Навіяло.

[peter_v_g]

В суботу, саджаючи свої перші дерева на своїй господарці, носив воду від сусіда попри купу гною. Що мені і нагадало про колоритний вірш відомого закарпатського поета -

Я люблю гнуй, коли вун пахне,
коли'го чути вичар на цілой село,
коли у ньому курка зирня найде,
коли на ньому співать ситий воробок.

Я люблю гнуй, коли вун гріє,
коли вун мнякне в газдівських руках,
коли червак у ньому довго жиє,
коли лежить вун плитов на полях.

Я люблю гнуй, коли вун од корови
коли барацки коло нього заквинуть,
коли вночи над ним літають сови,
а вдинь гнойовку мухи з нього п'ють.

Я люблю гнуй, коли гноять ним зимлю.
Я зимлю люблю, погноєну ним.
Коли в руках я дараб гною тримлю,
я знам, же я єм тої зимлі син.

Я люблю сісти на громаді гною,
далеко вйдіти з високого горба
и вупити з зеленими кертами
канчув червеного вина.

Павло Чучка, 1984 р. .