не знаєш куди занесе
за вікном чути як час від часу гуркоче поїзд. Недалеко залізниця. Зовсм поруч Франківський вокзал. Коло залізниці - метрів п'ятсот непомітна споруда за парканом. Туди не всіх пускаю. Але мене пустили. Зате не випускають навіть на двірю
То приміщення за парканом - це інфекційна лікарняю. Я тут від суботи - вже тиждень.Нині вперше нас випустили на вулицю - неофіційно. Мене і Степана.
Зі Степаном ми легимо в одній палата. Номер 11. Він непоганий хлопець. Йому 27. Закінчував Нафти і газу, як більшість тутушінх Він продає мобільні телефони. Прошарений в цій справі. До нього приїжджають батьки. Вчора привозили йому піджарені пельмені - бо одразу варені - він не любить. У нього не вітрянка, а підперезуючий герпес. Можливо слово "герпес" пишеться по-іншому, не знаю. Знаю лиш як виглдає. Це не зовсім вітрянка, але вірус один.
В палаті чарез стінку живе хлопець. Кімнаті 10. Єдине, що я знаю - що то хлопець, більше нічого. Ми не спілкувалися.
Ще через стінку, у кімнаті 9, живе дівчина. Або й дві. Але вона мені не подобається. Не тому, що ми не спілкувались. Просто вона ходить по коридору в наушниках. А це мене дратує. Дівчата з наушниками. А ще вона тікала на вулицю, коли нам з Стьопою заборонили виходити. Вона смаглявав. Стьопа каже, що я не знаю що таке смаглявав. Я йому вірю, певно, він розуміється на дівчатах.
Через двері - навпроти палат 9 і 10 є ще одна палата під номером 12. Це найцікавіша кімната. Стьопа каже, що там живе дівчина.... ммммммммм, теж зелена, як я. Я Сьопі вірю. Він заходив до неї в палату і бра ше один матрац, бо на одному твердо. Медсестри теж розказували про цю зелену дівчинку.
Стьпа каже, шо вона танічьо так. Стьопа сі розуміє. А я йому вірю. Ми вже два дні не годні заставити себе піти до неї в гості. Мені стрьомно - я зелений. А в Стьопи обличчя чисте. В Стьопи нема азарту до Зеленої. А в мене є. Хоч я її ніколи не бачив. Можливо й ніколи не побачу, якщо буду так втикати.
Стьопа кльовий пацик ще й тому, що ділитьс інтернетом з мобільного.
В коридорі є деякі цікаві речі. Це каплиця - московського патріархату. Але вже другу неділю тут ніхто не відправляє Літургію. Навпроти каплиці - полиця з книгами. Така як в мене дома. Радянська полиця. Майже всі книжки про війну. Другу Світову.
Знайшов собі там книжку - Еріх Марія Ремарк "Час жити і час помирати" атиноєнний роман. Читаю третй день, 75 і 76 сторінка вирвані. Просив у Стьопи інтернет і читав їх з інтернету. Цікава штука. Про війну.
Пишу, чую як чухає поїзд. Стопа живе коло аеропорта і чує літаки щодня. Його тато вчтора поїхав до Києва.
А я тішусь, що я тут, що не в Києві, і ця лікарня для мене як Божий дарунок, як відпустка.
Час від часу дехто дзвонить - Юля, Таня, Діма - це з Солі, ще Микола, Леся, Олеся, навіть Оля Польова подзвонила. Інші. До декого я сам дзвоню.
Медсестру, що мені колола болючі уколи звати Леся. Вона така безпардонна і не дуже тактовна, але шось добре в ній є. Я її полюбив. Тай колить той антибіотик вона якось не болюче.
Спершу мені давали капельниці. Вже не дають. Днів п'ять в мене вже нема температури.
Нині Стьопа пропонував дивитись фільм "Обкуріниє", мене вистачило на півфільму. Мені цікавіше Еріха читати.
Зараз оцінюю, що без Стьопи було би скучно. Ми маже не говоримо. Він шпіляє футбол на компіку. Навіть жостик має. Стьопа нічого не читає. Але дивиться на компі фільми. Каже, що якби не комп - здох би.
Якщо б не комп, думаю собі, то більше від почив. Ми дуже різні з тим хлопом. Але він дає інтернет. І десь я вже його полюбив.
Сніданок, обід і вечерю я тут не їм, бо несмачно. Батьки приносять щось ввечері. І цього щось найбільше витачає.
Тут мені найбільше подобається на вечерю кісіль. Але сьогодні веперше дали несмачний.
В Києві татові сказав шо йду в УКУ. Тато сказав мама. Мама недовольна. Мусить же бути хтось недовольний.
Тато мене розуміє і підтримує у цьому. Мама каже, що мені пора бізнес вже відкривати свій, заробляти, а не вчитись. Вона трохи права. Але я розумію мамин смуток - якщо я поїду у Львів, стареньким її батькам буде важче.
Можливо я і не поступлю - Бог один знає. Але перспектива вступу мене надихає.
Хіба ще не розказав, як мені головлікар очі капала. Але то окрема історія.
Коли захворів, написав у фейсбуці пост, що у мене вітрянка. То відкоментували - ну панятна і балєзні у тєбя дєцкіє.
і то правда.
То приміщення за парканом - це інфекційна лікарняю. Я тут від суботи - вже тиждень.Нині вперше нас випустили на вулицю - неофіційно. Мене і Степана.
Зі Степаном ми легимо в одній палата. Номер 11. Він непоганий хлопець. Йому 27. Закінчував Нафти і газу, як більшість тутушінх Він продає мобільні телефони. Прошарений в цій справі. До нього приїжджають батьки. Вчора привозили йому піджарені пельмені - бо одразу варені - він не любить. У нього не вітрянка, а підперезуючий герпес. Можливо слово "герпес" пишеться по-іншому, не знаю. Знаю лиш як виглдає. Це не зовсім вітрянка, але вірус один.
В палаті чарез стінку живе хлопець. Кімнаті 10. Єдине, що я знаю - що то хлопець, більше нічого. Ми не спілкувалися.
Ще через стінку, у кімнаті 9, живе дівчина. Або й дві. Але вона мені не подобається. Не тому, що ми не спілкувались. Просто вона ходить по коридору в наушниках. А це мене дратує. Дівчата з наушниками. А ще вона тікала на вулицю, коли нам з Стьопою заборонили виходити. Вона смаглявав. Стьопа каже, що я не знаю що таке смаглявав. Я йому вірю, певно, він розуміється на дівчатах.
Через двері - навпроти палат 9 і 10 є ще одна палата під номером 12. Це найцікавіша кімната. Стьопа каже, що там живе дівчина.... ммммммммм, теж зелена, як я. Я Сьопі вірю. Він заходив до неї в палату і бра ше один матрац, бо на одному твердо. Медсестри теж розказували про цю зелену дівчинку.
Стьпа каже, шо вона танічьо так. Стьопа сі розуміє. А я йому вірю. Ми вже два дні не годні заставити себе піти до неї в гості. Мені стрьомно - я зелений. А в Стьопи обличчя чисте. В Стьопи нема азарту до Зеленої. А в мене є. Хоч я її ніколи не бачив. Можливо й ніколи не побачу, якщо буду так втикати.
Стьопа кльовий пацик ще й тому, що ділитьс інтернетом з мобільного.
В коридорі є деякі цікаві речі. Це каплиця - московського патріархату. Але вже другу неділю тут ніхто не відправляє Літургію. Навпроти каплиці - полиця з книгами. Така як в мене дома. Радянська полиця. Майже всі книжки про війну. Другу Світову.
Знайшов собі там книжку - Еріх Марія Ремарк "Час жити і час помирати" атиноєнний роман. Читаю третй день, 75 і 76 сторінка вирвані. Просив у Стьопи інтернет і читав їх з інтернету. Цікава штука. Про війну.
Пишу, чую як чухає поїзд. Стопа живе коло аеропорта і чує літаки щодня. Його тато вчтора поїхав до Києва.
А я тішусь, що я тут, що не в Києві, і ця лікарня для мене як Божий дарунок, як відпустка.
Час від часу дехто дзвонить - Юля, Таня, Діма - це з Солі, ще Микола, Леся, Олеся, навіть Оля Польова подзвонила. Інші. До декого я сам дзвоню.
Медсестру, що мені колола болючі уколи звати Леся. Вона така безпардонна і не дуже тактовна, але шось добре в ній є. Я її полюбив. Тай колить той антибіотик вона якось не болюче.
Спершу мені давали капельниці. Вже не дають. Днів п'ять в мене вже нема температури.
Нині Стьопа пропонував дивитись фільм "Обкуріниє", мене вистачило на півфільму. Мені цікавіше Еріха читати.
Зараз оцінюю, що без Стьопи було би скучно. Ми маже не говоримо. Він шпіляє футбол на компіку. Навіть жостик має. Стьопа нічого не читає. Але дивиться на компі фільми. Каже, що якби не комп - здох би.
Якщо б не комп, думаю собі, то більше від почив. Ми дуже різні з тим хлопом. Але він дає інтернет. І десь я вже його полюбив.
Сніданок, обід і вечерю я тут не їм, бо несмачно. Батьки приносять щось ввечері. І цього щось найбільше витачає.
Тут мені найбільше подобається на вечерю кісіль. Але сьогодні веперше дали несмачний.
В Києві татові сказав шо йду в УКУ. Тато сказав мама. Мама недовольна. Мусить же бути хтось недовольний.
Тато мене розуміє і підтримує у цьому. Мама каже, що мені пора бізнес вже відкривати свій, заробляти, а не вчитись. Вона трохи права. Але я розумію мамин смуток - якщо я поїду у Львів, стареньким її батькам буде важче.
Можливо я і не поступлю - Бог один знає. Але перспектива вступу мене надихає.
Хіба ще не розказав, як мені головлікар очі капала. Але то окрема історія.
Коли захворів, написав у фейсбуці пост, що у мене вітрянка. То відкоментували - ну панятна і балєзні у тєбя дєцкіє.
і то правда.