Я і кокоси
Кокосові горіхи як жінки: завжди багато обіцяють і завжди розчаровують. Спочатку вони недосяжні, товстошкірі й загрозливі, а потім несподівано розколюються навпіл від необережного постукування чи й погладжування.
Як і в гарних жінок, у хороших кокосів лінія згину-розлому проходить на одній третині їхньої довжини.
Кокосові горіхи в наших краях завжди якісь не такі. Іх продають неголеними й перестиглими. І навіть коли всередині щось заманливо булькає, то це не можна пити. Це значно гірше від перекислого молока. І розмір тут ні до чого.
У рекламі "Баунті" -- давно-давно, у ті часи, коли я ще дивився телевізор, -- "м'якоть кокоса" була мандаринно-оранжевого кольору. Ха-ха.
Ця кокосова стружка так чудово застрягає в зубах.
У першому класі, за рік до Чорнобильської катастрофи, я розколупав великий старий кокос, який прибило хвилями до чорноморського узбережжя під Одесою. Усередині була справді жовта стара "м'якоть" -- тверда, наче пластмаса. Вона мала дивний смак.
І от тепер мій хлопець дуже просив купити йому кокос. І я сказав, що окей, і випадково в супермаркеті справді купив і приніс... І мій хлопець здивувався, коли його взяв до своїх лапок, і спитав: "Чому?" І я сказав: "Я купив тобі цей горіх, як і обіцяв!" І це звучало з пафосом. А він сказав: "Тату, але я не просив!" А я прогримів: "ЯК НЕ ПРОСИВ?!" На що почув: "Ну, хіба що уві сні".
І мій малий поніс цей горіх до своїх іграшок і поставив на нього у своєму іграшковому магазині найнижчу ціну, нижчу навіть за вартість пластикових бананів.
А наступного дня я його розбив.
Ви знали, що ті, хто збирає ці горіхи, трохи просвердлюють одну з трьох заглибин у його шкаралупі, щоб можна було легше дістатися середини?..
І цей наш горіх теж луснув там, де належить згинатися стрункій жінці -- у верхній третині, по колу.
І всередині теж замість солодкаво-кислуватого кокосового молока були помиї.
І білосніжну м'якоть так само, як і в дитинстві, ніхто не хоче їсти.
Але він, красивий, лежить на кухонному столі -- білий незайманий беззахисний чистий.
Може, в цьому і є сенс кокосових горіхів?
Як і в гарних жінок, у хороших кокосів лінія згину-розлому проходить на одній третині їхньої довжини.
Кокосові горіхи в наших краях завжди якісь не такі. Іх продають неголеними й перестиглими. І навіть коли всередині щось заманливо булькає, то це не можна пити. Це значно гірше від перекислого молока. І розмір тут ні до чого.
У рекламі "Баунті" -- давно-давно, у ті часи, коли я ще дивився телевізор, -- "м'якоть кокоса" була мандаринно-оранжевого кольору. Ха-ха.
Ця кокосова стружка так чудово застрягає в зубах.
У першому класі, за рік до Чорнобильської катастрофи, я розколупав великий старий кокос, який прибило хвилями до чорноморського узбережжя під Одесою. Усередині була справді жовта стара "м'якоть" -- тверда, наче пластмаса. Вона мала дивний смак.
І от тепер мій хлопець дуже просив купити йому кокос. І я сказав, що окей, і випадково в супермаркеті справді купив і приніс... І мій хлопець здивувався, коли його взяв до своїх лапок, і спитав: "Чому?" І я сказав: "Я купив тобі цей горіх, як і обіцяв!" І це звучало з пафосом. А він сказав: "Тату, але я не просив!" А я прогримів: "ЯК НЕ ПРОСИВ?!" На що почув: "Ну, хіба що уві сні".
І мій малий поніс цей горіх до своїх іграшок і поставив на нього у своєму іграшковому магазині найнижчу ціну, нижчу навіть за вартість пластикових бананів.
А наступного дня я його розбив.
Ви знали, що ті, хто збирає ці горіхи, трохи просвердлюють одну з трьох заглибин у його шкаралупі, щоб можна було легше дістатися середини?..
І цей наш горіх теж луснув там, де належить згинатися стрункій жінці -- у верхній третині, по колу.
І всередині теж замість солодкаво-кислуватого кокосового молока були помиї.
І білосніжну м'якоть так само, як і в дитинстві, ніхто не хоче їсти.
Але він, красивий, лежить на кухонному столі -- білий незайманий беззахисний чистий.
Може, в цьому і є сенс кокосових горіхів?