Хвилинка випадання з реальності
Ми всі трошки зїхали з глузду. І це добре. Я дуже довго на це чекала. Але, коли чекаєш, не уявляєш, як воно буде насправді. Та, коли вже процес пішов, з нього не вистрибнеш. Тому хвилинку - на "котиків" та ниття, і далі до роботи. Мозку часом потрібно випадати з реальності.
Сьогодні мені вперше за мйже чотири тижні снились добрі сни - не стрічка новин, не політики, не тривожні смски, не бойовики. А снилось літо, сонце (СОНЦЕ!) і пшеничне поле. І я прокинулась менш напруженою і навіть не одразу побігла до компа.
Малий ображається, бо мама цілодобово строчить новини, а няня пропонує йому замість дитячого майданчика піти на мітинг на Майдан. Єдине, він чекає на Миколая і вірить, що той закриє очі на нечемність. Кіт вже на все забив і "ушол в себя", навіть не дає мені ранкового ляпасу.
А мені часом хочеться розревітись. В принципі, це процес не довгий і може відбуватись паралельно з іншими, тому... Мало неглибокого сну, багато нервів, часом - нічні дзвінки, понад міру інформації, яку фільтруєш в режимі нон-стоп, і це все - наодинці з собою. Все одно все буде добре, бо життя для того і створене, щоб бути добрим. Правда часом ми починаємо покриватись гниллю, тоді воно починає терти нас грубою губкою.
А ще я вчусь мовчати і не нити. І не судити, сприймати чужі емоції як емоції, не напрягати своїми і бути готовою втішити. Тільки одна річ мене страшно непокоїть, бо, якщо я впевнена в тому, що все буде добре в країні, то в одному я не впевнена - чи існують дива ще на світі? Якось йшла ввечері додому і впіймала себе на думці, що якось мені вже не віриться в дива, в те, що прийде Миколай, погладить мене по голові, накрутить ролів і допоможе відчути себе дівчинкою, а не журналістом, мамою, свідомою громадянкою і тд. І можна буде відіспатись і їсти зранку свіжі булочки з маслом, нікуди не поспішати і нарешті дивитись кіно і обкластись мандаринками так, щоб вистачило на пів дня. Хочеться вірити, що я знову повірю в дива, бо як інакше їх тоді творити? Хоча б маленьке диво замість постійно бути сильною та виваженою... Зїхати на трошки з глузду окремо від інших :).
І трошки фонової попси :).
Сьогодні мені вперше за мйже чотири тижні снились добрі сни - не стрічка новин, не політики, не тривожні смски, не бойовики. А снилось літо, сонце (СОНЦЕ!) і пшеничне поле. І я прокинулась менш напруженою і навіть не одразу побігла до компа.
Малий ображається, бо мама цілодобово строчить новини, а няня пропонує йому замість дитячого майданчика піти на мітинг на Майдан. Єдине, він чекає на Миколая і вірить, що той закриє очі на нечемність. Кіт вже на все забив і "ушол в себя", навіть не дає мені ранкового ляпасу.
А мені часом хочеться розревітись. В принципі, це процес не довгий і може відбуватись паралельно з іншими, тому... Мало неглибокого сну, багато нервів, часом - нічні дзвінки, понад міру інформації, яку фільтруєш в режимі нон-стоп, і це все - наодинці з собою. Все одно все буде добре, бо життя для того і створене, щоб бути добрим. Правда часом ми починаємо покриватись гниллю, тоді воно починає терти нас грубою губкою.
А ще я вчусь мовчати і не нити. І не судити, сприймати чужі емоції як емоції, не напрягати своїми і бути готовою втішити. Тільки одна річ мене страшно непокоїть, бо, якщо я впевнена в тому, що все буде добре в країні, то в одному я не впевнена - чи існують дива ще на світі? Якось йшла ввечері додому і впіймала себе на думці, що якось мені вже не віриться в дива, в те, що прийде Миколай, погладить мене по голові, накрутить ролів і допоможе відчути себе дівчинкою, а не журналістом, мамою, свідомою громадянкою і тд. І можна буде відіспатись і їсти зранку свіжі булочки з маслом, нікуди не поспішати і нарешті дивитись кіно і обкластись мандаринками так, щоб вистачило на пів дня. Хочеться вірити, що я знову повірю в дива, бо як інакше їх тоді творити? Хоча б маленьке диво замість постійно бути сильною та виваженою... Зїхати на трошки з глузду окремо від інших :).
І трошки фонової попси :).