"Нет, не могу противиться я боле..."
ПушкинЪ. Моцарт и Сальери в на мове
СЦЕНА ПЕРША
Кiмната.
Сальeрi
(сам)
Всi кажуть: правди на землi нема,
Але ж немаe правди i на небi .
Менi так ясно це, як проста гама.
Родився я з любов'ю до мистецтва;
Дитиною у давнiй церквi нашiй,
Коли я чув, як грав орган вгорi ,
Я слухав i заслухувався, i сльози
Непроханi з очей менi текли.
Дитячi забавки я кинув рано,
Науки, що у зв'язку не були
З музuкою, менi обридли. Гордо
Я зрiкся iх лишe оддав себе
Однiй музицi . Перший крок важкий
I перший шлях нудний. Я перемiг
Усi тi перешкоди. Ремесло
Узяв я за пiдставу для мистецтва,
Зробився я ремiсником. Набув
Покiрливу, суху рухливiсть пальцям
I певнiсть cлуху. Звуки я убив,
Мов труп, розтяв музuку. I провiрив
Гармонiю алгеброю. Тодi
Вже я одважився, в науцi певний,
Вiддатися привабi творчих мрiй.
Я став творити, але нишком, навiть
Не смiючи ще марити про славу.
Нерiдко, в келii своiй безмовнiй
Днi три просидiвши без iжи ще й без сну,
Зазнавши запалу i слiв натхнення,
Палив я труд свiй i дивився зимно,
Як думи-звуки тi , що породив,
Палаючи, щезали з легким димом!..
Що я кажу? Коли великий Глюк
Явився i новi вiдкрив нам тайни
(Якi глибокi , чарiвничi тайни!).
Чи я не кинув все, що знав ранiш,
Що я кохав, чому так палко вiрив,
I не пiшов бадьоро вслiд за ним,
Покiрливо, мов той, що заблудився
I стрiчним був посланий в iнший бiк?
Нарештi витривалiстю мiцною
В мистецтвi необмежному досяг
Я ступеня високого. I слава
Менi всмiхнулась; я в серцях людей
Знайшов спiвчастя для своiх творiв.
Я був щасливий: тiшився спокiйно
Трудом, успiхом, славою, а також
Трудами i успiхами своiх
Товаришiв у дивному мистецтвi .
Н ! Я нiколи заздростi не знав!
Нiколи! Нi тодi , коли Пуччiнi
Заполонив слух диких парижан,
Анi тодi, коли почув уперше
Я iф ген i велебнi звуки.
Хто скаже, що Сальeрi гордовитий
Був коли-небудь заздрим i ганебним,
Гадюкою, що люди розтоптали,
Вона ж пiсок гризе в знесиллi й сказi ?
Нiхто!.. А нинi й сам скажу, я нинi
Заздрий! Так, заздрю я всiм своiм серцем,
Запекло заздрю, глибоко... О небо!
Де ж справедливiсть, коли дар святий,
Коли сам генiй той не в нагороду
Гарячо i любов ,i саможертви,
Труд в напруженi молiнь послано,
А осяваe голову свавольця,
Гульвiси марного? О Моцарт, Моцарт!
Входить Моцарт.
Моцарт
Ага! Побачив ти! А я хотiв
Тебе потiшити нежданим жартом.
Сальeрi
Ти тут? Давно?
Моцарт
Щойно. Я йшов до тебе,
Н с дещицю тобi я показать,
Але, проходячи повз корчму, раптом
Почув я скрипку... Друже мiй Сальeрi !
Смiшнiш нiчого зроду ти не чув!..
Якийсь слiпий старий музика в корчмi
"Voi che sapete"1 грав собi . Чудово!
Не вдержався, привiв я скрипака,
Щоб вiн тебе потiшив своiм хистом.
Ану ходи!
Входить слiпий дiдусь iз скрипкою.
Нам з Моцарта що-небудь!
Дiдусь гра арiю з "Дон Жуана". Моцарт регоче.
Сальeрi
I ти смiяться можеш?
Моцарт
О Саль eрi !
Невже ж i сам ти не смieшся?
Сальeрi
Нi ,
Я не смiюсь, коли маляр нiкчемний
Понiвечить "Мадонну" Рафаеля,
Я неiсм юсь, коли фiгляр мiзерний
Потворою соромить Алiг'tр ...
iди, старий!
Моцарт
Чекай: ось на тобi ,
Пий за моe здоров'я...
Дiдусь виходить.
Ти, Сальeрi ,
Щось не в гумoрi . Я прийду до тебе
Вже iншим часом.
Сальeрi
Що ж ти принiс?
Моцарт
Нi так, дрiбничку. Серед ночi якось
Я довго все не мiг нiяк заснути,
I в головi крутились двi -три думки.
Сьогоднi я iх записав. Хотiв був
Почути осуд твiй; та не до мене
Тобi тепер...
Сальeрi
О Моцарте, мiй друже!
Коли ж тобi не радий я? Сiдай,
Я слухаю.
Моцарт
(сiдаe за фортепiано)
Ну, уяви собi ...
Кого б то? Ну, мене. Молодшим трохи,
Закоханим, але не дуже, злегка,
З красунею чи з другом i хоч з тобою,
Веселий я... Та враз: мара з могили,
Раптова темрява чи щось такого...
Так слухай-но...
(Гра )
Сальeрi
Ти йшов до мене з сим
I мiг спинитись коло корчми й слухать
Слiпого жебрака-музику! Боже!
Ти, Моцарте, не вартий сам себе.
Моцарт
Що ж, добре?
Сальeрi
О, яка ж то глибина!
Яка рiшучiсть, згiднiсть надзвичайна!
О Моцарте, ти бог, а сам не знаeш
Того; я знаю, я!
Моцарт
Ба! справдi ? Може...
Та божество моe вже iсти хоче...
Сальeрi
Послухай: пообiдаiмо разом
В готелi "Золотого лева".
Моцарт
Добре,
Я радий. Тiльки дай зайти додому
Сказати жiнц , щоб мене обiдать
Вона не ждала.
Виходить.
Сальeрi
Жду тебе; гляди ж...
(Сам)
Нi! Я не можу сперечатись далi
З моeю долею. Мене обрано
Спинить його або ми всi загинем;
Ми всi жерцi , музики вiрнi слуги,
Не я один зi славою моeю...
Яка користь, що Моцарт буде жить
I досягне новоi верховини!
Чи тим вiн пiднесе мистецтво? Нi !
З його загином i воно загине:
Наслiдника вiн нам не полишить.
Яка в ньому користь? Мов херувим,
Вiн кiлька райських нам пiсень принiс,
Щоб збурить неокрилене бажання
В нас, дiтях пороху, вiдлетiти!
Лети ж, лети!.. I чим скорiш, тим лiпше.
Сей дар i зори мило i отруту
Я вiсiмнадцять лiт ношу з собою.
З того часу життя менi не раз
Тяжкою раною здавалось; часто
Я з ворогом за чаркою сидiв,
Але нiколи голосу спокуси
Я не пiддався, хоч не боязкий,
Хоч глибоко образу почуваю,
Хоч не люблю життя. Проте барився.
Як спрага смертi мучила мене,
Що вмерти? Я гадав собi : життя
Ще, може, дасть менi дари незнанi,
Ще, може, прийде захват неземний,
I творча нiч, i чарiвне натхнення;
Новий ще, може, Гайден нам утворить
Величне щось i я натiшусь ним...
Коли гуляв я з гостем осоружним,
Я думав: "Може, трапиться менi
Ще злiший ворог i образа злiша
Впаде на мене з гордих верховин,
Тодi , дарунку мiй, не згинеш марно".
I я не помилився! Бо знайшов
Я ворога мого, i Гайден iнший
Мене впоiв солодким раюванням!
Тепер пора! Кохання подарунок
Сьогоднi в чарку приязнi перейде.
СЦЕНА ДРУГА
Окрема кiмната в готелi ; фортепiано.
Моцарт i Сальeрi за столом.
Сальeрi
Чого сьогоднi хмурий ти?
Моцарт
Я? Нi !
Сальeрi
Ти, Моцарте, стривожений чим-небудь?
Обiд порядний i смачне вино,
А ти мовчиш i супишся.
Моцарт
Признатись,
Мiй Requiem мене тривожить...
Сальeрi
А!
Ти компонуeш Requiem? Давно?
Моцарт
Давно, щось тижнi в три. Але щось дивне...
Казав тобi я?
Сальeрi
Нi !
Моцарт
Так слухай.
Тому три тижнi я вернувся пiзно
Додому. Кажуть, що приходив
По мене хтось. Чому i як не знаю,
Але всю нiч гадав я: хто б то був?
Що мав до мене вiн? Назавтра знову
Заходив вiн i не застав мене.
На третiй день я грався на пiдлозi
З моiм хлоп'ятком. Кликнули мене,
Я вийшов. Чоловiк в убраннi чорнiм,
Ввiчливо уклонившися менi ,
Промовив: "Requiem", i щез. Я сiв
I зараз став писати, i вiдтодi
Бiльш не приходив чорний чоловiк.
А я i радий: жаль би був менi
Покинути цю працю, хоч готовий
Вже Requiem. Але проте я...
Сальeрi
Що?
Моцарт
Та соромно менi признатись...
Сальeрi
Вiчiм?
Моцарт
Вночi i вдень спокою не даe
Менi той чорний чоловiк. За мною
Мов тiнь женеться вiн. От навiть зараз
Менi ввижаeться, що з нами третiй
Сидить вiн...
Сальeрi
Годi ! Що за страх дитячий!
Розвiй химерну думу. Бомарше
Було казав менi : "Сальeрi , брате,
Коли тебе обсядуть чорнi думи,
То вiдiткни собi шампана пляшку
Чи почитай "Весiлля Фiгаро"..."
Моцарт
Так! Бомарше тобi був щирим другом;
Для нього ти "Тарара" написав
Чудову рiч. Там i один мотив,
Я все тверджу його, коли щасливий...
Ля-ля, ля-ля... Чи то, Сальерi , правда,
Що, кажуть, Бомарше струiв когось?
Сальeрi
Не думаю: вiн дуже був смiшний
Для ремесла такого.
Моцарт
О, вiн генiй,
Як ти i я. А ген й i злочинство
Двi речi зовсiм несумiсн . Правда?
Сальeрi
Ти думаeш?
(Кидаe отруту в склянку Моцарта)
Ну, пий же!
Моцарт
За твоe
Здоров'я, друже, за ту спiлку щиру,
Що в'яже мiцно Моцарта й Сальeрi ,
Як двох синiв гармонii .
(П' )
Сальeрi
Стривай!
Стривай, стривай! Ти випив?.. Сам, без мене?
Моцарт
Наiвся, досить.
(Кидаe серветку на стiл i йде до фортепiано)
Слухай же, Сальeрi ,
Мiй Requiem.
(Гра )
Ти плачеш?
Сальeрi
Я цi сльози
Уперше ллю i боляче, й приeмно...
Немов я справив прикрий обов'язок,
Мов нiж одтяв менi болючий орган!
О друже Моцарте, цi сльози... ти
Не помiчай iх. Грай же, поспiшай
Ще звуками менi наповнить душу.
Моцарт
Якби усi так вiдчували силу
Гармонii ! Та нi ! Тодi б не мiг
Свiт iснувати, бо нiхто б не став
Про справи ницого життя i дбати
Всi вiддались би вiльному мистецтву!
Нас мало вибраних, щасливцiв марних,
Що нехтують огидною користю,
eдиного прекрасного жерцiв.
Чи правда? Але я слабий сьогоднi,
Менi щось важко: я пiду засну.
Бувай здоров.
Сальeрi
Ходи здоров.
(Сам)
Заснеш
Навiки, Моцарте! Невже ж вiн правий,
I я не генiй? Генiй i злочинство
Двi речi несумiснi ... Нi , неправда:
А Бонароттi ... Чи то казка люду,
Юрби безглуздоi й не був злочинцем
Великий будiвничий Ватикану?
СЦЕНА ПЕРША
Кiмната.
Сальeрi
(сам)
Всi кажуть: правди на землi нема,
Але ж немаe правди i на небi .
Менi так ясно це, як проста гама.
Родився я з любов'ю до мистецтва;
Дитиною у давнiй церквi нашiй,
Коли я чув, як грав орган вгорi ,
Я слухав i заслухувався, i сльози
Непроханi з очей менi текли.
Дитячi забавки я кинув рано,
Науки, що у зв'язку не були
З музuкою, менi обридли. Гордо
Я зрiкся iх лишe оддав себе
Однiй музицi . Перший крок важкий
I перший шлях нудний. Я перемiг
Усi тi перешкоди. Ремесло
Узяв я за пiдставу для мистецтва,
Зробився я ремiсником. Набув
Покiрливу, суху рухливiсть пальцям
I певнiсть cлуху. Звуки я убив,
Мов труп, розтяв музuку. I провiрив
Гармонiю алгеброю. Тодi
Вже я одважився, в науцi певний,
Вiддатися привабi творчих мрiй.
Я став творити, але нишком, навiть
Не смiючи ще марити про славу.
Нерiдко, в келii своiй безмовнiй
Днi три просидiвши без iжи ще й без сну,
Зазнавши запалу i слiв натхнення,
Палив я труд свiй i дивився зимно,
Як думи-звуки тi , що породив,
Палаючи, щезали з легким димом!..
Що я кажу? Коли великий Глюк
Явився i новi вiдкрив нам тайни
(Якi глибокi , чарiвничi тайни!).
Чи я не кинув все, що знав ранiш,
Що я кохав, чому так палко вiрив,
I не пiшов бадьоро вслiд за ним,
Покiрливо, мов той, що заблудився
I стрiчним був посланий в iнший бiк?
Нарештi витривалiстю мiцною
В мистецтвi необмежному досяг
Я ступеня високого. I слава
Менi всмiхнулась; я в серцях людей
Знайшов спiвчастя для своiх творiв.
Я був щасливий: тiшився спокiйно
Трудом, успiхом, славою, а також
Трудами i успiхами своiх
Товаришiв у дивному мистецтвi .
Н ! Я нiколи заздростi не знав!
Нiколи! Нi тодi , коли Пуччiнi
Заполонив слух диких парижан,
Анi тодi, коли почув уперше
Я iф ген i велебнi звуки.
Хто скаже, що Сальeрi гордовитий
Був коли-небудь заздрим i ганебним,
Гадюкою, що люди розтоптали,
Вона ж пiсок гризе в знесиллi й сказi ?
Нiхто!.. А нинi й сам скажу, я нинi
Заздрий! Так, заздрю я всiм своiм серцем,
Запекло заздрю, глибоко... О небо!
Де ж справедливiсть, коли дар святий,
Коли сам генiй той не в нагороду
Гарячо i любов ,i саможертви,
Труд в напруженi молiнь послано,
А осяваe голову свавольця,
Гульвiси марного? О Моцарт, Моцарт!
Входить Моцарт.
Моцарт
Ага! Побачив ти! А я хотiв
Тебе потiшити нежданим жартом.
Сальeрi
Ти тут? Давно?
Моцарт
Щойно. Я йшов до тебе,
Н с дещицю тобi я показать,
Але, проходячи повз корчму, раптом
Почув я скрипку... Друже мiй Сальeрi !
Смiшнiш нiчого зроду ти не чув!..
Якийсь слiпий старий музика в корчмi
"Voi che sapete"1 грав собi . Чудово!
Не вдержався, привiв я скрипака,
Щоб вiн тебе потiшив своiм хистом.
Ану ходи!
Входить слiпий дiдусь iз скрипкою.
Нам з Моцарта що-небудь!
Дiдусь гра арiю з "Дон Жуана". Моцарт регоче.
Сальeрi
I ти смiяться можеш?
Моцарт
О Саль eрi !
Невже ж i сам ти не смieшся?
Сальeрi
Нi ,
Я не смiюсь, коли маляр нiкчемний
Понiвечить "Мадонну" Рафаеля,
Я неiсм юсь, коли фiгляр мiзерний
Потворою соромить Алiг'tр ...
iди, старий!
Моцарт
Чекай: ось на тобi ,
Пий за моe здоров'я...
Дiдусь виходить.
Ти, Сальeрi ,
Щось не в гумoрi . Я прийду до тебе
Вже iншим часом.
Сальeрi
Що ж ти принiс?
Моцарт
Нi так, дрiбничку. Серед ночi якось
Я довго все не мiг нiяк заснути,
I в головi крутились двi -три думки.
Сьогоднi я iх записав. Хотiв був
Почути осуд твiй; та не до мене
Тобi тепер...
Сальeрi
О Моцарте, мiй друже!
Коли ж тобi не радий я? Сiдай,
Я слухаю.
Моцарт
(сiдаe за фортепiано)
Ну, уяви собi ...
Кого б то? Ну, мене. Молодшим трохи,
Закоханим, але не дуже, злегка,
З красунею чи з другом i хоч з тобою,
Веселий я... Та враз: мара з могили,
Раптова темрява чи щось такого...
Так слухай-но...
(Гра )
Сальeрi
Ти йшов до мене з сим
I мiг спинитись коло корчми й слухать
Слiпого жебрака-музику! Боже!
Ти, Моцарте, не вартий сам себе.
Моцарт
Що ж, добре?
Сальeрi
О, яка ж то глибина!
Яка рiшучiсть, згiднiсть надзвичайна!
О Моцарте, ти бог, а сам не знаeш
Того; я знаю, я!
Моцарт
Ба! справдi ? Може...
Та божество моe вже iсти хоче...
Сальeрi
Послухай: пообiдаiмо разом
В готелi "Золотого лева".
Моцарт
Добре,
Я радий. Тiльки дай зайти додому
Сказати жiнц , щоб мене обiдать
Вона не ждала.
Виходить.
Сальeрi
Жду тебе; гляди ж...
(Сам)
Нi! Я не можу сперечатись далi
З моeю долею. Мене обрано
Спинить його або ми всi загинем;
Ми всi жерцi , музики вiрнi слуги,
Не я один зi славою моeю...
Яка користь, що Моцарт буде жить
I досягне новоi верховини!
Чи тим вiн пiднесе мистецтво? Нi !
З його загином i воно загине:
Наслiдника вiн нам не полишить.
Яка в ньому користь? Мов херувим,
Вiн кiлька райських нам пiсень принiс,
Щоб збурить неокрилене бажання
В нас, дiтях пороху, вiдлетiти!
Лети ж, лети!.. I чим скорiш, тим лiпше.
Сей дар i зори мило i отруту
Я вiсiмнадцять лiт ношу з собою.
З того часу життя менi не раз
Тяжкою раною здавалось; часто
Я з ворогом за чаркою сидiв,
Але нiколи голосу спокуси
Я не пiддався, хоч не боязкий,
Хоч глибоко образу почуваю,
Хоч не люблю життя. Проте барився.
Як спрага смертi мучила мене,
Що вмерти? Я гадав собi : життя
Ще, може, дасть менi дари незнанi,
Ще, може, прийде захват неземний,
I творча нiч, i чарiвне натхнення;
Новий ще, може, Гайден нам утворить
Величне щось i я натiшусь ним...
Коли гуляв я з гостем осоружним,
Я думав: "Може, трапиться менi
Ще злiший ворог i образа злiша
Впаде на мене з гордих верховин,
Тодi , дарунку мiй, не згинеш марно".
I я не помилився! Бо знайшов
Я ворога мого, i Гайден iнший
Мене впоiв солодким раюванням!
Тепер пора! Кохання подарунок
Сьогоднi в чарку приязнi перейде.
СЦЕНА ДРУГА
Окрема кiмната в готелi ; фортепiано.
Моцарт i Сальeрi за столом.
Сальeрi
Чого сьогоднi хмурий ти?
Моцарт
Я? Нi !
Сальeрi
Ти, Моцарте, стривожений чим-небудь?
Обiд порядний i смачне вино,
А ти мовчиш i супишся.
Моцарт
Признатись,
Мiй Requiem мене тривожить...
Сальeрi
А!
Ти компонуeш Requiem? Давно?
Моцарт
Давно, щось тижнi в три. Але щось дивне...
Казав тобi я?
Сальeрi
Нi !
Моцарт
Так слухай.
Тому три тижнi я вернувся пiзно
Додому. Кажуть, що приходив
По мене хтось. Чому i як не знаю,
Але всю нiч гадав я: хто б то був?
Що мав до мене вiн? Назавтра знову
Заходив вiн i не застав мене.
На третiй день я грався на пiдлозi
З моiм хлоп'ятком. Кликнули мене,
Я вийшов. Чоловiк в убраннi чорнiм,
Ввiчливо уклонившися менi ,
Промовив: "Requiem", i щез. Я сiв
I зараз став писати, i вiдтодi
Бiльш не приходив чорний чоловiк.
А я i радий: жаль би був менi
Покинути цю працю, хоч готовий
Вже Requiem. Але проте я...
Сальeрi
Що?
Моцарт
Та соромно менi признатись...
Сальeрi
Вiчiм?
Моцарт
Вночi i вдень спокою не даe
Менi той чорний чоловiк. За мною
Мов тiнь женеться вiн. От навiть зараз
Менi ввижаeться, що з нами третiй
Сидить вiн...
Сальeрi
Годi ! Що за страх дитячий!
Розвiй химерну думу. Бомарше
Було казав менi : "Сальeрi , брате,
Коли тебе обсядуть чорнi думи,
То вiдiткни собi шампана пляшку
Чи почитай "Весiлля Фiгаро"..."
Моцарт
Так! Бомарше тобi був щирим другом;
Для нього ти "Тарара" написав
Чудову рiч. Там i один мотив,
Я все тверджу його, коли щасливий...
Ля-ля, ля-ля... Чи то, Сальерi , правда,
Що, кажуть, Бомарше струiв когось?
Сальeрi
Не думаю: вiн дуже був смiшний
Для ремесла такого.
Моцарт
О, вiн генiй,
Як ти i я. А ген й i злочинство
Двi речi зовсiм несумiсн . Правда?
Сальeрi
Ти думаeш?
(Кидаe отруту в склянку Моцарта)
Ну, пий же!
Моцарт
За твоe
Здоров'я, друже, за ту спiлку щиру,
Що в'яже мiцно Моцарта й Сальeрi ,
Як двох синiв гармонii .
(П' )
Сальeрi
Стривай!
Стривай, стривай! Ти випив?.. Сам, без мене?
Моцарт
Наiвся, досить.
(Кидаe серветку на стiл i йде до фортепiано)
Слухай же, Сальeрi ,
Мiй Requiem.
(Гра )
Ти плачеш?
Сальeрi
Я цi сльози
Уперше ллю i боляче, й приeмно...
Немов я справив прикрий обов'язок,
Мов нiж одтяв менi болючий орган!
О друже Моцарте, цi сльози... ти
Не помiчай iх. Грай же, поспiшай
Ще звуками менi наповнить душу.
Моцарт
Якби усi так вiдчували силу
Гармонii ! Та нi ! Тодi б не мiг
Свiт iснувати, бо нiхто б не став
Про справи ницого життя i дбати
Всi вiддались би вiльному мистецтву!
Нас мало вибраних, щасливцiв марних,
Що нехтують огидною користю,
eдиного прекрасного жерцiв.
Чи правда? Але я слабий сьогоднi,
Менi щось важко: я пiду засну.
Бувай здоров.
Сальeрi
Ходи здоров.
(Сам)
Заснеш
Навiки, Моцарте! Невже ж вiн правий,
I я не генiй? Генiй i злочинство
Двi речi несумiснi ... Нi , неправда:
А Бонароттi ... Чи то казка люду,
Юрби безглуздоi й не був злочинцем
Великий будiвничий Ватикану?