Глобальне
Щойно була на ТВі, на ефірі з Віталієм Портніковим, де спробувала окреслити головні фактори, через які відбувається глобальне погіршення свободи слова у світі. Це погіршення уже відмітив цілий ряд міжнародних організацій, включаючи і Репортерів без кордонів, і зовсім нещодавно про це заявив і Фрідом Хауз.
1. Як не дивно, це наслідки Арабської Весни, які, як концентричні кола, розходяться і досі по всьому світу. Диктатори і політичні лідери, дивлячись на події в Тунісі, Лівії, Єгипті, побоюються, що вірус революцій захопить і їх країни, і вживають усіх заходів, щоб це попередити. Розроблюються "нові" тактики, починаючи від арештів, викрадень і залякувань, депортації закордонних журналістів, (Азербайджан, Сірія, Бахрейн, Йємен), до повної ізоляції країни від світу і тотального блокування Інтернету (Китай). Страх заворушень змушує диктаторів все агресивніше ставитись до критики, опозиції, правозахисників, і журналістів.
2. Загальне погіршення ставлення влади до Інтернету. При чому, це спостерігається і в забитих гірських тираніях, і в демократичних і розвинених країнах-членах ЄС. Політичні лідери раптом зрозуміли, що Інтернет - одна з ключових загроз їх стабільному перебуванню при владі. Поки є вільний і необмежений Інтернет, ніхто з них не може почуватись спокійним. Тому диктатури просто мовчки обмежують доступ до мережі, а демократичні країни просувають зовсім недемократичні закони, що можуть змусити провайдерів звітувати про особисті дані користувачів та фільтрувати контент. У багатьох країнах неврегульованим лишається питання функціонування Інтернет-ЗМІ. Ще одна проблема - незрозуміло, чи можна прирівнювати блогера до журналіста. Репортери без кордонів захищають блогерів так само, як і журналістів, тому що, давно настала пора погодитись - вільне висловлення думок в Інтернеті є однією з ключових запорук демократії. Інше велике питання, пов’язане з Інтернетом - це співпраця просунутих Інтернет-мереж з спецслужбами. У Росії нещодавно був скандал, повязаний з Яндексом, який начебто давав доступ спецслужбам до емейлів своїх користувачів.
3. Погіршення фізичної безпеки журналістів, збільшення нападів. Тут можна знову загадати про гарячі точки планети, той же Близький Схід і Північну Африку. Журналісти, фотокореспонденти, оператори, часто стають мішенями у збройних конфліктах. Вони рвуться на передову і там гинуть, бо часто попадають під обстріл. Чи є такі обстріли випадковими? Адже тоталітані режими менш за все зацікавлені, щоб світ дізнався про ситуацію в їхніх країнах. Крім того, збільшилась активність організованих злочинних угруповань. В Україні це не так помітно, але якщо подивитись у глобальному плані, наприклад, на Мексику, де в минулому році наркокартелі вбили 7 журналістів... Чи згадати колумбійські банди, чи сомалійські ополчення, чи гондураські збройні угруповання... Все це збільшення насилля також є одним з ключових факторів глобального погіршення свободи слова.
4. Демократичні і розвинені країни, з геополітичних чи економічних міркувань, закривають очі на ситуацію у тоталітарних країнах. Давно вже не було ніяких заяв чи ефективних реакцій на ситуацію у Туркменістані, Азербайджані, Вєтнамі, чи Узбекистані... Ця тенденція, хоч і не нова для Європи, надзвичайно негативно впливає як на країни-диктатури, так і на самі демократичні країни. Диктатори почуваються так, наче у них розв’язано руки, а демократії - сприяють безкарності і нівелюють власні напрацювання у сфері свободи слова.
1. Як не дивно, це наслідки Арабської Весни, які, як концентричні кола, розходяться і досі по всьому світу. Диктатори і політичні лідери, дивлячись на події в Тунісі, Лівії, Єгипті, побоюються, що вірус революцій захопить і їх країни, і вживають усіх заходів, щоб це попередити. Розроблюються "нові" тактики, починаючи від арештів, викрадень і залякувань, депортації закордонних журналістів, (Азербайджан, Сірія, Бахрейн, Йємен), до повної ізоляції країни від світу і тотального блокування Інтернету (Китай). Страх заворушень змушує диктаторів все агресивніше ставитись до критики, опозиції, правозахисників, і журналістів.
2. Загальне погіршення ставлення влади до Інтернету. При чому, це спостерігається і в забитих гірських тираніях, і в демократичних і розвинених країнах-членах ЄС. Політичні лідери раптом зрозуміли, що Інтернет - одна з ключових загроз їх стабільному перебуванню при владі. Поки є вільний і необмежений Інтернет, ніхто з них не може почуватись спокійним. Тому диктатури просто мовчки обмежують доступ до мережі, а демократичні країни просувають зовсім недемократичні закони, що можуть змусити провайдерів звітувати про особисті дані користувачів та фільтрувати контент. У багатьох країнах неврегульованим лишається питання функціонування Інтернет-ЗМІ. Ще одна проблема - незрозуміло, чи можна прирівнювати блогера до журналіста. Репортери без кордонів захищають блогерів так само, як і журналістів, тому що, давно настала пора погодитись - вільне висловлення думок в Інтернеті є однією з ключових запорук демократії. Інше велике питання, пов’язане з Інтернетом - це співпраця просунутих Інтернет-мереж з спецслужбами. У Росії нещодавно був скандал, повязаний з Яндексом, який начебто давав доступ спецслужбам до емейлів своїх користувачів.
3. Погіршення фізичної безпеки журналістів, збільшення нападів. Тут можна знову загадати про гарячі точки планети, той же Близький Схід і Північну Африку. Журналісти, фотокореспонденти, оператори, часто стають мішенями у збройних конфліктах. Вони рвуться на передову і там гинуть, бо часто попадають під обстріл. Чи є такі обстріли випадковими? Адже тоталітані режими менш за все зацікавлені, щоб світ дізнався про ситуацію в їхніх країнах. Крім того, збільшилась активність організованих злочинних угруповань. В Україні це не так помітно, але якщо подивитись у глобальному плані, наприклад, на Мексику, де в минулому році наркокартелі вбили 7 журналістів... Чи згадати колумбійські банди, чи сомалійські ополчення, чи гондураські збройні угруповання... Все це збільшення насилля також є одним з ключових факторів глобального погіршення свободи слова.
4. Демократичні і розвинені країни, з геополітичних чи економічних міркувань, закривають очі на ситуацію у тоталітарних країнах. Давно вже не було ніяких заяв чи ефективних реакцій на ситуацію у Туркменістані, Азербайджані, Вєтнамі, чи Узбекистані... Ця тенденція, хоч і не нова для Європи, надзвичайно негативно впливає як на країни-диктатури, так і на самі демократичні країни. Диктатори почуваються так, наче у них розв’язано руки, а демократії - сприяють безкарності і нівелюють власні напрацювання у сфері свободи слова.