(Untitled)

[snigynka]

я у "Кані". На жаль, про сумне.

Comments

[n_tsynaiko]

ех! не вмію я так писати :-(
дуже зворушливо, просто до сліз
дякую

[snigynka]

і тобі дякую...

[osinnya_kvitka]

так глибоко ти написала. Прекрасно ..сумно, та все вірно.

[snigynka]

дякую...

[smijana]

..і більше немає паперової сторінки і паперових слів

це так влучно.. саме так.

а ще, я зараз читаю Холодний Яр Юрія Горліса-Горського.. і волосся ворушиться -і від того скільки ж сотень тисяч українських повстанців і найшляхетніших людей полягло від червоної зарази, і що досі через 100 років все майже так зараз відбувається як тоді, по суті..

[snigynka]

для мене такі люди реально Герої. я дуже чітко усвідомлюю, що я не готова покласти свого життя. Ось так вийти в поле чи на майдан, знаючи, що це так небезпечно. і тим більше для мене після того всього такі люди і їх жертви просто бЕЗцінні. просто слів нема. і все...бо ми живемо далі завдяки їм. ми маємо шанс на щось краще, завдяки їхній жертві. і взагалі. я до сих пір не можу повірити, що їх вже нема :(( бо історія зі школи - це одне. це було ніби давно і дуже тебе не зачіпає. а коли воно тут, поряд, коли гинуть твої однолітки, а то і молодші за тебе. та і суть не у віці, звісно. це зриває дах :(...... тому нехай спочивають з миром, вічная їм пам'ять і шана.

[nouralyona]

Оля, гарно написано.

[snigynka]

дякую за компліман. це було на одному диханні, в думках і з болем про це. і віриш - той біль постійно зі мною. я колись не розуміла, чого там психологи працюють із людьми, які таке переживають. головне ж, що живі. а мене там навіть не було... а воно сидить на підкорці і все.

[nouralyona]

Коли ти приймаєш чуже горе в себе і несеш його як своє, то воно довго сидітиме. Події в Україні були нашим горем, тому сама розумієш...

[ext_2609299]

Бере за живе. Дякую.

[snigynka]

та то не може не взяти за живе. ібо це кашмар, що це сталось в більш менш цивілізованій країні в 21 столітті...