RE: Київ
Вівторок, вже майже сьома година, а ще й досі на роботі. Слухаю занудні лекції, займаюсь буденнми речами. Сонце неупинно тікає за горизонт, але ні, я ще не темно і я ще маю можливість прогулятись і зустрітись нового друга точніше подругу.
З о-м-і, я вже не зустрінусь, а завтра в неї хор. Як завжди зайнята, як і кожен студент на пачатку навчального року.
Нарешті нас випустили і ми можемо робити те що хочеться. В думках панувала невідомість. Я мав піти на Станцію Золоті Ворота і зустріти того кого не бачив мене кого не бачив в житті я. ПОтрібно було сплвнувати маршрут голова забита різними думками, а точніше страхом перед невідомим у великому чужому місті. Сісти в метро, залишити своїх і пересісти на іншу лінію. Залишитись на одинці. Вдома тільки й ходять історії рпо Київ, що хтось когось і не раз. Будучи на сторожі і зібраний з думками, я просто рухався на зустріч. Сказавши хдлпцям, що я маю іншіі плани, ви розійшлись і в середені виникло відчуття ненависті і підозри до кожної незнайомої людини. Таких випалків по більше, я почав рости. Впевненості ставало все більше і хороший настрій заспокоював мене.
Для всого свій час, я проходи невеличкий період адаптації, до нових умов життя. Самостійність мені все більше і більше почала подобатись. Я приймав і зважував кожне рішення сам, а це додало мені снаги на все більші й більші кроки самовираження.
Вже майже девята година, часу майже ні на що не вистачає. Я на станції Золоті Ворота. В очікуванні Ліонес. Зайнявши позицію під стіною, я почав ояікувати поки вона спуститься до метро. Людина з котрою я маю зустрітись буде ходити повільніше від усіх і придивлятиметься до того хто стоїть в позі очікування :) От такі от веселі припущення. Через хвилину другу я, я зустівся поглядом з нею, а вона зі мною :) Посмішка було на устах в обох.
Мить зустрічі з новими людьми є переходом станів, від несподіванки до ейфорії почуттів.
Їдем далі.
В детілі вдаватись не буду, от память лінива.
Ліонес запитала куди я б хотів піти, пропонуючи різні варіанти. Нажаль на Золоті Вороти ми так і не попали. Ми просто вийшли з метро і пішли пішки до центру. Спілкуючись.
Чогось в памяті виникає слово Республіканський стадіон біля якого ми проходили повз, Там якраз проводились будівельні роботи. Кажись там буде Євро 2012.
Поки дійшли до центру вже кокретно стемніло. Я витягнув фото-мильницю і зробив пару кадрів. В рещультаті деякі фотки получились досить гарними :) в неї теж знайшовся фотоапарат, ха навіть зробили собі кілька світлин на память і навть я там є. но фотки не маю :) Мабуть смішний я там. Вийшов, поблизу ні дзеркала ні рощоски хахахахаахаха. От вже наївний :) Добре що хоч ми там разом є :)
Цікава виходить люди котрі ніколи раніше не бачились, і здавалося б нічого їх не повязувало знайшли спільну мову і найшло велика кількість слів, і тем, котрі затягнули нашу розмову на довго. Усівшись на Глобусі в невеличкому скверику, чи як би то точніше назвати, ми з цікавістю ділились своїми враженнями про життя, котре складається навколо нас. Цікаво, Я зустрівся з новою подругою котрою попередньо вже спілкувались в електронному форматі з місяць. Обоє чекали цієї зустрічі. Життя дає можливість, нам лише потрібно правильно просити цього в долі.
Ліонес виявилась цікавою цікавою особостістю з характером, і сильними якостями. Що цікаво, людина прожила подбне життя до мого, в школі гарно вчилась і тягнуло завжди на спілкування з набагато старшими людбми. Мабуть коли ми засвоюємо велику кількість нової інформації нам просто необхідно поділитись з нею з іншими і розвинути нашу зацікавленість на інших хто є більш кваліфікованим в цій сфері, однолітки нам стають не цікавими своїми буденними темами для розмови.
Зважаючи на її соціальне становище і її кваліфікованістю, в неї є чому повчитись. :) Пр кольно життя з водить мене з сумісними й мені подібними людьми :)
Ми паішли в перекусити, розмова продовжувалась, але хто насмілився її перервати телефонним дзвінком з мого телефону. Це були мої хлопці, Андрій пердзвонив, щоб дізнатись де я і коли прийду додому, аргументуючи ткий дзвінок стурбованістю, да я так довго пропадаю. А час дійсно летів непомітно. Вже всі відвідувачі порозходились залишились тіки ми двоє в залі :) От це так захоптись першою зустріччю, що й про час забути :)
Десь далеко за 11 ту ми вже були на вулиці і прогулювались до своїх транспортних засобів. Мить розлуки не приємно, хаха, а ми просто, не розлучались, бо потім ще ходили на дику прогулянку.
Я стою в маршрутці, доїжджаю додому, в руках подпрунок, в душі спокій та піднесений настрій. так і не терпілось скоріше прийти додому і розвернути пакуночок. :)
Нарешті намацав ріодні двері швиденько переодягнувся, вмився і на кухню чаювати й подарункові радіти. Щасливий як слон. очі горять мов в малечі на Різдвяний ранок під ялинкою :) Приємно було, тепер я знаю шо мене чекає в майбутньому ;)
Гарно подякувавши, я пішов спатки, але попередньо я попав в аську, зі статусом "Києвую". і перед сном розіслав повідомлення, що я буду тут ще до неділі, то ж погулять можна й треба :)
Середа
Середа, день не значущщий. Події котрі відбуваються в цей день не мають глобального характеру. Але день проходить не з найкращими емоціями. НЕ те що у вівторок чи особливо в четвер.Зустрічей як на зло не було ніяких, White_Aspen була сильно зайнята, o-m-i теж в справаж, "кольорові брекетики" також на навяанні, кіошко десь пропадав. Особливих подій, я і не очікував. Після роботи швидень побігли купояти квитки. Спочатку пішли в якесь місце, на станції Університет, якщо я не помиляюсь. КАжуть там купите квитки без проблем. Ага, мабуть всі ті люди котрі чекали в довжелезній черзі теж так, думали, Я з Вадімом Пішов на вокзал по квитки, а інші двоє наших друзів вибрались до подруги, котра вчилась тут в аспірантурі.
По ки йшли пішки пройшли повз будинок звідкіля було чути хор :) Якось так замріялось, що он десб там була і о-m-i. Но мрії мріями. :)
В кінці кінців Купили таки квитки на вокзалі :) Там черга рухалась швидше. Після чого я з Вадімом, пішли в центр захопивши кілька світлин з місця подій ;) Зустрілись в Центрі на Хрещатику, там місцеві хіп-хопери, чи як там точніше звучить, давали концерт. :) Там ми й зустріли наших друзів з упетницею.
Дивчини нарозказувала нам (;) мені) кілька легенд про воду з під крана, ти інші особливості життя у великому місті.
Чогось нас понесло на Європейську площу. Я зробив там пару оток потім коли показую то ще до говорюю, що тут мав би бутии кораблик а та пляма то нічні світила .
Час біжить швидку й неу пинно, нажаль прокатавшись в пустому метро ми розійшли з дівчиною і потопади додому, Скоро час перебування в Цьому чудовому місті завершиться. А ще так багато треба встигнути Вдома я ще кілька хвилин поспілкувався з о-m-і. Ми домовлялись про зустріч. Серела, закінчилась спокійно купилі білети додому. Двоє Вадиків, їхли в суботу вранці а я з Андрієм в неділю в ввечері. Все йшло як мені того було треба. В мене ще було повно часу для своїх планів.
Четвер день змін
Сонячна погода, на думці, думок куча. Ми домовились про зустріч з о-m-і. Людина котрі вже не бачив близько 5ти років. Життя завжди підкидувало сюрпиризи, минулого разу вона тікино підїжджала додому, поїздом (5 травня 07 р.). Тобі я тікино зміг послухати її голос в трубочку з Європейської площі. А зараз роблб все можодиве щоб добитись зустрічі.
Сьогоднішній день пройде не так як всі. Четверг день значущий, в чей час відбуваються хороші знакові ситуації. Сьогодні також останній день коли ми будемо прослуховувати лекції. Особилвої роботи в нас вже не було. Увесь день в мене тіки одне на умі як би скоріше змитись з того офісу і піти на зустріч.
В 4 години по обіді вона вже булда вільна. І фактично чекала в бібліотеці. А я ходив бісився чого це наші інструктори, курють і ми нічого пітнього не робля.ть. Я поцікавився чим ми ще будемо там займатись, на що сказали, що хочуть невеличкий екзамен нам влаштувати. Хочуть так хочуть, не в моїх правах шось міняяти і кудись тікати. Пообіцяли на 15 хвилин затримуають апотім порозпускають нас. Так то так но вже пята година і я бішусь і а о-m-і пише де я хожу, й коли вже змжемо зустрітись вона жве он пітори години в режими очікування в стані обурення. Шо я такий сякий ;)
Нарешті вони докурили і ми сіли за екзамени, в окремій кімнаті. Я визвався першим, а то чекати поки розстріляють когось першого не хотілось. Їхні 15 хвилин розтягнулись на 40 не менше. На початку все було як завжди, вони мені питання я їм відповідь, ага, но потім дійшло до того, що я в процесі спішки, почав гороти й говрти швидко, так що вони вже не знали хто кого екзаменує.
Вже близько шостої, час піджимає. Я тікаю з усіма прощаюсь .
І тут доля починає підсувати мені зіпадло.
Вибігаю я на зупинку, ніодоної марщрутки в потрібному напрямку.
Пройло хвилин 20 пройшло тролейбус. А точніше черепах. Вибору не було, прийшлось задовільнятись чим було. Наче все хорошо, можна й розлабитись. Ага, їдем з вітерцем до першої пробки.
Котра тягнеться конкретно, до кінцевої станції. Більше западло, водій нікого не випускає, щоб люди пройшлись пішки. От не задача.
Єдине бажання, вираватись з цієї машини, і пройтись хоча б пішочком. От доїхали нарешті до зупинки я нарешті на волі і вперед до станції метро. Ну як то завжди буває, метрів через сорок пробка пропала і мій тролейбус пройшовся передімною. І я з докорами сумління і з музикою в вухах галопом спішу до станції метро.
Спускаюсь, о і бачу тітку з квітами, якраз те зщо тра, опаздуйочому до дівчини . Для реабілітації . Квіти є, автентифікацію на дитончик в метро пройшов спускаюсь спішу і тут якраз метро. Отчалює, от такої, сидю стою, бішусь.
Прйшло метро, нарешті. Ледве вліз, як би вилізти. Про то будем на місті думать. Ще Кілька хвилин і я на місті, ха наївиний який. Виліз я із поїзда бужу на верх, підіймаюсь ескалатором приходить обурена смска. Приблизно такого змісту: «Ти ідеш чи передумав? Не чула, що з Теремків до центра можна їхати годину»
Мда, якби я так довго чекав раекція була б відповідною.
Я передзонив, сказав, що підіймаюсь, в очах вже, мрі] й образи зустрічі. Но як тідлькино я вибігаю на вулицю стаю на сходи прямо перед статуєю, на самому видному місті. Беру в руки тилефон, намагаюсь подзвонить, а там, знов западло. Лайф мережа вмерла, саме в цей час, саме в цій зоні. Нейморівно. А грошей на іншій картці нема. Стою позорюсь... склав сумку і квіти, і чекаю, продовження кіна, що ж буде далі?
А далі буде завтра.
З о-м-і, я вже не зустрінусь, а завтра в неї хор. Як завжди зайнята, як і кожен студент на пачатку навчального року.
Нарешті нас випустили і ми можемо робити те що хочеться. В думках панувала невідомість. Я мав піти на Станцію Золоті Ворота і зустріти того кого не бачив мене кого не бачив в житті я. ПОтрібно було сплвнувати маршрут голова забита різними думками, а точніше страхом перед невідомим у великому чужому місті. Сісти в метро, залишити своїх і пересісти на іншу лінію. Залишитись на одинці. Вдома тільки й ходять історії рпо Київ, що хтось когось і не раз. Будучи на сторожі і зібраний з думками, я просто рухався на зустріч. Сказавши хдлпцям, що я маю іншіі плани, ви розійшлись і в середені виникло відчуття ненависті і підозри до кожної незнайомої людини. Таких випалків по більше, я почав рости. Впевненості ставало все більше і хороший настрій заспокоював мене.
Для всого свій час, я проходи невеличкий період адаптації, до нових умов життя. Самостійність мені все більше і більше почала подобатись. Я приймав і зважував кожне рішення сам, а це додало мені снаги на все більші й більші кроки самовираження.
Вже майже девята година, часу майже ні на що не вистачає. Я на станції Золоті Ворота. В очікуванні Ліонес. Зайнявши позицію під стіною, я почав ояікувати поки вона спуститься до метро. Людина з котрою я маю зустрітись буде ходити повільніше від усіх і придивлятиметься до того хто стоїть в позі очікування :) От такі от веселі припущення. Через хвилину другу я, я зустівся поглядом з нею, а вона зі мною :) Посмішка було на устах в обох.
Мить зустрічі з новими людьми є переходом станів, від несподіванки до ейфорії почуттів.
Їдем далі.
В детілі вдаватись не буду, от память лінива.
Ліонес запитала куди я б хотів піти, пропонуючи різні варіанти. Нажаль на Золоті Вороти ми так і не попали. Ми просто вийшли з метро і пішли пішки до центру. Спілкуючись.
Чогось в памяті виникає слово Республіканський стадіон біля якого ми проходили повз, Там якраз проводились будівельні роботи. Кажись там буде Євро 2012.
Поки дійшли до центру вже кокретно стемніло. Я витягнув фото-мильницю і зробив пару кадрів. В рещультаті деякі фотки получились досить гарними :) в неї теж знайшовся фотоапарат, ха навіть зробили собі кілька світлин на память і навть я там є. но фотки не маю :) Мабуть смішний я там. Вийшов, поблизу ні дзеркала ні рощоски хахахахаахаха. От вже наївний :) Добре що хоч ми там разом є :)
Цікава виходить люди котрі ніколи раніше не бачились, і здавалося б нічого їх не повязувало знайшли спільну мову і найшло велика кількість слів, і тем, котрі затягнули нашу розмову на довго. Усівшись на Глобусі в невеличкому скверику, чи як би то точніше назвати, ми з цікавістю ділились своїми враженнями про життя, котре складається навколо нас. Цікаво, Я зустрівся з новою подругою котрою попередньо вже спілкувались в електронному форматі з місяць. Обоє чекали цієї зустрічі. Життя дає можливість, нам лише потрібно правильно просити цього в долі.
Ліонес виявилась цікавою цікавою особостістю з характером, і сильними якостями. Що цікаво, людина прожила подбне життя до мого, в школі гарно вчилась і тягнуло завжди на спілкування з набагато старшими людбми. Мабуть коли ми засвоюємо велику кількість нової інформації нам просто необхідно поділитись з нею з іншими і розвинути нашу зацікавленість на інших хто є більш кваліфікованим в цій сфері, однолітки нам стають не цікавими своїми буденними темами для розмови.
Зважаючи на її соціальне становище і її кваліфікованістю, в неї є чому повчитись. :) Пр кольно життя з водить мене з сумісними й мені подібними людьми :)
Ми паішли в перекусити, розмова продовжувалась, але хто насмілився її перервати телефонним дзвінком з мого телефону. Це були мої хлопці, Андрій пердзвонив, щоб дізнатись де я і коли прийду додому, аргументуючи ткий дзвінок стурбованістю, да я так довго пропадаю. А час дійсно летів непомітно. Вже всі відвідувачі порозходились залишились тіки ми двоє в залі :) От це так захоптись першою зустріччю, що й про час забути :)
Десь далеко за 11 ту ми вже були на вулиці і прогулювались до своїх транспортних засобів. Мить розлуки не приємно, хаха, а ми просто, не розлучались, бо потім ще ходили на дику прогулянку.
Я стою в маршрутці, доїжджаю додому, в руках подпрунок, в душі спокій та піднесений настрій. так і не терпілось скоріше прийти додому і розвернути пакуночок. :)
Нарешті намацав ріодні двері швиденько переодягнувся, вмився і на кухню чаювати й подарункові радіти. Щасливий як слон. очі горять мов в малечі на Різдвяний ранок під ялинкою :) Приємно було, тепер я знаю шо мене чекає в майбутньому ;)
Гарно подякувавши, я пішов спатки, але попередньо я попав в аську, зі статусом "Києвую". і перед сном розіслав повідомлення, що я буду тут ще до неділі, то ж погулять можна й треба :)
Середа
Середа, день не значущщий. Події котрі відбуваються в цей день не мають глобального характеру. Але день проходить не з найкращими емоціями. НЕ те що у вівторок чи особливо в четвер.Зустрічей як на зло не було ніяких, White_Aspen була сильно зайнята, o-m-i теж в справаж, "кольорові брекетики" також на навяанні, кіошко десь пропадав. Особливих подій, я і не очікував. Після роботи швидень побігли купояти квитки. Спочатку пішли в якесь місце, на станції Університет, якщо я не помиляюсь. КАжуть там купите квитки без проблем. Ага, мабуть всі ті люди котрі чекали в довжелезній черзі теж так, думали, Я з Вадімом Пішов на вокзал по квитки, а інші двоє наших друзів вибрались до подруги, котра вчилась тут в аспірантурі.
По ки йшли пішки пройшли повз будинок звідкіля було чути хор :) Якось так замріялось, що он десб там була і о-m-i. Но мрії мріями. :)
В кінці кінців Купили таки квитки на вокзалі :) Там черга рухалась швидше. Після чого я з Вадімом, пішли в центр захопивши кілька світлин з місця подій ;) Зустрілись в Центрі на Хрещатику, там місцеві хіп-хопери, чи як там точніше звучить, давали концерт. :) Там ми й зустріли наших друзів з упетницею.
Дивчини нарозказувала нам (;) мені) кілька легенд про воду з під крана, ти інші особливості життя у великому місті.
Чогось нас понесло на Європейську площу. Я зробив там пару оток потім коли показую то ще до говорюю, що тут мав би бутии кораблик а та пляма то нічні світила .
Час біжить швидку й неу пинно, нажаль прокатавшись в пустому метро ми розійшли з дівчиною і потопади додому, Скоро час перебування в Цьому чудовому місті завершиться. А ще так багато треба встигнути Вдома я ще кілька хвилин поспілкувався з о-m-і. Ми домовлялись про зустріч. Серела, закінчилась спокійно купилі білети додому. Двоє Вадиків, їхли в суботу вранці а я з Андрієм в неділю в ввечері. Все йшло як мені того було треба. В мене ще було повно часу для своїх планів.
Четвер день змін
Сонячна погода, на думці, думок куча. Ми домовились про зустріч з о-m-і. Людина котрі вже не бачив близько 5ти років. Життя завжди підкидувало сюрпиризи, минулого разу вона тікино підїжджала додому, поїздом (5 травня 07 р.). Тобі я тікино зміг послухати її голос в трубочку з Європейської площі. А зараз роблб все можодиве щоб добитись зустрічі.
Сьогоднішній день пройде не так як всі. Четверг день значущий, в чей час відбуваються хороші знакові ситуації. Сьогодні також останній день коли ми будемо прослуховувати лекції. Особилвої роботи в нас вже не було. Увесь день в мене тіки одне на умі як би скоріше змитись з того офісу і піти на зустріч.
В 4 години по обіді вона вже булда вільна. І фактично чекала в бібліотеці. А я ходив бісився чого це наші інструктори, курють і ми нічого пітнього не робля.ть. Я поцікавився чим ми ще будемо там займатись, на що сказали, що хочуть невеличкий екзамен нам влаштувати. Хочуть так хочуть, не в моїх правах шось міняяти і кудись тікати. Пообіцяли на 15 хвилин затримуають апотім порозпускають нас. Так то так но вже пята година і я бішусь і а о-m-і пише де я хожу, й коли вже змжемо зустрітись вона жве он пітори години в режими очікування в стані обурення. Шо я такий сякий ;)
Нарешті вони докурили і ми сіли за екзамени, в окремій кімнаті. Я визвався першим, а то чекати поки розстріляють когось першого не хотілось. Їхні 15 хвилин розтягнулись на 40 не менше. На початку все було як завжди, вони мені питання я їм відповідь, ага, но потім дійшло до того, що я в процесі спішки, почав гороти й говрти швидко, так що вони вже не знали хто кого екзаменує.
Вже близько шостої, час піджимає. Я тікаю з усіма прощаюсь .
І тут доля починає підсувати мені зіпадло.
Вибігаю я на зупинку, ніодоної марщрутки в потрібному напрямку.
Пройло хвилин 20 пройшло тролейбус. А точніше черепах. Вибору не було, прийшлось задовільнятись чим було. Наче все хорошо, можна й розлабитись. Ага, їдем з вітерцем до першої пробки.
Котра тягнеться конкретно, до кінцевої станції. Більше западло, водій нікого не випускає, щоб люди пройшлись пішки. От не задача.
Єдине бажання, вираватись з цієї машини, і пройтись хоча б пішочком. От доїхали нарешті до зупинки я нарешті на волі і вперед до станції метро. Ну як то завжди буває, метрів через сорок пробка пропала і мій тролейбус пройшовся передімною. І я з докорами сумління і з музикою в вухах галопом спішу до станції метро.
Спускаюсь, о і бачу тітку з квітами, якраз те зщо тра, опаздуйочому до дівчини . Для реабілітації . Квіти є, автентифікацію на дитончик в метро пройшов спускаюсь спішу і тут якраз метро. Отчалює, от такої, сидю стою, бішусь.
Прйшло метро, нарешті. Ледве вліз, як би вилізти. Про то будем на місті думать. Ще Кілька хвилин і я на місті, ха наївиний який. Виліз я із поїзда бужу на верх, підіймаюсь ескалатором приходить обурена смска. Приблизно такого змісту: «Ти ідеш чи передумав? Не чула, що з Теремків до центра можна їхати годину»
Мда, якби я так довго чекав раекція була б відповідною.
Я передзонив, сказав, що підіймаюсь, в очах вже, мрі] й образи зустрічі. Но як тідлькино я вибігаю на вулицю стаю на сходи прямо перед статуєю, на самому видному місті. Беру в руки тилефон, намагаюсь подзвонить, а там, знов западло. Лайф мережа вмерла, саме в цей час, саме в цій зоні. Нейморівно. А грошей на іншій картці нема. Стою позорюсь... склав сумку і квіти, і чекаю, продовження кіна, що ж буде далі?
А далі буде завтра.