Кожного року саме у грудні...
Почула цей вірш на концерті "Американське Різдво Made in Ukraine" в театрі "Сузір'я". Думаю, перечитаю його ще не раз...
***
Кожного року саме у грудні Оля чекає дива.
Замовляє додому їжу, відкорковує пиво,
фоном вмикає новини, здебільшого нецікаві,
сідає на підвіконня з ногами
і чекає.
Коли пива меншає, віра потроху розвалюється,
бо жодного дива стабільно не відбувається.
Оля ображено засинає, їй сниться Бог
і Оля захмеліло-впевнено починає з ним
діалог.
«Привіт, - каже. - Що ти, Боже, оце от вічно?
Ще в дитинстві, я пам’ятаю, мама із вітчимом
дарували мені дива, що я встигала замовити -
виконували твої обов’язки, так би мовити.
А я все одно, Боже, досі думаю, що то був ти.
І тому завжди чекаю грудня, щоб сюди прийти,
сісти на підвіконня і попросити у тебе дива.
Ти, Боже, все-таки Бог, а я людина.
Ти, Боже, можеш усе, а я так втомилась.
Я ніби зламала ногу і йду без милиць.
Дні мої невеселі і якісь взагалі марудні.
Дай мені хоч щось дивовижне у цьому грудні».
Бог, зітхнувши, відповідає: «Послухай, Оль.
Я розумію, в тобі говорять образа і алкоголь.
Я розумію, що саме сьогодні тобі потрібні дива,
але ж я їх вже стільки для тебе навибивав.
Коли тобі було важко, я спокоєм тебе огортав.
Я був із тобою завжди, а не лише на свята.
Я ж відроджував твою віру з такого попелу -
і саме зараз ти все одно не даєш мені спокою.
Ведеш зі мною розмови оці опівнічні,
хоча диво тобі потрібне чисто технічне -
щоб твоя віра знову була міцна, ніби дитяча.
А я, чесно кажучи, замахався уже добряче.
Так, ви звикли жити на швидкості і надриві,
але, слухай, для див не потрібен окремий привід.
І вони трапляються часто, ледь не щомиті -
напевне, тому вони просто не так помітні.
Я скажу тобі більше - ми разом їх натворили.
Словом, Оль, я радий, що ми поговорили».
Оля спить, її сни спокійні, дитячі, свіжі.
Ніч триває, сповнена щастя і дивовижі.
Таня Власова