100 днів. післямова.
100 днів.
185 фотографій у веб-папці в пікасі.
1800 фотографій у папці "100 днів" на жорсткому диску.
таким був початок. такою була наша друга половина лютого.
плюси, переваги, досягнення:
у Тернополі:
в Києві:
розчарування:
чи буде продовження? не знаю. може й буде. але точно інакше. 100 - чудова цифра. для мене - підходяща.
таким були Великодні канікули в Тернополі:
"проект" - від початку здавалося мені занадто голосним словом. я сприймала це радше як обіцянку собі й просто цікаву пригоду.
таким був травень:
це не ого-го, звичайно, але я рада, що почала цю пригоду. дякую моїм рідним, які давали себе знимкувати, цитувати, і часом заглядати собі в душу. дякую Даньові, що терпів вечорами моє довготривале сидіння за компом, готував енну кількість літрів чаю і ганяв у "Фору" за цукерками! дякую вам, що читали, коментували і були, і є тут. врешті, як би мені того не хотілося, але не можу писати і не пишу тільки для себе :)
185 фотографій у веб-папці в пікасі.
1800 фотографій у папці "100 днів" на жорсткому диску.
таким був початок. такою була наша друга половина лютого.
плюси, переваги, досягнення:
- я перестала боятися фотографувати. до проекту перш, ніж взяти в руки камеру, в голові вже було купа думок: "кому це треба", "погане світло", "банальний сюжет".
- стала уважнішою до того, що мене оточує. щодня вишукуючи об"єкт для знимкування, я перестала сподіватися на грандіозні краєвиди місцевостей, де я колись МОЖЛИВО побуваю, на людей, які самі проситимуть сфотографувати їх, на ідеальне освітлення. я просто старалася знайти point кожного з тих 100 днів. часом вони самі приходили і по кілька відразу, а часом приходилося добряче понишпорити. хороший досвід.
- самоорганізація. були, були дні, коли в сутінках, а то й перед самим сном я згадувала, що нічого не сфотографувала, і була спокуса поставити якесь старе фото, пококетувати і зробити вигляд, що все так і має бути. я добре розумію, що ніхто би нічого такого не подумав, але чесність в цьому ділі була важлива мені самій і перед собою.
- перестала боятися показувати свої фотографії. ті самі думки, що і в першому пункті, плюс іще "в інеті море таких картинок", "в інеті море картинок у сто, тисячу разів кращих за ці", "люди подумають: знову ця Оксамитка зі своїми дітьми"...
у Тернополі:
в Києві:
розчарування:
- схалявила тричі, поставивши фото не з тих днів. у принципі, це не так і погано. 3 %. на початку я думала, буде більше, тому це можна записати навіть у досягнення :)
- мало різноманітності. діти-діти-діти, квіти, трохи кухні, трохи хендмейду, трохи лахів. на початку в мене були грандіозні плани на весняні подорожі за Київ і все таке. але (знов але!) я показала свій світ такий, яким він є, нічого не прикрашала, ніяких спеціальних постановок, спеціальних тусовок під проект.
- зворотний відлік до 30. дехто подумав, що це мінімум дивно рахувати дні до тридцятки. може, це була моя головна помилка, бо насправді не хотілося, аби це виглядало дивним. день народження був обраний за дед лайн тільки через свою неминучість, як конкретна точка. можна було прив"язатися до початку літа, чи осені, чи червня, чи Зелених свят. можна було. але, але...
чи буде продовження? не знаю. може й буде. але точно інакше. 100 - чудова цифра. для мене - підходяща.
таким були Великодні канікули в Тернополі:
"проект" - від початку здавалося мені занадто голосним словом. я сприймала це радше як обіцянку собі й просто цікаву пригоду.
таким був травень:
це не ого-го, звичайно, але я рада, що почала цю пригоду. дякую моїм рідним, які давали себе знимкувати, цитувати, і часом заглядати собі в душу. дякую Даньові, що терпів вечорами моє довготривале сидіння за компом, готував енну кількість літрів чаю і ганяв у "Фору" за цукерками! дякую вам, що читали, коментували і були, і є тут. врешті, як би мені того не хотілося, але не можу писати і не пишу тільки для себе :)