нічого, що змушує
Ти пишеш - вітер приніс на поріг пісок,
І щось над морем таке цілий день, як сутінь,
І чорні риби прямують на схід навскок,
Навскіс у просторі синьої каламуті.
І день тобі взагалі як недобрий сон -
Глевка самотність намотує слиз на раму.
І присмак сліз, і мокре пір’я вор́он.
І це мабуть, й усе, що тепер між нами.
А в мене що? Наполоханий тихий дім,
Осіннім світлом, як срібним дощем, налитий,
І зранку хочеться бути із кимось тим,
А звечора хочеться просто тихенько вити,
Тихенько вийти і стати, от як стоять,
Коли долають миттєвий напад, тривожну напасть.
І більше ніби нічого такого - блядь, -
Нічого більше, що змушує сподіватись.
і знаєте - перепост в себе емоційних і настроєвих текстів всіляко вітається, от