі звикли шукати потрібну інформацію, швидко зможуть дізнатися, що я - не тільки автор роману "Наївний. Супер". Хоча, до речі, цією книжкою я насправді дуже пишаюся.
- Ваші тексти порівнюють із наївним живописом. "Наїв" - це ваш стиль? І взагалі що це слово для вас означає?
- В деяких своїх текстах я використовую такий собі наївний голос як інструмент. Але ж речі, які видаються наївними, насправді такими не є.
Я люблю писати простою прозорою мовою. Але це не означає, що я чи мій текст - наївні.
- Ви письменник і сценарист. Це дуже різні способі письма. Розкажіть про відмінності роботи з ними.
- Найбільша відмінність - це відчуття повної, нічим не обмеженої свободи під час написання роману. Тут немає жоднісіньких правил.
А от у сценарії треба враховувати певні правила. Зокрема через те, що йдеться про гроші. Адже продюсер хоче, щоб люди пішли дивитися фільм, а люди люблять фільми, які були б схожі на інші фільми.
Тобто якщо тобі треба зняти незвичайний фільм, то його треба закамуфлювати так, щоб ніхто про це не здогадався. Це складно, але цікаво.
Я люблю робити і те, і те.
От щойно я закінчив новий роман і збираюся написати пару сценаріїв - якщо, звісно, зможу з усім цим впоратись.
- Чи існує рецепт хорошого роману чи хорошого сценарію? Який ваш секрет написання гарного тексту?
- Такі рецепти - це майже неможливо. Те, що виходить - виходить, те, що не виходить - не виходить.
Хоча практика показала, що письменник пише краще, якщо уявляє собі, яку книжку він хоче написати чи який фільм зробити.
- Ви створили спільноту "Screenwriters Oslo". Навіщо?
- Мета цього об´єднання - створити кімнату, де б могли зустрічатися автори, котрі зазвичай ведуть усамітнене професійне життя. Кімнату, де б вони могли привітатися один із одним, разом пообідати в перерві між роботою. Вже 12 чи 13 років ця схема чудово функціонує.
- Ви берете участь у якихось інших письменницьких об`єднаннях?
- Я пишу книжки та сценарії в межах такої спільноти. Іноді ми показуємо один одному свої тексти та обмінюємося враженнями.
Решту часу кожен з нас прикидається, що працює на якійсь нормальній роботі та живе нормальним життям.
- В Україні письменники беруть активну участь у соціальному житті - коментують важливі політичні виклики, культурні події тощо. В Норвегії все так само?
- Одні письменники роблять так само, інші - ні. Не думаю, що письменник має відчувати зобов´язання до чогось такого.
Писання - це не завжди коментування соціального поступу. Подекуди це всього-на-всього створення слів - і тоді це дуже далеко від щоденного життя.
Обидва вибори - цілком прийнятні.
- Що ви відчуваєте після теракту 22 липня? Ви намагалися якось втішити співвітчизників у вашому блозі, в статті тощо?
- Я був за кордоном, коли це сталося.
Мене дуже багато іноземних ЗМІ просили про це написати. Але я відмовився.
Я читав маніфест того божевільного, і це допомогло з усім розібратися.
Стріляти в дітей - божевілля. Але я пишаюся тим, як моя нація зреагувала. Я думаю це доводить, що ми - емоційно розвинене суспільство.
- Ви спілкуєтесь із читачами? Для вас важлива їхня думка?
- Я спілкуюсь із читачами під час зустрічей, на яких я відповідаю на запитання та читаю свої тексти.
Натомість я не відповідаю на мейли. Я не можу вкотре відповідати на постійно однакові запитання. З часом я зрозумів, що це все якось погано на мене впливає.
Краще йти далі, аніж постійно повторювати вже зроблене.
- А як щодо літературних критиків? Ви стежите за рецензіями? Як до них ставитесь? Адже письменники частенько порівнюють критиків із імпотентами, що неспроможні самі щось створити...
- Визнаю, я теж так іноді думаю.
Є критики, котрі люблять критикувати автора, але не книжку. Особливо це стосується письменників, які написали вже багато книжок.
Хоча насправді я не маю нічого проти критиків. Вони хороші, часто самотні - це лише люди, котрі теж прагнуть трохи любові, як і всі ми.
Я й сам пишу рецензії - я кінокритик. А ще мені подобається образ ресторанного критика з піксарівського мультфільму "Ratatouille". Це надзвичайно людяний образ.
- Що вас злить?
- Я злюся, коли їжджу на велосипеді в околицях Осло, а водії не виявляють до мене жодної поваги.
А ще я стаю агресивним, коли стикаюся з релігійною тупістю.
- Що вас тішить?
- Майже все. Сім´я, фільми, книжки, пробіжка в лісі. Більшого мені й не треба.
- Якби ви не стали письменником, то ким би стали?
- Я би став пілотом десь у Алясці чи в Канаді. Я би перевозив їжу, людей і пошту у віддалені куточки світу.