Вставай сонце
Оце летиш так щасливий на крилах кохання і все тобі так харашо, сонечко світить, пташки співають, що особливо то і за дорогою не слідкуєш. Аж раптом помічаєш, що не туди залетів. Хмари над тобою згустилися, сонце зникло і тінь накрила тебе. Перша думка яка приходить в голову "Ну все, долітався".
А тоді сідаєш в розпачі і починаєш думати, згадувати. Особливо дуже гарно вдається згадувати, ти граєшся з спогадами як дитина з кубиками, перекладаєш, сортуєш, будуєш якісь історії які були, які могли бути. І від цього стає трохи легше. Адже тобі є що згадувати.
Перші зустрічі, перший поцілуй, згадуєш осіні прогулянки під дощем, як ти тримав її за руку. Згадуєш як ви робили сніжних ангелів на землі, як малювали сердечка на заметених снігом машинах, як ви стояли вночі під ліхтарем і ловили ротом сніжинки, не звертаючи увагу на здивованих перехожих. Ти згадуєш як ви крали конфету з ялинки в Снеку, як ви цілу дорогу грали в гру "перестрибни каналізаційний люк", згадуєш як ви ходили на каток і ти відчував себе таким безпомічним на ковзанах, якщо поряд не було її руки...
І коли на тебе вже повністю нахлинуть ці всі теплі і приємні спогади, ти раптом розумієш, що все буде добре. Якщо ви такі щасливі разом, не треба боятися бурю, яка тебе відрізала від сонця. Воно незабаром з'явиться і буде світити ще яскравіше. Ти знову зможеш взлетіти під небеса і вже не будеш такий безпечний та дурний як раніше. Адже ти будеш знати, що падати з висоти, ой як боляче...
Я люблю тебе моя Наталочка, люблю більше за все на світі і ніякі бурі та незгоди мені в цьому не помішають. Ми ще побігаємо босоніж по калюжам під літнім дощем, полежимо в зеленій траві з гудінням кузнечиків та цикад, зустрінемо світанок на пляжі. Весна вже незабаром прийде, сонце ось-ось з'явиться.
А тоді сідаєш в розпачі і починаєш думати, згадувати. Особливо дуже гарно вдається згадувати, ти граєшся з спогадами як дитина з кубиками, перекладаєш, сортуєш, будуєш якісь історії які були, які могли бути. І від цього стає трохи легше. Адже тобі є що згадувати.
Перші зустрічі, перший поцілуй, згадуєш осіні прогулянки під дощем, як ти тримав її за руку. Згадуєш як ви робили сніжних ангелів на землі, як малювали сердечка на заметених снігом машинах, як ви стояли вночі під ліхтарем і ловили ротом сніжинки, не звертаючи увагу на здивованих перехожих. Ти згадуєш як ви крали конфету з ялинки в Снеку, як ви цілу дорогу грали в гру "перестрибни каналізаційний люк", згадуєш як ви ходили на каток і ти відчував себе таким безпомічним на ковзанах, якщо поряд не було її руки...
І коли на тебе вже повністю нахлинуть ці всі теплі і приємні спогади, ти раптом розумієш, що все буде добре. Якщо ви такі щасливі разом, не треба боятися бурю, яка тебе відрізала від сонця. Воно незабаром з'явиться і буде світити ще яскравіше. Ти знову зможеш взлетіти під небеса і вже не будеш такий безпечний та дурний як раніше. Адже ти будеш знати, що падати з висоти, ой як боляче...
Я люблю тебе моя Наталочка, люблю більше за все на світі і ніякі бурі та незгоди мені в цьому не помішають. Ми ще побігаємо босоніж по калюжам під літнім дощем, полежимо в зеленій траві з гудінням кузнечиків та цикад, зустрінемо світанок на пляжі. Весна вже незабаром прийде, сонце ось-ось з'явиться.