Бузиновий мед
варила вперше мед з квіток бузини. Колір-запах неймовірний!!!
Взимку можна використовувати до випічки, до чаю(лікує хвороби дихальної системи).
Перепис такий(з газети "Добрий господар")
літрову банку наповнюють квітами бузини (без квітконіжок) і заливають цукровим сиропом. Сироп готують з однієї частини води і однієї частини цукру. Настоюють 1,5 - 2 доби, а потім кип'ятять 20 хвилин. Гарячий настій проціджують через дрібне сито і охолоджують. Виходить штучний бузиновий мед з квітковим ароматом і приємним смаком.
* я не настоювала так довго, тільки наніч залила квіти гарячим сиропом, (жара все-таки). В мене вийшло 2л квіток бузини(щільно поскладані в банки). Сироп:1л цукру:1л води. Зранку процідила настій, додала ще 1,5л цукру, щіпку лимонної кислоти і проварила 20хв. Розлити по баночках.
**Фото не моє, не встигла сфотографувати.
Чоловікова тітка постійно такий готує для випічки і до чаю.
Це ліки від багатьох хворіб.
Ось доця читала в школі легенду, яка мені дуже сподобалася:
Легенда про бузину.
Жив старий-престарий чоловік. Жив самітньо. Мав тільки одного-єдиного
сусіда - бузька на стрісі своєї хати. Бузько жив із своєю бузьчихою.
Вони виводили троє-четверо бузьченят і вчили їх літати. Одного разу
молоде бузьченя, не розрахувавши своїх ще слабких сил, упало в глибоку
прірву, зламало собі ніжку і крило пошкодило. Бачив те нещастя старий
чоловік. Підібрав зраненого птаха і приніс його до себе. Місяць
виховував його, а коли ніжка і крило зовсім зажили, виніс на двір і
відпустив до пташиної родини, яка вітала його радісним клекотанням...
Восени полинули бузьки в далекий вирій. Минула зима. А коли повіяли
теплі весняні вітри, повернулися знову до хатини старого. Той, якого
врятував він від загибелі, і його молода бузьчиха. І кожне з них
принесло у дзьобі по зернині. Поклали зернята на долоню старому, і
зрозумів він, що не прості то зерна, а чарівні. Оту зернину, що приніс
бузько, посадив старий біля самої хати, а ту, що принесла бузьчиха, -
над кручею. Поливав їх водою з джерела. І зросли з тих зерен небачені
тут кущі. Зацвіли вони в травневу пору пахучими квітами. Бузьків кущ -
фіолетовими кетягами, а бузьчишин - білими, схожими на парасольки,
суцвіттями. Тоді й назвав вдячний чоловік бузьків кущ бузком, а
бузьчишин бузиною. Бузок веселив зір своїм цвітом, а бузина дарувала
старому цілющі ліки від багатьох хвороб.
Взимку можна використовувати до випічки, до чаю(лікує хвороби дихальної системи).
Перепис такий(з газети "Добрий господар")
літрову банку наповнюють квітами бузини (без квітконіжок) і заливають цукровим сиропом. Сироп готують з однієї частини води і однієї частини цукру. Настоюють 1,5 - 2 доби, а потім кип'ятять 20 хвилин. Гарячий настій проціджують через дрібне сито і охолоджують. Виходить штучний бузиновий мед з квітковим ароматом і приємним смаком.
* я не настоювала так довго, тільки наніч залила квіти гарячим сиропом, (жара все-таки). В мене вийшло 2л квіток бузини(щільно поскладані в банки). Сироп:1л цукру:1л води. Зранку процідила настій, додала ще 1,5л цукру, щіпку лимонної кислоти і проварила 20хв. Розлити по баночках.
**Фото не моє, не встигла сфотографувати.
Чоловікова тітка постійно такий готує для випічки і до чаю.
Це ліки від багатьох хворіб.
Ось доця читала в школі легенду, яка мені дуже сподобалася:
Легенда про бузину.
Жив старий-престарий чоловік. Жив самітньо. Мав тільки одного-єдиного
сусіда - бузька на стрісі своєї хати. Бузько жив із своєю бузьчихою.
Вони виводили троє-четверо бузьченят і вчили їх літати. Одного разу
молоде бузьченя, не розрахувавши своїх ще слабких сил, упало в глибоку
прірву, зламало собі ніжку і крило пошкодило. Бачив те нещастя старий
чоловік. Підібрав зраненого птаха і приніс його до себе. Місяць
виховував його, а коли ніжка і крило зовсім зажили, виніс на двір і
відпустив до пташиної родини, яка вітала його радісним клекотанням...
Восени полинули бузьки в далекий вирій. Минула зима. А коли повіяли
теплі весняні вітри, повернулися знову до хатини старого. Той, якого
врятував він від загибелі, і його молода бузьчиха. І кожне з них
принесло у дзьобі по зернині. Поклали зернята на долоню старому, і
зрозумів він, що не прості то зерна, а чарівні. Оту зернину, що приніс
бузько, посадив старий біля самої хати, а ту, що принесла бузьчиха, -
над кручею. Поливав їх водою з джерела. І зросли з тих зерен небачені
тут кущі. Зацвіли вони в травневу пору пахучими квітами. Бузьків кущ -
фіолетовими кетягами, а бузьчишин - білими, схожими на парасольки,
суцвіттями. Тоді й назвав вдячний чоловік бузьків кущ бузком, а
бузьчишин бузиною. Бузок веселив зір своїм цвітом, а бузина дарувала
старому цілющі ліки від багатьох хвороб.