02.04.2010 - Документальний кінопроект: «Вівчарі»

[p_e_s]

Sumaruk Petro

Click to view

Документальний кінопроект:

«Вівчарі»

Суть проекту:

створення документального фільму про особливе традиційне ремесло - випасання овець у високогірних районах Українських Карпат на Гуцульщині.

Довідка:

вівчарство - одне з  найдревніших ремесел. Відомо, що худобу випасали з давніх давен, варто згадати важливу роль вівчарів у Біблії  - саме пастухи принесли благу вість про народження Христа. Але, незважаючи на вік цього ремесла, у ньому мало що змінилось - пастухи так само, як і тисячі років тому, виходять з отарами у полонини, послідовно і точно виконують ритуали, які перебирали в батьків-дідів чимало поколінь поспіль. На жаль, сьогодні в Українських Карпатах вівчарство як професія швидко зникає. Молодь шукає швидкого заробітку і не поспішає переймати традиційні ремесла, які занепадають і відходять у минуле разом зі старими людьми. Натомість з вівчарством зникає безцінний культурний пласт, якщо можна так назвати цілу низку традицій, ритуалів, промислів, музики, малярства. Наприклад, ритуал «живої ватри» - коли вівчарі розпалюють полум’я первісним способом, без використання сірників, і це полум’я не згасає протягом усього сезону або ритуал «проводів на полонину» - коли вівчарі вирушають з отарою в гори на чотири місяці, і, за старим звичаєм, не можуть повертатись додому увесь цей час (своєрідний піст), їх проводжають усім селом, це свято з особливою музикою, співом, танцями. Тут переплітається і християнство з язичництвом, і минуле з сучасністю.

Структура фільму:

в основі фільму цикл - життєвий і річний. Чотири пори року - від весни до весни: вихід на полонину, випасання овець, замовляння погоди, суворий побут героїв, лікування овець, виготовлення сиру (бринза, буц тощо). Усе це дуже своєрідні речі, які навряд чи буде ще можливість спостерігати за кілька десятків років. В рамках життєвого циклу гуцула є щонайменше три важливі події - народження, весілля, похорон, кожна з яких позначає віхи життєвого шляху людини. Якщо говорити про порядок розгортання подій, то початком буде «кінець» - зима і похорон, а кінцем - «початок» - весна й народження овечки.


Технічні моменти:

хронометраж фільму - 40 хвилин. Технічне забезпечення - плівкова кінокамера або Full HD (в залежності від бюджету фільму). Початок зйомок заплановано на весну 2010 року.

Місце зйомок:

Українські Карпати - район таких селищ та хуторів, як Верховина, Буківець, Богдан, Брустори, Шепіт, місто Рахів, село Ділове, полонини Чорногірського та Мармароського хребтів.



Gaborak Vasyl z donkoju

Унікальність проекту:

у проекті буде задіяно конкретних людей - гуцулів, які справді живуть в Карпатах і займаються вівчарством та народними ремеслами. Знімальна група ніби проживе з цими людьми один рік з їхнього життя і без прикрас покаже все, свідком чого доведеться стати.

Як це не прикро, але вівчарство як явище зникає. Важко оцінити, скільки часу пройде, поки цивілізація остаточно знищить цю професію в Українських Карпатах. Вже зараз відчутно менше молоді йде на полонину - завжди можна знайти легший заробіток. Тим паче, що це -сезонна праця, а що тоді робити взимку? Звідки брати засоби для існування?

Зникає вівчарство, а разом з тим і багато традиційних гуцульських звичаїв. Це має стосунок не тільки до випасання худоби, адже самі люди, які присвячують своє життя цій професії, є унікальними. Серед них є музиканти, які власноруч виготовляють інструменти (наприклад, скрипки, дуди, флеяри, трембіти, дримби...) і несуть це знання, передане з вуст в вуста, з рук в руки попередніми поколіннями. Тут має місце і старовинне чародійство - лікування худоби заклинаннями, замовляння погоди. Безліч неймовірних легенд та історій. Тут, як ніде, людина наодинці з природою, адже вівчарі не повинні повертатись до своїх помешкань впродовж усього сезону - від середини весни до середини осені. Інакше - як вірять гуцули - можна накликати біду на село: не буде молока, а, відповідно, й сиру, не буде погоди, або худоба хворітиме. Усе це разом творить самобутність народу. Якщо традиції зникають - зникає і саме поняття “гуцул”.

Проект має величезне історичне значення як документ, що зафіксує живий іще сьогодні феномен вівчарства і його багатий культурний прошарок. На теренах України, на мою думку, замало якісного документального кіно в такому форматі.



Sumaruk Petro z rodynoju

Стислий сценарний план:

Сцена І. Зима.

Похорон. З цієї події хотілося б розпочати фільм. Звикла картина - процесія людей з труною, яку через селище несуть на цвинтар. Дуже сумне, хоча й досить мальовниче видовище - на фоні гірських вершин ґрунтовою дорогою кільканадцять учасників дійства мандрують пішки до місця поховання. Одна з традицій - спів і музичний супровід поховання. Сільський священик, який повертається після поховання стежкою навпростець додому, помічає під снігом на землі предмет, що привертає його увагу. Це ікона, яку він підіймає зі снігу. На ній зображена сцена з Біблії - народження малого Ісуса, три царі та пастухи (вівчарі), які принесли добру звістку про появу Месії людям.



Ivan Besaschuk

Сцена ІІ. Весна.

Щороку навесні вівчарі виганяють свої отари на полонини. Це видовище варто побачити хоча б раз у житті. Сотні білих та чорних овець з характерним баламканням дзвоників підіймаються під проводом своїх господарів - охоронців на верхів’я карпатських вершин, де вони проведуть мало не півроку (гарно було б зняти цю процесію з повітря). Особливо цікавою є традиція проводів вівчарів на полонину. Збираються цілі села, які гучно святкують цю подію, влаштовують народні гуляння.

Сцена ІІІ. Літо.

Традиційне гуцульське весілля. Ця тема обо’язково має бути розкрита у фільмі - традиція одруження в гуцулів відома на весь світ. Це несамовито енергійна забава, інсценізація викрадення нареченої з використанням коней, традиційне гуцульське вбрання, співи і музика, аналогу яким важко знайти десь в інших куточках світу, хіба що в Румунських Карпатах або на Кавказі. Тим паче зараз усе це приправлене сучасними благами цивілізації і виглядає доволі футуристично.

Приготування вівчарями сиру з овечого молока. Це також дивовижне видовище - усе відбувається в гірських умовах, за допомогою простих засобів, як і сотні років тому.

Зустріч молодого вівчаря з своєю коханою. Оскільки пастухам заборонено повертатись додому до кінця сезону випасання овець, вони знаходять інші можливості бачитись з дівчатами - призначають зустріч вночі за селом. Після останнього доїння овець, коли стемніло і старший вже спить, хлопець мчить до призначеного місця, де його чекатиме дівчина. Повернутись він мусить до світанку - поки усі сплять, щоб ніхто не знав про його відсутність.

Сцена ІV. Осінь.

Щоосені вівчарі повертаються зі своїми отарами до села, де на них чекають їх родини. Вони отримують свої зароблені за сезон гроші (а раніше замість грошей була «бринза» - солоний прикопчений овечий сир), які збираються з кожного жителя селища, чия худоба випасалась влітку в горах. Звісно, люди святкують - і тут теж свої традиції, які необхідно розкрити.




vasyl gaborak z lulkoju

Сцена V.

Народження овечки. Цією сценою хотілось би завершити фільм. Кінець - як початок нового життя.