Моя робота - соціальні мережі
Робота мрії - це про мене. Я ж бо головний редактор молодого, але вже найкращого у світі агрегатора українських блогів “Nародний Оглядач” (NO.UA). Вся моя редакція складається із непомітних роботів-аналітиків, що формують та пропонують мені на утвердження списки кращих постів, народжених в глибинах нашою незрівнянної блогосфери. Фактично, моя робота в тому, щоб сидіти на кухні та днями читати блоги. Ну хіба не краса, е?..
Я регулярно переглядаю записи з 15 різних платформ, які парсить наш сайт. Це безмежне море при близькому розгляді виявляється досить прозорим і не таким вже й безмежним. Пропоную вам, шановні читачі, огляд основних платформ української блогосфери:
- СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ
Затишна ЖЖшечка (livejournal.com):
ЖЖшечка заселена гопніками, що косять під інтелігентів, та інтелігентами, що косять під гопніків. Це, можна сказати, наш формат. З часом він приїдається, тому починається народний стогін - "ЖЖшечка споганилася", “жжшечка відживає своє”, “не торт”. З усією професійною відповідальністю мушу заявити, що ЖЖшечка буде жити довше, ніж здається. Вона всмоктала в себе таку кількість високоякісних авторів, навколо яких згуртувалася така міцна аудіторія, що зковирнути її може тільки зміна поколінь. Якщо прикинути на око, 70% контенту української блогосфери - це Жжшечка. Амінь.
Фейсбук (facebook.com):
Оскільки велика частина блогерів відчуває труднощі із написанням тексту довше одного абзацу, не довіряє власному розуму, воліє висказувати опінію стосовно чужих думок, свого часу відбулася масова міграція з Жжшечки в Фейсбучок. Тут справді зручніше розшарювати, репостити, ставити “+1” і загалом вести себе як риб'яча зграйка. Фейсбук динамічніший, хоча заплутаний та місцями кривий. (До речі, парадоксальна популярність Твіттеру тримається на нездатності написати навіть абзац.) Фейсбук не має ТОПу, але популярні записи можна відслідковувати вручну, проходячи по довгим ланцюжкам репостів. На Фейсбук перебрався Дмитро Корчинський, один з двох україномовних блогерів, які маст рід. Такі справи.
Blogger (або blogspot.com):
Ми включили Blogger до нашого аналізу, бо піддались авторитету Гугла. А дарма. Блогспот в Україні скоріше мертвий, ніж живий. В основному через те, що там немає системи френдінгу, нема ТОПу, і кожен блогер сидить у своєму затишному щоденничку, мов на острові. Непоганий проміжний варіант для снобів, які хотіли б самотній стенд-алон.
Блоги на українському “WordPress” (uk.wordpress.org)
Діяспора. А також запасні аеродроми деяких технічно-просунутих юзерів.
Хайблоггер (hiblogger.net):
Глухий кут української блогосфери, дрібна калюжа, поросла бур'янами, темний сарай, у якому заблукало кілька невдах. Колись Моня Бродський, що покохав блогінг всім своїм товстим олігархічним єством, хотів зробити з Хайблоггера нашу відповідь всім Чемберленам, але знудився і забив. Хайблоггер перетворився на непотрібний додаток до “Обозрєватєля”, на який навіть спам-боти плюнули.
Блоги на “Сумно?” (sumno.com)
Повністю відповідають назві. Блоги про українську культуру.
“ХайВей” (h.ua)
Суворо кажучи, “ХайВей” - не блоги, а “платформа громадської журналістики” (ті ж яйця, хоч і в профіль). Для мене особисто “ХайВей” є найбільшим пам'ятником та загадкою українського Веб 2.0. А long long time ago, коли життя вирувало ще не в соціальних мережах, а на форумах, на “ХайВеї” кожен бажаючий вже міг завести власну незалежну колонку. Задумка була грандіозна, вони навіть видавали своїм користувачам посвідчення журналістів та платили копійчані (у прямому сенсі) гонорари. Пройшло достобіса років, “ХайВей” чомусь не помер, а рівень матеріалів залишився на рівні шкільних творів. Активно використовується для чорного та блідого піару.
Блоги на Politiko.ua
Насправді, дуже здорова та перспективна ідея - всіх політично-акцентованих блогерів зібрати в одному безпечному місці. Тут ніколи не вщухає хохлосрач. Тут з'ясовується гостроактуальне питання давньості української нації, і весь час іде мова про мову. Тут ошивається гівноїд Толік Шарій. Якщо в цю резервацію перемістити всіх професійних політологів, буде взагалі краса.
Блоги на I.UA
Дуже люблю цю платформу. Це український аналог “Мого міра” на Mail.Ru. Вона не дозволяє розслабитись та забути, що блогери нічим не кращі за телеглядачів. Що інтернет не лікує від попсовості. Що блогосфера - це не тільки мої шановані, високультурні читачі та френди, але й ціле море юзерів, які ставлять п'ять анімованих смайликів підряд. Я знаю: якщо певна суспільно-важлива тема, про яку криком кричить Фейсбук, глухо бурмоче Жжшчка та кулеметом торохтить Твіттер, хоча б у вигляді одного бідненького репосту дійшла до блогів на I.UA, значить, це дійсно болюча тема. У блогів на I.UA велика (як для української тусовки) та галасна аудиторія, кривий функціонал, і є молочний брат - блоги на “Меті”. Їх ми ще не включили у нашу орбіту, але рано чи пізно доберемося.
- БЛОГ-ПЛАТФОРМИ НА САЙТАХ ПРОФЕСІЙНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ
Блоги на “Українській Правді” (blogs.pravda.com.ua):
Блоги на УП - це молода парость української політики, яка ще не доросла до телевізора, але дуже туди хоче. Вже бувалі політики, за яких пишуть старанні безликі прес-секретарі. Професійні журналісти, тісний міжсобойчик друзів та приятелів редакції “Правди”. Ціла розсип різноманітних політологів, які кормляться при чиїхось штабах і люблять, коли журналісти беруть у них коментарі. Демократичні грантоїди всіх кольорів райдуги. Окремими фігурами стоять Сергій Лещенко, який у блозі публікує те, що не лізе у формат передовиці, та Саша Чаленко, який настільки огидний, що вже не боїться з кимось зіпсувати стосунки, і через блог якого темні люди зливають компромат на політичних супротивників. Власне, тільки двох останніх не нудно читати. Коментарі блогів на УП - це вереск цикад літньої ночі, якби цикади цікавилися українською політикою. Тут косяками ходять професійні боти та істеричні громадяни, які нічим не відрізняються від ботів.
Блоги на “Кореспонденті” (blogs.korrespondent.net):
Блоги на “Кореспонденті” - це недо-блоги з “Української Правди”. Та ж молода політична парость, ті ж дармоїди-політологи. Але редакція “Корра” дозволила реєструватися всім бажаючим, і нудне бубніння політологів потонуло у безпредметному стогоні анонімів про те, як в Україні все погано.
Блоги на “Лівому Березі” (blogs.lb.ua):
Ті, хто хотів би блог на “Українській Правді”, але їх туди не пускають.
Блоги на “Народній Правді” (narodna.pravda.com.ua):
Колись “Українська Правда” вирішила започаткувати відкриту блог-платформу на паралельному ресурсі, щоб кожен, кого не пустили в блоги УП, тут міг відвести душу. На “Народну Правду” одразу ломанулися політичні моралізатори та жопоголіки, брудні піарники, яких душить жаба платити журналістам за заказуху, та просто інтернет-божевільні. Концентрат безблагодаті швидко досяг рівня екологічної катастрофи, реєстрацію нових користувачів було припинено. Безблагодать, заказуха та шиза були законсервовані і живуть тут власним, іноді вкрай химерним життям. Нечитабельно.
Блоги на “Фокусі” (focus.ua/opinion)
Принципово російськомовний ресурс. Нікому не відомі письменниці, що намагаються писати як в жіночих журналах, а виходить ще гірше. Журналісти, куди ж без них. Вузькі спеціалісти офісного профілю, які пишуть не пости, а колонки для вузьких спеціалістів. Власне, пости там ніхто не пише, пишуть довгі статті на вільну тематику, бо вести нормальний, людський блог на платформі журналу “Фокус” якось не солідно. Блогом можна назвати тільки колонку зама головного редактора Ігоря Тупікіна, який заради експерименту зареєструвався мажоритарним кандидатом у депутати і тепер описує свої пригоди на шляху до мандату.
Блоги на Gazeta.ua
Принципово україномовні блоги (для спеціально запрошених дописувачів), через що тут зашкалює патріотизм, свідомість та, як, водиться, стогін, що в Україні все погано, а у владі бандити. Серед читацьких блогів водяться російськомовні та спам-боти, із якими редакція бореться з перемінним успіхом. Непогане місце, аби завести комфортну днявочку та солодко лаяти бандитську владу у колі однодумців.