Онуки Сварога
Бій Повєткіна проти Кличка ще раз довів - нема сенсу кидатися з монтировкою на комбайн. За Повєткіна хотілося вболівати, бо відчувався характер - панчєр, націоналіст, язичник. Широке руське обличчя, хоч в народних казках малюй. А Кличко - це технологія. Ідеальні білі воїни, расовий феномен, що міг народитися хоч на Балканах, хоч в Австралії. Успішні спортсмени, успішні бізнесмени, успішні політики. Іноді здається, лише участь у криміналі 90-х додає їм якоїсь людяності.
Одразу після гонгу стало видно, як же люто Повєткін боїться Кличка. У перші атаки кидався майже наосліп, під час клінчу хапав за ноги, з рештою, не втримався, впав на рівному місці - і лише тоді трохи заспокоївся. Він заспокоївся, і всі заспокоїлися, бо стало ясно, хто переможе.
Кличко не здивував, - не бився, а цвяхи забивав. Звинувачувати Кличка у відсутності вогнику давно набридло. Все одно, що мати претензії до баштового крану. Але і Повєткін не здивував, а це справді розчарувало.
Ситуація ясна - якщо стоїш від Кличка далеко, той починає розстрілювати своїми колотушками, в жодному кутку рингу не сховаєшся. Пройти в ближній бій крізь лопаті кулаків можна, але що там робити?.. Повєткін пірнав під руку (що логічно, зважаючи на різницю у зрості), влучив 28 разів у корпус і 31 у голову. Кличко схему зрозумів, пристрілявся, і зустрічними ударами виписав аж 139, - всі до єдиного в голову. До того ж, коли Повєткін залізав супротивнику під пахву, Кличко без зайвих рефлексій всією чемпіонською вагою повисав йому на шиї, і росіянин половину бою проносив на собі 109 кілограмів, а такі навантаження бадьорості не додають.
Що в цій ситуації можна було зробити? Ми не знаємо. Важко, важко битися з комбайном. Залишається показувати характер - і це Повєткін зробив. Молодець. Отримай свій гонорар в касі, ти чесно заслужив, хай навіть бій не став подією у світі боксу.
…А от коли поєдинок перемістився в інтернет - отут стало цікаво.
Це була найсимволічніша слов’янська сутичка за всю історію боксу. Українець проти росіянина, в Москві. Москва сказилася: Кобзон з оркестром співає гімн, Держдума у залі повним складом підспівує, Міхалков, Валуєв, Розенбаум - «внукі Сварога, славниє дєті». Для повної картини не вистачало замполіта Кирила Гундяєва, в чию патріаршу раду з культури входить спортсмен, член «Єдиної Росії» Олександр Повєткін. Вся сцена нагадувала кіношну зустріч Роккі Бальбоа з Іваном Драго. «Русскій вітязь» проти… проти кого?
Російський інтернет вже визначив - проти «бандерівського гей-масона», «німецького жидотюрка». Замовкли прибічники «триєдиного руського народу». Точніше, не замовкли, а засичали, мов припечені коти, коли чужий (українець) переміг свого (росіянина). Куди й поділися лагідні казки про єдність великоросів та малоросів. І це при тому, що Кличко не грався в націоналістичні понти, не виходив на бій під «Козацький марш» (хоча аналогом «Онуків Сварога», мабуть, були б «Машингвери-штурмгевери»).
І що в результаті? В результаті - нема ніякого «триєдиного руського народу». Навіть якщо колись і був - вже нема.