Кобзарська Трійця
Click to viewНа 43-мільйонну країну є всього декілька десятків кобзарів і лірників.. і коли ці люди збираються на Кобзарську Трійцю і грають ті старовинні думи і псальми що дійшли до нашого часу (а це теж лише пару десятків творів) - вкотре дивуєшся ЯК через всі ці страшні сто років з винищеного під корінь дерева, через малесенькі залишки-корінчики проріс цей молодий пагін.. він ще такий тендітний.. бо що таке навіть 30-40 Майстрів..
Але розумні наставники намагаються встигнути якомога більше щоб зростити це дерево новими гілками.
Традицією кобзарських цехів 21го століття стало починати навчання молодого кобзаря з виготовлення свого інструменту своїми руками. Як сказав сьогодні Микола Товкайло, по-перше під час виготовлення часто раняться руки і інструмент скроплюється кров'ю кобзаря, окрім якогось сокровенного значення це ще й означає що свій інструмент кобзар чи лірник будуть берегти і шанувати, по-друге вони зможуть і поремонтувати самотужки і не будуть залежати від майстрів, а по-третє зможуть навчити своїх учнів виготовляти і кобзи, і бандури, і ліри, і торбани..
До речі, для мене (на свій сором) було відкриттям що на 10-гривневій купюрі зображений торбан. Хоча про нього я вперше почула ще у 1989 році, на своїх перших "гастролях" з хором "Гомін" у Переяслав-Хмельницькому. В якомусь музеї я його бачила тоді.. але не уявляла що почую як грають торбани, виготовлені нашими українськими сучасними майстрами, прекрасними молодими хлопцями..
Так ось, на торбані грав Іван Мазепа.
У всьому що дійшло до нас з багатьма білими плямами (етно-культура, уривки відгомонів дохристиянської релігії, історія, археологія) я терпіти не можу вибудовування на маленькому вцілілому клаптику чогось - цілих теорій, релігій (!), всілякі нафантазовані надбудови і безапеляційне подавання це як останньої істини.
Тому вчора, в музеї Гончара де з 2008 року кожну Трійцю збираються кобзарі з цілої України, просто аплодувати ще до виступу хотілося кобзарю Юрію Фединському (який, хто не знає, будучи дитиною американських емігрантів, переїхав жити в Україну, а не навпаки як багато хто з дітей наших українців.. на жаль. хоча в кожного свої причини).
Він з торбаном, його дружина Марія з басолею, а також кобза і ударний барабан - відтворили можливу версію того, як колись в часи того ж Мазепи грали музиканти українсього барокко.
Так ось перед виступом він так і сказав: на жаль, ні описів ні свідчень про те як і хто грав танцювальну українського барокко, до нашого часу не дійшло. Як грали - ми не знаємо. Чи так це було - ми не знаємо. Але ми можемо припустити що якщо є свідчення, що в Україні в той час були поширені такі інструменти, то грали вони разом - можливо, десь ось так.
Неймовірно приємна подача, і неймовірно гарна музика.:) я не знаю.. може це взагалі вперше з тамтих часів звучав такий бароковий ансамбль.
Син слобожанського пан-майстра з Харкова, 5-класник маленький, грав на кобзі.. син Тараса Силенка грав.. і ці молоді пагінці-листочки на дереві яке вціліло ДИВОМ і великою працею тих хто ніс цей священний вогонь через тоталітарну темряву.. це дає Надію.
p.s. наплакалась під ліру Лайоша Молнара.. і коли співають невільничі плачі.. - це просто крає душу.. і доймає питанням: за що??.. чому вже стільки століть одне і те ж..
Ой визволь нас визволь нас Господи
Всіх бідних невольників з тяжкої турецької неволі
На тихії води на яснії зорі у край веселий
Проміж народ хрещений в городи християнськії
До Отця-до-Неньки до Родини сердешної
І на многії літа і до кінця віку
Гей-гей