якісьтакіречі
не знаю як я тут опинився. але дуже радий з того. кожен день можна описувати як окрему історію. багато знайомств - гуртожиткових - імен деяких людей досі не можу запам'ятати.
а сама журналістика почалась досить дивно. перший написаний мною текст був прокоментований викладачем як "зле" і він не був опублікований. далі я не встиг взяти інтерв'ю у владики Бориса. писав на коліні запитання в коридорі хуторівської зали, але коли почав доганяти Президента університету - то так він і зник, десь у свої закордони, друге інтерв'ю, яке я не взяв - це був Блаженінший Любомир, якого я здибав на форумі видавців то була зустріч ініціативи першого грудня, після конференції писав на коліні запитання, доганяв Блаженнішого, заки охорона супроводжувала його з зали палацу Потоцьких до машини. одним словом охорона мене не допустила до нього. і так то сі все скінчило. я видів як Він сів до машини.
Наступний був Прохасько, його син навчається з нами на рік старше, з ним (татом) мене познайомила Леся. Лесею називається моя одногрупниця. домовився з ним про зустрічі на завтра. запізнився на пів години. думав, шо вже ніц не буде. але все було. здається в кінці я його трохи роздратував. думаю, він не ображатиметься на мене. це ж моє перше інтерв'ю.
я на ровері. його мені дала сім'я викладачів - які мають в нас курси в УКУ.
постійно з нами зустрічаються цікаві журналісти - був Вахтанг Кіпіані, то кілька польських репортажистів, то мали зустріч з Данилом Яневським, то з Сергієм Лещенком.
поставив собі туту стаціонарний комп'ютер. це мій перший комп'ютер який я сам (майже сам) купував, маю на увазі за свої кошти. Сьогодні перший день коли до нього приєднали інтернет.
Юля злостися шо я тут і не приймаю активної участі в сайті. і певно скоро мене з проекту виключать. То би якось логічно так могло і статись.
Мені тут добре бо можу спілкуватись з Надійкою не можу повірити шо вона моя одногрупниця. і Гладка супер. і багато інших цікавих людей.
Університет має лозунг: візьми і зроби!
Ми тут маємо: служити, свідчити, спілуватись.
одна з концепцій університету - відкритість.
тут навіть в "кухні" дуже великі вікна - все скло - метафоричність в архтектурі відкритости.
монахиня, яка відповідає за життя в колегіумі Наталя, є колись моєю сусідкою з 5-го поверху у Франівському дитинстві, що на Симоненка.
а ще що цікаве. поздавали презентаційні ролики (дякую, Женя за...) скоро виставлю кіно. можливо колись матиму гарний фотик і проілюструю все знимками.
вчора підїжджаю до колегіума (так називаєсі гуртожиток) швартую ровер. інтелігентний чоловік підходе до мене і каже ти Василь? кажу - я.
він: мені Ігор Балинський (директор нашої школи) казав шо Ви шось там кіноклуб, бо ми тут теж хочемо зробити, бо до мене подзвонив чоловік з сайту *тут він назвав якийсь львівський сайт кіноклубів*, Ігор сказав що тобі це буде цікаво щоб я з тобою говорив...
думаю, десь бачив того чоловіка.
ним виявився Перший проректор Українського католицького університету
вотс ап? Миколо, вотсап, я питаю?
а сама журналістика почалась досить дивно. перший написаний мною текст був прокоментований викладачем як "зле" і він не був опублікований. далі я не встиг взяти інтерв'ю у владики Бориса. писав на коліні запитання в коридорі хуторівської зали, але коли почав доганяти Президента університету - то так він і зник, десь у свої закордони, друге інтерв'ю, яке я не взяв - це був Блаженінший Любомир, якого я здибав на форумі видавців то була зустріч ініціативи першого грудня, після конференції писав на коліні запитання, доганяв Блаженнішого, заки охорона супроводжувала його з зали палацу Потоцьких до машини. одним словом охорона мене не допустила до нього. і так то сі все скінчило. я видів як Він сів до машини.
Наступний був Прохасько, його син навчається з нами на рік старше, з ним (татом) мене познайомила Леся. Лесею називається моя одногрупниця. домовився з ним про зустрічі на завтра. запізнився на пів години. думав, шо вже ніц не буде. але все було. здається в кінці я його трохи роздратував. думаю, він не ображатиметься на мене. це ж моє перше інтерв'ю.
я на ровері. його мені дала сім'я викладачів - які мають в нас курси в УКУ.
постійно з нами зустрічаються цікаві журналісти - був Вахтанг Кіпіані, то кілька польських репортажистів, то мали зустріч з Данилом Яневським, то з Сергієм Лещенком.
поставив собі туту стаціонарний комп'ютер. це мій перший комп'ютер який я сам (майже сам) купував, маю на увазі за свої кошти. Сьогодні перший день коли до нього приєднали інтернет.
Юля злостися шо я тут і не приймаю активної участі в сайті. і певно скоро мене з проекту виключать. То би якось логічно так могло і статись.
Мені тут добре бо можу спілкуватись з Надійкою не можу повірити шо вона моя одногрупниця. і Гладка супер. і багато інших цікавих людей.
Університет має лозунг: візьми і зроби!
Ми тут маємо: служити, свідчити, спілуватись.
одна з концепцій університету - відкритість.
тут навіть в "кухні" дуже великі вікна - все скло - метафоричність в архтектурі відкритости.
монахиня, яка відповідає за життя в колегіумі Наталя, є колись моєю сусідкою з 5-го поверху у Франівському дитинстві, що на Симоненка.
а ще що цікаве. поздавали презентаційні ролики (дякую, Женя за...) скоро виставлю кіно. можливо колись матиму гарний фотик і проілюструю все знимками.
вчора підїжджаю до колегіума (так називаєсі гуртожиток) швартую ровер. інтелігентний чоловік підходе до мене і каже ти Василь? кажу - я.
він: мені Ігор Балинський (директор нашої школи) казав шо Ви шось там кіноклуб, бо ми тут теж хочемо зробити, бо до мене подзвонив чоловік з сайту *тут він назвав якийсь львівський сайт кіноклубів*, Ігор сказав що тобі це буде цікаво щоб я з тобою говорив...
думаю, десь бачив того чоловіка.
ним виявився Перший проректор Українського католицького університету
вотс ап? Миколо, вотсап, я питаю?