Поет із пекла
в Баварії я став, мов гострий колос
або мов з хмари спущена стріла
з бажанням-тугою почути голос
з далекого черкаського села:
Тодось Осьмачка - український письменник, прозаїк, перекладач, народився 4 травня 1895 року в селі Куцівка на Черкащині в родині сільського робітника Степана, який був вправним ветеринаром. Батько зміг вивчити лише свого найстаршого сина - Тодося. Осьмачка був вчителем у народних школах. З 1920 року він - інструктор з підготовки робітників освіти в Кременчуку.
Восени 1921 р. Т.Осьмачка вступив до Київського інституту народної освіти. Через рік він одружився зі студенткою медінституту Лесею Трохименко, але сімейне життя у нього не склалося через складний характер поета та матеріальну скруту. Т.Осьмачці довелося залишити навчання і влаштуватися вчителем у Києві.
На початку 1930-х pp. поет виїхав працювати на Кубань. Потім працював у селі біля тодішнього прикордоння, прагнучи виїхати з СРСР. Пізніше Т.Осьмачка зробив небачений у Радянському Союзі крок - він 1932 р. прибув до Харкова, де подав офіційну заяву на дозвіл виїхати за кордон, що пояснював своєю незгодою із національною політикою радянської влади та неможливістю вільно творити. 5 лютого 1933 р. поета заарештували, але, зважаючи на нервову хворобу, відпустили. У квітні цього ж року в Києві він подав ще одну заяву до німецького консульства з проханням допомогти виїхати до Німеччини. Його знову заарештували і запроторили до психіатричної лікарні, але згодом випустили. Він ще кілька разів потрапляв до психіатричної лікарні протягом 1930-х pp., жив деякий час у Ленінграді, де знову зробив невдалу спробу сісти на пароплав, що йшов до Фінляндії. Ймовірно, що від арешту та знищення Т.Осьмачку рятував паспорт, виданий ленінградською психіатричною лікарнею, який дозволяв йому час від часу бувати на волі.
Осьмачка дуже любив рідне село і часто сюди повертався. В роки голоду, перебуваючи в Києві, надсилав лишки хліба родині, щоб якось вижити. Тікаючи від переслідувань, видавав себе за божевільного, ховаючись у копицях соломи.
Початок війни та окупацію німцями Києва поет застав у Кирилівській психіатричній лікарні. Проживши зиму 1941- 1942 pp. у рідні на Черкащині, він у квітні 1942 р. переїхав до Львова. Тут він закохався в ігуменю, яку було закатовано. Під кінець 1944 p. T Осьмачка був змушений емігрувати на Захід. Спочатку були табори для переміщених осіб в повоєнній Німеччині, де він брав доволі активну участь у діяльності МУРу (Мистецького Українського Руху).
1947 р. написав поему »Поет» - автобіографічний твір, який присвятив батькові. Водночас це поема політична й історична. Чи не вперше в українській поезії маємо твір, де тема України поставлена як тема космічна, твір, що підносить справді планетарні проблеми й загадки людського буття.
Проза Тодося Осьмачки - вагома й самобутня, не схожа ні на яку іншу сторінка української епіки. Якщо повість «Старший боярин» позначена казковістю й ліричністю розкутого поетичного самовираження, то «План до двору» й «Ротонда душогубців» - літопис злочинного винищення українства в період примусової колективізації, усіх жахливих жорстокостей НКВС. Ці твори, особливо повість «Ротонда душогубців», збурили хвилю критичних обговорень. Хто любить читати, раджу.
Події останніх років життя можна дізнатися з розповіді Володимира Біляїва «Хай він собі буде геній». Нестійка психіка, манія переслідування, самотність - наслідки життя під тиском душогубної системи.
І знов, і знов душа моя безсила
питається прокляттям літ:
навіщо ти мене взяла й пустила
самотнього на білий світ.
Доходило до абсурду. Петро Одарченко згадує такий випадок. Якось поет зайшов до нього, й Одарченкова дружина звернулася до Осьмачки з проханням: «Я на хвилинку вийду, а ви, як закипить вода, зніміть чайник з плити й пийте чай». Коли дружина повернулася, то побачила, що чайник стоїть на плиті. - «Що, й досі не закипів?» - питає вона. - «Та, бачите, я ту воду вилив, бо там щось плавало, і налив із крана холодної води». А ось подібний епізод зі спогадів Людмили Коваленко: «Коли я налила Осьмачці кави, він відмовився, попросив у мене порожню чашку, пішов, набрав у коридорі з водопроводу чистої води і пив воду в той час, як ми пили каву».
Йому судилося помирати в шпиталі під Нью-Йорком. Самотній, напівспаралізований, цей «расово міцний син села» (слова Є.Маланюка), дочасно згас, знищений демонами переслідування, страху й самотності. І небагато людей було на його похороні, бо він доклав усіх сил, аби відштовхувати всіх від себе. Цим сумним талантом він володів, мабуть, як ніхто в нашій літературі. Але з ним таки були віддані йому. Ті, хто розумів велич Осьмачки.
НЕЗМІННІСТЬ
Прозорого серця висока погода
сьогодні пустила над світом плисти
тонесенькі хмари, відбивши їх в водах
баварських озер, мов з латаття листи.
Налиті живицею сосни рожеві
малої гіллячки не рушать ніде,
бо тиша у лоно щасливому дневі
від Альпів далеких незримо іде.
І кожного дерева стовбур порою
дзвенить, мов струна, що зачула смичок
коли відривається тільки вагою
і падає вниз крізь гілляки сучок.
І жодного птаха з прив'ялого зілля
не чути чогось в нерухомім бору,
і навіть на луках тримає неділя
урочисту тишу, мов гори, стару.
І тільки з-за лісу із палої брості
кричать у баварів уперто півні,
які віщували і щастя і гості
в далекій черкаській моїй стороні.
А що вони значать тепер в блуканині?
Вже певно не те, що співанням раніш,
коли і кімнати не маю я нині
без свідків чужих прочитати хоч вірш.
Не те тут говорить і сміх для привіту,
й душа у молитви вже, певно, не та,
і тільки на тлі безконечного світу
та сама і незмінна моя самота…
«Тодось Осьмачка і його життя для нас, нащадків, лишається непрочитаною історією. Ця історія і типова, і виняткова. Болю й тривог у ній вистачило б на десятки життів. А ще є там багато вкраїнського неба, сонця, вітру й запаху землі. Ми інколи думаємо, що знаємо все про Україну, але читаючи твори Тодося Осьмачки, відчуємо, що не можна бути такими самовпевненими. Осьмачка нам відкриває Вкраїну. Його слово - як хода натомленого селянина. Слово Осьмаччине йде, йтиме крізь час, анітрохи не зважаючи на нього, на нас і на тих, хто буде після. Воно сповнене величі й гідності, як усе неминуще. А література, яка має Осьмачку, не може лишатися в світі третьорядною. Вона приречена доростати його рівня. Отже - світового», - говорить про Осьмачку письменник Михайло Слабошпицький.
Додатки1. Біографія
2. Біографія
3. Газета по-українськи
4. Осьмачка-Фест, анонс
5. "Хай собі він буде геній..."
6. Україна молода
7.Утікач
Ці факти і стали причиною мандрівки, про яку згодом:)
