Колективні фотографії. Поїздка в Китай
Ні,тут не буде фотографій,типу "мій оркестр в такому-то залі посміхаючись дивиться дружно в кадр"
Я лишень іноді заглядав в середину колективу з фотоапаратом в руках,вишукуючи цікаві моменти серед своїх людей.
Або просто зараз буду розповідати по-трохи - хто,що,де і як.
Сьогодні всі знімки будуть автобусні. Пізніше як оброблю так і виставлю знімки з репетицій та концертів,там значно більше
Ось Сонька. Сиділи вони з Лізою одразу позаду нас,тому саме вона першою попадала в об'єктив,коли я повертався. Ну а що ж,потилиці фотографувати тих,хто сидить попереду? Не цікаво,самі розумієте. Соня відноситься до молодої частини колективу, з якою все ще є про що погомоніти без думок про те,зрозуміють тебе чи погладять по голівці як маленького,підтримають з вогником,чи з ввічливості. Ліза потрапить в кадр пізніше. (так що б вдало)
Вчились разом в школі,та розриви у віці тоді і зараз відчуваються зовсім інакше. В любому випадку ходити по двоє чи по одному не хотілось,тому іноді дівчата терпіли мою чи нашу з Льошою компанію =)
Це Ксеня з Дімою - майбутній союз в колективі. З Ксенькою дружимо сім'ями вже ,можна сказати, в другому поколінні! Таке от =)
Та на наступному знімку Лєна. Попались лише раз,так як сиділи в іншому автобусі. Там,вочевидь,було так само весело як в нас
Діма,перша флейта і,як я собі уявляю в більшості випадків, друга скрипка в оркестрі. Важливий голос і важлива місія. На зупинках в переїзді взагалі було складно побачити задоволені обличчя...ну в крайньому випадку треба було стояти під дверима туалету і ловити наших,що виходять,але це вже занадто
Юра. Ніколи не скажеш,дивлячись на знімок,але ця людина - один із центрів гумору в вічно молодій частині оркестру. Гумор специфічний,але якщо хочеться послухати чи взяти участь в недурній розмові - будь ласка. Щиро,просто та зі смаком
Аліса. Молодша сестричка Юлі,яку я висвітлю пізніше. Я майже впевнений,що її дратує,коли її так представляють комусь. Не менше,ніж коли мене в свій час (та і зараз не рідко) представляли сином Наталі чи Андрія,тих самих Пуржашів (хоч інакших Пуржашів ще добряче пошукати треба)
Веселе дівчисько-хлопчисько з повним набором цікавих звуків,яскравим сміхом та оптимізмом,присутнім самим молодим. Доки не прийшла вона, я рахував себе самим молодим в колективі. Тепер вже і Аліса такою не є. Поступово стаємо середніми =)
Ліричний відступ. Ця штука китайська - краби,обсмажені,як чіпси, в чомусь кисло-солодко-пекучому. В принципі дуже навіть смачно,було би пиво. Єдиний мінус - засмажені вони з нутрощами,що ,окрім вже надбаного незвично-цікавого смаку подачі, додає такий смак...ну..."фе",коротше
А тут маленька картина роздачі булочок і ковбасок. Ковбаски в кадр не попали а шкода. Це нас так годували під час великого переїзду автобусами. Булочки - гаразд. Але ковбаски...під поліетиленовою шкуркою знаходилось щось середнє між паштетом і м'ясним фаршем,на смак неясне,на запах таке ж. Ну і строк придатності при цьому став останньою краплею в терпінні самих ярих захисників своїх і колективних прав на комфорт та якість. Він (строк придатності) підходив до кінця на наступний день. Їсти не стало це діло більшість. Ковбаски повіддавали і ті щезли в невідомому напрямку,лишень би ми їх не бачили.
На сьогодні все. Це маленька кількість знімків,які вийшли при переїзді. Було складно,але зараз тішить любий веселий момент,який можна згадати. Було класно попри що.
Далі буде!
Я лишень іноді заглядав в середину колективу з фотоапаратом в руках,вишукуючи цікаві моменти серед своїх людей.
Або просто зараз буду розповідати по-трохи - хто,що,де і як.
Сьогодні всі знімки будуть автобусні. Пізніше як оброблю так і виставлю знімки з репетицій та концертів,там значно більше
Ось Сонька. Сиділи вони з Лізою одразу позаду нас,тому саме вона першою попадала в об'єктив,коли я повертався. Ну а що ж,потилиці фотографувати тих,хто сидить попереду? Не цікаво,самі розумієте. Соня відноситься до молодої частини колективу, з якою все ще є про що погомоніти без думок про те,зрозуміють тебе чи погладять по голівці як маленького,підтримають з вогником,чи з ввічливості. Ліза потрапить в кадр пізніше. (так що б вдало)
Вчились разом в школі,та розриви у віці тоді і зараз відчуваються зовсім інакше. В любому випадку ходити по двоє чи по одному не хотілось,тому іноді дівчата терпіли мою чи нашу з Льошою компанію =)
Це Ксеня з Дімою - майбутній союз в колективі. З Ксенькою дружимо сім'ями вже ,можна сказати, в другому поколінні! Таке от =)
Та на наступному знімку Лєна. Попались лише раз,так як сиділи в іншому автобусі. Там,вочевидь,було так само весело як в нас
Діма,перша флейта і,як я собі уявляю в більшості випадків, друга скрипка в оркестрі. Важливий голос і важлива місія. На зупинках в переїзді взагалі було складно побачити задоволені обличчя...ну в крайньому випадку треба було стояти під дверима туалету і ловити наших,що виходять,але це вже занадто
Юра. Ніколи не скажеш,дивлячись на знімок,але ця людина - один із центрів гумору в вічно молодій частині оркестру. Гумор специфічний,але якщо хочеться послухати чи взяти участь в недурній розмові - будь ласка. Щиро,просто та зі смаком
Аліса. Молодша сестричка Юлі,яку я висвітлю пізніше. Я майже впевнений,що її дратує,коли її так представляють комусь. Не менше,ніж коли мене в свій час (та і зараз не рідко) представляли сином Наталі чи Андрія,тих самих Пуржашів (хоч інакших Пуржашів ще добряче пошукати треба)
Веселе дівчисько-хлопчисько з повним набором цікавих звуків,яскравим сміхом та оптимізмом,присутнім самим молодим. Доки не прийшла вона, я рахував себе самим молодим в колективі. Тепер вже і Аліса такою не є. Поступово стаємо середніми =)
Ліричний відступ. Ця штука китайська - краби,обсмажені,як чіпси, в чомусь кисло-солодко-пекучому. В принципі дуже навіть смачно,було би пиво. Єдиний мінус - засмажені вони з нутрощами,що ,окрім вже надбаного незвично-цікавого смаку подачі, додає такий смак...ну..."фе",коротше
А тут маленька картина роздачі булочок і ковбасок. Ковбаски в кадр не попали а шкода. Це нас так годували під час великого переїзду автобусами. Булочки - гаразд. Але ковбаски...під поліетиленовою шкуркою знаходилось щось середнє між паштетом і м'ясним фаршем,на смак неясне,на запах таке ж. Ну і строк придатності при цьому став останньою краплею в терпінні самих ярих захисників своїх і колективних прав на комфорт та якість. Він (строк придатності) підходив до кінця на наступний день. Їсти не стало це діло більшість. Ковбаски повіддавали і ті щезли в невідомому напрямку,лишень би ми їх не бачили.
На сьогодні все. Це маленька кількість знімків,які вийшли при переїзді. Було складно,але зараз тішить любий веселий момент,який можна згадати. Було класно попри що.
Далі буде!