Ну що б, здавалося, слова...
Дивлюся ЧС-2010 і от що думаю: дивно і поступово жага футболу полишає мене, дитяче захоплення з плином часу охолоджується (найкращий чемпіонат був у 2000-му році, нинішній і наступні вже навряд чи конкуруватимуть за видовищністю з ним. Можливо, це упереджена думка). І цей Чемпіонат я б дивився "п'яте через десяте", якби не один наркоман, як і я:) друг. Та я не про те. Матч Бразилія-КНДР нічим не привабливий... окрім коментатора (ICTV). Як же я люблю слухати Дмитра Джулая. Можна сміливо його назвати найкращим (навіть з-поміж російських). Всім захоплююсь: аналізом гри, голосом, інтонацією (при гольовому моменті він ледь не шепче, утримуючи в напрузі глядача), знанням термінології. Я більшість поєдинків не дивлюся, а слухаю:). В футболі, де українська мова нікому не потрібна, з'являються ось такі рядки з-під його "пера":
Нагромадження символів іноді заплутує, додає таємничості речам надзвичайно банальним та прозаїчним. Речам, які під впливом цієї таємничості стають тим, чим вони ніколи не були і не будуть...У кваліфікації, товариських поєдинках ця команда одягала різні маски. Щоразу сотні тисяч пар очей невідривно стежили за ідолом, що бовванів біля бокової лінії і робив вигляд, що працює над тим, аби колись з-під маски вигулькнуло на світ хоч би якесь обличчя. Під час цього "маскараду" Марадона робив реверанси і у бік національного чемпіонату. Немов натякав, що пам’ятає про власне коріння, про те, де виріс він сам.
Футболіст Марадона був наскрізь просякнутий аргентинськими традиціями, він увібрав у себе неймовірну спадщину. Так само, як тільки в Аргентині могли з’явитися Ґардель, Кортасар і Перон, тільки там міг визріти футбольний геній Марадони.
Одна з проблем його збірної - важко зрозуміти, яке у неї коріння. Вона ніби щоразу наново пнеться із землі, кожного разу якось інакше. Гібриду "своїх" та "європейців" у ній немає, як би на це не сподівалися. Ухил якраз у бік "європейців". Тих, хто звик до футболу у вигляді "бренду", "торгової марки" чи ще якогось дурнуватого ярлика. А "бренду" коріння не потрібне. Він всюдисутній і готовий підкорити світ простим набором рекламних заклинань-слоганів. І якщо у рекламі скажуть, що щось є хорошим, чого б це хтось мав коверзувати і сумніватися?
http://football.ua/author/article/99838.html
***
Найнеприємніше - прожити та пережити подію заздалегідь, побачити все у своїй уяві ще до старту.
Коли все насправді розпочнеться, ризикуєш спустошений залишитися зі своїми фантазіями осторонь, заздрісно дивитися на тих, хто не сповитий власними очікуваннями, жадібно всотує у себе кожну секунду, без образ на те, що все йде не так "як хотілося".
Тому правий Хуліо Мальдонадо, найкращий іспанський футбольний журналіст, коли після своїх прогнозів часто додає, що "футбол це футбол". І ця заяложена банальність раптом виблискує нехай і здавна знайомим, але щоразу таким новим сяйвом. Бо немає нічого кращого за здатність футболу спантеличувати, дивувати, змушувати отетеріло зізнаватися, що зовсім не передбачав того, що сталося на твоїх очах.
Здається, Україна втратила талановитого літератора. Але отримала якісного футбольного журналіста. Що також на сторожі ставить слово!
А на Першому національному довбало Шустер коментує...
Нагромадження символів іноді заплутує, додає таємничості речам надзвичайно банальним та прозаїчним. Речам, які під впливом цієї таємничості стають тим, чим вони ніколи не були і не будуть...У кваліфікації, товариських поєдинках ця команда одягала різні маски. Щоразу сотні тисяч пар очей невідривно стежили за ідолом, що бовванів біля бокової лінії і робив вигляд, що працює над тим, аби колись з-під маски вигулькнуло на світ хоч би якесь обличчя. Під час цього "маскараду" Марадона робив реверанси і у бік національного чемпіонату. Немов натякав, що пам’ятає про власне коріння, про те, де виріс він сам.
Футболіст Марадона був наскрізь просякнутий аргентинськими традиціями, він увібрав у себе неймовірну спадщину. Так само, як тільки в Аргентині могли з’явитися Ґардель, Кортасар і Перон, тільки там міг визріти футбольний геній Марадони.
Одна з проблем його збірної - важко зрозуміти, яке у неї коріння. Вона ніби щоразу наново пнеться із землі, кожного разу якось інакше. Гібриду "своїх" та "європейців" у ній немає, як би на це не сподівалися. Ухил якраз у бік "європейців". Тих, хто звик до футболу у вигляді "бренду", "торгової марки" чи ще якогось дурнуватого ярлика. А "бренду" коріння не потрібне. Він всюдисутній і готовий підкорити світ простим набором рекламних заклинань-слоганів. І якщо у рекламі скажуть, що щось є хорошим, чого б це хтось мав коверзувати і сумніватися?
http://football.ua/author/article/99838.html
***
Найнеприємніше - прожити та пережити подію заздалегідь, побачити все у своїй уяві ще до старту.
Коли все насправді розпочнеться, ризикуєш спустошений залишитися зі своїми фантазіями осторонь, заздрісно дивитися на тих, хто не сповитий власними очікуваннями, жадібно всотує у себе кожну секунду, без образ на те, що все йде не так "як хотілося".
Тому правий Хуліо Мальдонадо, найкращий іспанський футбольний журналіст, коли після своїх прогнозів часто додає, що "футбол це футбол". І ця заяложена банальність раптом виблискує нехай і здавна знайомим, але щоразу таким новим сяйвом. Бо немає нічого кращого за здатність футболу спантеличувати, дивувати, змушувати отетеріло зізнаватися, що зовсім не передбачав того, що сталося на твоїх очах.
Здається, Україна втратила талановитого літератора. Але отримала якісного футбольного журналіста. Що також на сторожі ставить слово!
А на Першому національному довбало Шустер коментує...