недописані вірші мені подобалися навіть більше, коли складала. можна кристалізувати свої відчуття і враження, придумувати різні варіації на тему. зрештою обирати щось одне - дуже гарні відчуття, іноді навіть подолання певпевненості і вагань, я би сказала (але все це дуже суб"єктивно)
а ще - все одно воно збувається, що пишеш. так чи інакше)
То правда... інколи пишеш про щось. Але життя змінює адресата, і ти сам дивуєшся, коли зрештою щось набагато пізніше можна виразити лише напіввипадково написаними колись словами
Ліхтарі провокують. Мої очі бажають більше. Твої руки шукають прихистку. Світло гасне. Знов вмикається. Танго дерев. І життя прекрасне. Мої губи відчують смак ранкової кави. Вчора вмерло. Сьогодні розлито - куштуйте страву. Завтра будемо знову. Кожен - у себе. І сніг Принесе майбутнє тобі і мені у сні. Та ми обоє хочемо більше
З усіх спогадів ти Чомусь Відшукала оті Ті що ближче Ті що капають світлом з дахів На вечірні долоні й повіки І з часинок піймала той час Що б’є вітром просто в обличчя Чи то роблячи з нас моряків Чи ховаючи погляд навіки Хочеш спогадів? Хочеш питань? Ти навіщо прийшла в мою самість? В ці нічні поїзди і зігріті долонями книги В цьому місті миттєвих кохань І розлук незбагненних мов старість Де чекаєш на диво щодня. А натомість отримуєш збіги
весняним вітром занесло у твою книжку у недочитані кохання на папері здавалося, відкрила вже всі двері і це кінець. лягаю спати аж це нишком постукав зайчик - маю подарунок розніжений в промінчиках цілунок твоїх майбутніх спогадів читай
А паузи в словах прибігли вибачатись Я відкриваю двері, але з них Прийшли не вірші, ти прийшла - сховатись? Від зірваних завіс? Від мороку? Від лих? Минув вже час відлиг та справний човен Торкнись води, ти знаєш де твій шлях Останній серед серед нас, із тих хто вмів сміятись До вилясків дощу, до іскорок в очах
Comments 7
недописані вірші мені подобалися навіть більше, коли складала. можна кристалізувати свої відчуття і враження, придумувати різні варіації на тему. зрештою обирати щось одне - дуже гарні відчуття, іноді навіть подолання певпевненості і вагань, я би сказала (але все це дуже суб"єктивно)
а ще - все одно воно збувається, що пишеш. так чи інакше)
Reply
Reply
Твої руки шукають прихистку. Світло гасне.
Знов вмикається. Танго дерев. І життя прекрасне.
Мої губи відчують смак ранкової кави.
Вчора вмерло. Сьогодні розлито - куштуйте страву.
Завтра будемо знову. Кожен - у себе. І сніг
Принесе майбутнє тобі і мені у сні.
Та ми обоє хочемо більше
Reply
Чомусь
Відшукала оті
Ті що ближче
Ті що капають світлом з дахів
На вечірні долоні й повіки
І з часинок піймала той час
Що б’є вітром просто в обличчя
Чи то роблячи з нас моряків
Чи ховаючи погляд навіки
Хочеш спогадів? Хочеш питань?
Ти навіщо прийшла в мою самість?
В ці нічні поїзди і зігріті долонями книги
В цьому місті миттєвих кохань
І розлук незбагненних мов старість
Де чекаєш на диво щодня. А натомість отримуєш збіги
Reply
у недочитані кохання на папері
здавалося, відкрила вже всі двері
і це кінець. лягаю спати
аж це нишком
постукав зайчик - маю подарунок
розніжений в промінчиках цілунок
твоїх майбутніх спогадів
читай
Reply
Я відкриваю двері, але з них
Прийшли не вірші, ти прийшла - сховатись?
Від зірваних завіс? Від мороку? Від лих?
Минув вже час відлиг та справний човен
Торкнись води, ти знаєш де твій шлях
Останній серед серед нас, із тих хто вмів сміятись
До вилясків дощу, до іскорок в очах
Reply
Leave a comment