ну що ж, День пам'яті жертв Голодомору минув - а свічечку я так і не поставив. ні в Фейсі, ні у Вкантактікє, ні десь там на Дніпрових схилах. на балконі в себе поставив - і досить. а тут от поставлю фотку цієї бабусі з
Вінничини.
бідна не в тому, що вона пережила Голодомор. не в тому, що зараз живе у злиднях. не в тому, що їй так і не судилося хоч останній рік свого життя прожити в нормальній державі.
біда в тому, що весь київський офісний пролетаріат, який цілий останній день тільки й робив, що постив свічки у своїх фейсбуках, не вдарив палець об палець щоб допомогти таким, як вона. ні, не консерівів привезти чи там дров нарубати - а зробити Україну хоч трохи більш людською державою.
коли ВР приймає грабіжницькі закони, коли пилять бюджет, коли (вписати потрібне) - жирний Київ мовчить. зате закон про мови чи вшанування жертв Голодомору здіймають хвилі "національної свідомості" в Інтернеті або на спеціально відведених для цього місцях.
мо' я якось нечітко висловлююсь. але позірно надто далеко ті, що сьогодні демонстративно вшановували, від українського народу. чи народ від них...
а над цим всім - Віктор Федорович, Микола Янович ну і всі такі реб'ята. може так і треба?