Сан-Франциско, день перший
Трохи про СФ (перші враження), бо розпитують усі.
Наперед вибачаюсь за якість фото - знімала на пантофлю, поки ходила в магазин.
Та частина міста, яку я встигла побачити, дуже «малоповерхова» - здебільшого будиночки на два-три поверхи, вузенькі, збудовані явно років сто чи й більше назад. Вулички теж вузькі, тому на них є обмеження щодо паркування.
Наприклад, ось такі:
На нашій стороні вулиці - трохи інше обмеження.
Взагалі, сьогодні зранку було холодно і з неба сіялася мжичка, на пагорб насунула хмара. Парасолька - обов’язкова деталь гардеробу. Люди ходять переважно у джинсах-светрах, хоча і негра в шапочці теж бачила (крізь вікно).
Місцевий магазинчик, як і більшість інших місцевих закладів, розташований на першому поверсі будинку. Ціни - помірні: сьогодні була акція на нектарини ($1 за 10 маленьких нектаринів) і огірки (два здоровенних на долар). Хліб, щоправда, доволі дорогий - майже два бакси за французький багет, а буханець чогось цікавішого - близько трьох доларів.
Писати про все наразі немає жодних сил - та й вражень глобальних теж не дуже, я поки що акліматизуюсь і більше по господарству клопочуся. Про будинок, в якому ми живемо, якось іншим разом (він вимагає окремого допису), а поки що напишу про буяння природи.
Щось - квітне:
Щось одразу і квітне, і плодоносить:
Хтось не заморочується, посадив біля свого будинку суккуленти і цибулю:
А ось будинок, у якому ми знімаємо кімнату, прикрашений бегоніями - вони теж зараз квітнуть на повну (маю підозру, що вони тут завжди квітнуть на повну):
Ще по нашій вулиці росте каштан, і я навіть зробила своє фото на його тлі, але фото ну зовсім погане, тож я його не покажу :)
І ще трошки вражень про місцеву їжу. Не знаю, що там із фаст-фудом, якось не було нагоди знайти «фастфудні» місця - все більше маленькі кафе чи ресторанчики. Натомість, Женя в обід приніс із університетської столової салат і «аналог нашого борщу», техаський каррі. Салат - це купа овочів, свіжих і оброблених, а також різне листя і два сорти сиру, які він нагріб у салат-барі за принципом «бери, скільки влізе». Влізло десь на глибоку тарілку великого розміру. Ми вдвох його з’їсти не подужали, ввечері спробуємо ще раз. А каррі - це ну дуже гостра страва на основі бобів і томатів: мої смакові рецептори трохи поборолися із нею, та так і не подужали. Для мене воно їстівне виключно в пропорції «одна частина до трьох» із вареним рисом. Женя стверджує, що тут все таке - з купою спецій. Тож буду готувати собі щось негостре-неперчене… інакше гаплик моєму ШКТ.
А ще замість звичайного молока Женя придбав пачку кокосового. На ньому пишуть, що воно містить у два рази більше кальцію, аніж звичайне. Не знаю, скільки там кальцію, однак смак у нього дуже відрізняється від звичного нам коров’ячого - солодкувате, причому для мене навіть надміру солодке.
На шоколаді пишуть просто «темний» (індикації вмісту какао-продуктів не знайшла). На більшості продуктів окрім складу пишуть і вміст корисних речовин, мікроелементів і мінералів. Кава-автомат продає скляночку кави по два долари (скільки це в гривнях, 40?), якщо докласти ще четвертак - буде квиток на автобус чи інший громадський транспорт, окрім cable cars - він діє протягом зазначеного на квитку часу (у даному випадку - 90 хвилин від моменту покупки).
До речі, на квитку ззаду написано різними мовами «Безкоштовна допомога перекладачів, тел. ***». Російською теж написано. Українською - ні, можливо через нестачу місця. Але про місцевий транспорт я теж якось іншим разом напишу, а зараз продовжу аккліматизовуватися :)
Гарного усім дня!