для чайників
Останім часом порівняння України з Ізраілем стало майже класичним. Рада "робити як в Ізраіль" звучить на українських ресурсах постійно. Тому вважаю за потрібне висвітлити деякі аспекти, як це було в Ізраілі.
Почну з найболючего питання - мовного.
Усі знають, що в Ізраілі розмовляють івритом. Ця мова два тисячоліття використовувалась лише задля молитов. Коли у кінці ХІХ ст. Т. Герцль започаткував політичний сіонізм, то про повернення до івриту не йшлось взагалі, більш того мовне питання вважалось другорядним, а божевільні що мріяли про івріти вважались майже ворогами. на перші шаблі ставились політичні, а не культурні міркування. на той час євреї користувались мовами країн проживання (у всіх різні), "мамє-лонш" (материньска мова) - ідіш або ладино, та "святою мова" - іврит. на всіх ціх мовах писались книги та друкувались газети. Причому основна конкуренція йшла між мовою країни проживання та ідишем. Вважалось, що івритом взагалі неможливо писати про щось модерне та нерелігійне. Існували навіть переклади Тори ("пятикнижжя") на ідіш.
Розповідати про відродження івриту, та про шалену працю Єлейзера Бен-Йєхуди я в цьому посту не буду, сподіваюсь, що зацікавлені вміють користуватися гуглем. Важливо інше, впровадження івриту, модерного івриту почалось в перше десятиріччя ХХ ст. від час Другої Алії 1904 1914 рр. (Алією зветься репатріація в Ізраіль, крім того в історії Ізраіля терміном "алія" позначаться хвили репатріантів) , і зіткнулось зі спротивом релігійних (іврит - свята мова, розмовляти ним про буденнє святотатство) та культурних діячів.
Останні дорекали іврит відсталістю, відсутностю багатьох слів, термінів та понять. вони вважали, що еврейська культура зазнає великих втрат відмовившись від європейських мов ( головним чином від російської та німецької). Найпоширеним аргументом проти івриту була "неспроможність викладати на івриті". нічого не нагадує?
в Єрец-Ісраєль розгорнулись цілі баталії за освіту, так званна " війна мов". найбільш драматична сторінка війни мов зв'язана з відкриттям Техніона. Техніон, сучасна гордість ізраільскої освіти, був першим єврейським техничним вишем. він був зоснован на гроші німецьких благодійників з немецької організації "Езра" ( вона й досі існує та допомагає репатріантам). тому вважалось що викладати в ньому потрібно німецькою, додатковим аргументом була схожисть ідіша, мови що була знайома більшості тогочасних репатріантів, з німецькою. Але сіонисткі організації були категорично проти, вони вимагали викладання на івриті, а "Союз вчителей Ізраілю" навіть заборонив своїм членам викладати в Техніоні.
Згодом виявилось, що викладати сучасні науки івритом цлком можливо, вправне та дає гарні результати.
Більш того, стороніки впровадження івриту в той час вважали що мову треба поширювати саме через освіту, бажано через шкільну освіту, а якою мовою люди розмовляють вдома чи читають книжки не важливо.
Впровадження та модернізація івриту викликала гарячи спори серед його знавців, вони й дотепер сперечаються черех вимову, правопис конструювання деяких слів. але поки вини діскутували іврит встиг стати рідноє мовою для нового покоління. Реформа правопису не зробила нічого поганого, як і впровадження сефардської вимови замість ашкеназської.
У перши часи існування держави іврит впроваджувався дуже жорстко. знання івриту було головним чинником для соціального та службового роста тому мову вчили, деякі родини переходили на іврит у побуті лише заради майбутньої кар'єри дітей.
Ну і останій аспект. Навіщо було під час дуже важких подій, обмежених ресурсів впроваджувати нову мову, якою в той час не викладали, та не писали сучасні книжки? Сіоністи вважали що саме іврит робить державу єврейською, а користування ідишем нагадує життя у вигнанні, у галуті.
Україна знаходиться в значно кращому стані, мову не потрібно реконструювати, лише користуватися. Система вищої освіти вже є, сучасна література теж є.
Головна проблема української мови - це не лексичний склад, чи малоцікаві широкому загалу книжки ( це взагалі не крітерій), головна проблема - в освітянах з совком замість голови, що піклуються лише своїм комфортом та " стабильностью".
Головна проблема багатьох українського контенту (літератури, інтернету, кіно) - страх помилок, та острах втратити російську аудіторію. Це дрібниці, помилок не робить тільки той, хто нічого не робить взагалі. згодом помілки або зникнуть, або унормуються. Російську аудіторію втрачено давно, це треба визнати й йти далі, а ті хто дійсно цікавиться країною дуже вправно вчаться читати українсько.
Бонус: як виявилось в Ізраілі є ортодокси, що знають українську, але не знають російську. вони приїджають до України заради хасідських святинь
100 чоловік, що прийшли будувать Тель-Авів
This entry was originally posted at http://oldbufo-wife.dreamwidth.org/62286.html. Please comment there using OpenID.
Почну з найболючего питання - мовного.
Усі знають, що в Ізраілі розмовляють івритом. Ця мова два тисячоліття використовувалась лише задля молитов. Коли у кінці ХІХ ст. Т. Герцль започаткував політичний сіонізм, то про повернення до івриту не йшлось взагалі, більш того мовне питання вважалось другорядним, а божевільні що мріяли про івріти вважались майже ворогами. на перші шаблі ставились політичні, а не культурні міркування. на той час євреї користувались мовами країн проживання (у всіх різні), "мамє-лонш" (материньска мова) - ідіш або ладино, та "святою мова" - іврит. на всіх ціх мовах писались книги та друкувались газети. Причому основна конкуренція йшла між мовою країни проживання та ідишем. Вважалось, що івритом взагалі неможливо писати про щось модерне та нерелігійне. Існували навіть переклади Тори ("пятикнижжя") на ідіш.
Розповідати про відродження івриту, та про шалену працю Єлейзера Бен-Йєхуди я в цьому посту не буду, сподіваюсь, що зацікавлені вміють користуватися гуглем. Важливо інше, впровадження івриту, модерного івриту почалось в перше десятиріччя ХХ ст. від час Другої Алії 1904 1914 рр. (Алією зветься репатріація в Ізраіль, крім того в історії Ізраіля терміном "алія" позначаться хвили репатріантів) , і зіткнулось зі спротивом релігійних (іврит - свята мова, розмовляти ним про буденнє святотатство) та культурних діячів.
Останні дорекали іврит відсталістю, відсутностю багатьох слів, термінів та понять. вони вважали, що еврейська культура зазнає великих втрат відмовившись від європейських мов ( головним чином від російської та німецької). Найпоширеним аргументом проти івриту була "неспроможність викладати на івриті". нічого не нагадує?
в Єрец-Ісраєль розгорнулись цілі баталії за освіту, так званна " війна мов". найбільш драматична сторінка війни мов зв'язана з відкриттям Техніона. Техніон, сучасна гордість ізраільскої освіти, був першим єврейським техничним вишем. він був зоснован на гроші німецьких благодійників з немецької організації "Езра" ( вона й досі існує та допомагає репатріантам). тому вважалось що викладати в ньому потрібно німецькою, додатковим аргументом була схожисть ідіша, мови що була знайома більшості тогочасних репатріантів, з німецькою. Але сіонисткі організації були категорично проти, вони вимагали викладання на івриті, а "Союз вчителей Ізраілю" навіть заборонив своїм членам викладати в Техніоні.
Згодом виявилось, що викладати сучасні науки івритом цлком можливо, вправне та дає гарні результати.
Більш того, стороніки впровадження івриту в той час вважали що мову треба поширювати саме через освіту, бажано через шкільну освіту, а якою мовою люди розмовляють вдома чи читають книжки не важливо.
Впровадження та модернізація івриту викликала гарячи спори серед його знавців, вони й дотепер сперечаються черех вимову, правопис конструювання деяких слів. але поки вини діскутували іврит встиг стати рідноє мовою для нового покоління. Реформа правопису не зробила нічого поганого, як і впровадження сефардської вимови замість ашкеназської.
У перши часи існування держави іврит впроваджувався дуже жорстко. знання івриту було головним чинником для соціального та службового роста тому мову вчили, деякі родини переходили на іврит у побуті лише заради майбутньої кар'єри дітей.
Ну і останій аспект. Навіщо було під час дуже важких подій, обмежених ресурсів впроваджувати нову мову, якою в той час не викладали, та не писали сучасні книжки? Сіоністи вважали що саме іврит робить державу єврейською, а користування ідишем нагадує життя у вигнанні, у галуті.
Україна знаходиться в значно кращому стані, мову не потрібно реконструювати, лише користуватися. Система вищої освіти вже є, сучасна література теж є.
Головна проблема української мови - це не лексичний склад, чи малоцікаві широкому загалу книжки ( це взагалі не крітерій), головна проблема - в освітянах з совком замість голови, що піклуються лише своїм комфортом та " стабильностью".
Головна проблема багатьох українського контенту (літератури, інтернету, кіно) - страх помилок, та острах втратити російську аудіторію. Це дрібниці, помилок не робить тільки той, хто нічого не робить взагалі. згодом помілки або зникнуть, або унормуються. Російську аудіторію втрачено давно, це треба визнати й йти далі, а ті хто дійсно цікавиться країною дуже вправно вчаться читати українсько.
Бонус: як виявилось в Ізраілі є ортодокси, що знають українську, але не знають російську. вони приїджають до України заради хасідських святинь
100 чоловік, що прийшли будувать Тель-Авів
This entry was originally posted at http://oldbufo-wife.dreamwidth.org/62286.html. Please comment there using OpenID.