Концерт на день народження Галини Володимирівни
Буде музика, п'ять творів по чотири-сiм хвилин кожний. Білоруською писати легко (беларускаю пішацца лёгка), а для української дістаються словник і довідник з граматики.
Будет музыка, пять произведений по четыре-семь минут каждое. По-белорусски писать легко (беларускаю пішацца лёгка), а для украинского достаются словарь и справочник по грамматике.
Вперше я почув українську мову, коли мені було вісім років, в Криму. Ми з мамою влітку їздили до Коктебеля, кожен раз зупинялися у літніх господарів Олександри Максимівни та Олександра Івановича, вони говорили російською, але в той приїзд ми познайомилися з їх добрими друзями, приблизно їх ровесниками, зовсім чудовою парою Миколою Устиновичем і Домною Іванівною Будяками, обидва уродженці містечка Нечаяне в Миколаївській області (так я дізнався, що є містечко з такою назвою) і переїхали до Коктебеля після Великої Вітчизняної війни. Я пам'ятаю їх з усією жвавістю і величезною ніжною повагою. Микола Устинович фронтовик, гвардії старшина Будяк, як він говорив про себе з усміхненою гордістю, мав бойові медалі, був гарного середнього зросту і міцної статури, з блискучою засмаглою абсолютно лисою головою (коли знімав солом'яного бриля) і зовсім сивими запорізькими вусами, спілкувався переважно м'якими жартами. Його дружина Домна Іванівна велика огрядна рум'яна моложава жінка, завжди в хустці. Обидва - люди величезної внутрішньої культури і доброти, про них коли-небудь окрема розповідь. Ми декілька разів ходили до них в гості, будиночок стояв на відльоті по дорозі на Судак, був побілений і перетворений з колишнього татарського в виключно охайну мазанку, оповиту виноградом. У вітальні на стіні в рамках дві великі старі фотографії, два молодих обличчя - два сина, єдині діти, загинули на фронті, молодший у віці вісімнадцяти років. Відвідуючи наших господарів, Микола Устинович і Домна Іванівна зверталися до них українською (ті відповідали російською) і, звичайно, говорили українською між собою. Оскільки ми з мамою, будучи двомовні з російською та польською, розуміли багато, то українська мова зазвучала і до нас, що для дорогих Будяков було додатковою радістю.
Впервые я услышал украинскую речь, когда мне было восемь лет, в Крыму. Мы с мамой летом ездили в Коктебель, каждый раз останавливались у пожилых хозяев Александры Максимовны и Александра Ивановича, они говорили по-русски, но в тот приезд мы познакомились с их хорошими друзьями, примерно их ровесниками, совершенно изумительной парой Миколой Устиновичем и Домной Ивановной Будяками, оба уроженцы городка Нечаянное в Николаевской области (так я узнал, что есть местечко с таким названием) и переехали к Коктебель после Великой Отечественной войны. Я помню их со всей живостью и огромным нежным уважением. Микола Устинович фронтовик, гвардии старшина Будяк, как он говорил о себе с улыбчивой гордостью, имел боевые медали, был хорошего среднего роста и крепкого сложения, с блестящей загорелой совершенно лысой головой (когда снимал соломенную шляпу) и совершенно седыми запорожскими усами, общался преимущественно мягкими шутками. Его супруга Домна Ивановна крупная тучная румяная моложавая женщина, всегда в платке. Оба - люди огромной внутренней культуры и доброты, о них когда-нибудь отдельный рассказ. Мы несколько раз ходили к ним в гости, домик стоял на отлёте по дороге на Судак, был побелён и превращён из бывшего татарского в исключительно опрятную мазанку, обвитую виноградом. В гостиной на стене в рамках две крупные старые фотографии, два молодых лица - два сына, единственные дети, погибли на фронте, младший в возрасте восемнадцати лет. Навещая наших хозяев, Микола Устинович и Домна Ивановна обращались к ним на украинском (те отвечали по-русски) и, конечно, говорили по-украински между собой. Поскольку мы с мамой, будучи двуязычны с русским и польским, понимали многое, то украинская речь зазвучала и к нам, что для дорогих Будяков было дополнительной радостью.
У ті ж роки я став їздити до Києва, де до цього дня живе моя тітка, але там, крім оголошень станцій в метро, українська мова не чулася тоді зовсім. Зате в Києві народився і до віку трьох років прожив мій вітчим, а наступні сім або дев'ять років, вже не запитати, в довоєнному Львові (потім все життя у Варшаві), його батько був досить активним діячем українських рухів, настільки, що в польському Львові мав навіть приводи в поліцейське управління, і коли десятиліття після війни до нас приїжджала тітка з Києва, вітчим з усім натхненням переходив на українську, я це гарно пам'ятаю, особливо час від часу тiткини репліки: "так сьогодні українською не кажуть ", на що вітчим рішуче відповідав: "Я краще знаю" (з польським ШЧ в краШЧе ).
В те же годы я стал ездить в Киев, где по сей день живёт моя тётя, но там, кроме объявлений станций в метро, украинская речь не слышалась тогда совсем. Зато в Киеве родился и до возраста трёх лет прожил мой отчим, а следующие семь или девять лет, уже не спросить, в довоенном Львове (потом всю жизнь в Варшаве), его отец был достаточно активным деятелем украинских движений, настолько, что в польском Львове имел даже приводы в полицейский участок, и когда десятилетия после войны к нам приезжала тётя из Киева, отчим со всем воодушевлением переходил на украинский, я это прекрасно помню, особенно время от времени тётины реплики: "Tак сьогодні українською не кажуть", "так сегодня по-украински не говорят", на что отчим решительно отвечал: "Я краще знаю", "я лучше знаю" (с польским ШЧ в краШЧе).
Ближче до кінця школи я - нарешті, нарешті! - дістався на Поділле, Городок-Подільський і його околиці, де живуть моя інша тітка і двоюрідна сестра з чоловіком, самий близький мені за дух мiй родич. Там в домашньому побуті звучить в основному українська мова з польськими вкрапленнями, і там першою вивченою мною фразою стало улюблене звернення-вигук сестри до чоловіка, чисто українське: "Що ж ти за людина така!" З усіх взагалі місць, куди в нинішніх умовах я найбільше хочу потрапити, коли стане можливо, це туди до рідних на Поділлі і, звичайно, до Вільна.
К концу школы я - наконец, наконец-то! - добрался на Подолье, Городок-Подольский и его окрестности, где живут моя другая тётя и двоюродная сестра с мужем, из моих родственников она самый, пожалуй, мне близкий по духу человек, там в домашнем обиходе звучит в основном украинский с польскими вкраплениями, и там первой выученной мною фразой стало любимое обращение-возглас сестры к мужу, чисто украинское: "Що ж ти за люди́на така!", по-русски это буквально "Что ж ты за человек такой!", но по смыслу скорее "Что же ты за деятель!" с оттенком "Ну что же ты за гусь!" Из всех вообще мест, куда в нынешних условиях я больше всего хочу попасть, когда станет возможно, это к родным на Подолье и, конечно, в Вильно.
За одинадцять років, прожитих в Англії, серед таких же, як я, прибульців, яких я там дізнався, найпрекраснішою, саме найпрекраснішою людиною був Вадик Фещенко, Вадим Борисович, за покликанням і першою професією натхненний лісник, а по крові наполовину киянин, наполовину гуцул, ми не раз істотно допомагали один одному в дуже часом непростому іммігрантському життi. З Вадиком ми розмовляли тільки російською. Зате завдяки Вадику я познайомився з лондонським Українським центром імені князя Володимира і особливо його фонотекою. Там я вперше почув у записи те, що прозвучить тут нижче в кінці - Національний народний хор України імені його засновника Григорія Гурійовича Верьовки. Я дуже добре пам'ятаю те враження і переживання.
За одиннадцать лет, прожитых в Англии, среди таких же, как я, пришельцев, которых я там узнал, самым прекрасным, именно прекрасным человеком был Вадик Фещенко, Вадим Борисович, по призванию и первой профессии вдохновенный лесник, а по крови наполовину киевлянин, наполовину гуцул, мы не раз существенно помогали друг другу в очень иногда непростой иммигрантской жизни. С Вадиком мы разговаривали только по-русски. Зато благодаря Вадику я познакомился с лондонским Украинским центром имени князя Владимира и особенно его фонотекой. Там я впервые услышал в записи то, что прозвучит тут ниже в конце - Национальный народный хор Украины имени его основателя Григория Гурьевича Верёвки. Я очень хорошо помню то впечатление и переживание.
Обіцяна спочатку музика - шанованой і унікально прекрасной Галині Володимирівні до дня народження, одному з найдавніших моїх друзів в Живому журналі. Я виріс і вихований на польських патріотичних піснях, весь просочений ними, при цьому вважаю, що українська народна музика з емоційною силою не поступається. Нижче - п'ять з моїх самих-самих улюблених творів і виконань. Головним символом української музики є, звичайно, бандура, вона володіє абсолютно приголомшливим звучанням.
Обещанная вначале музыка - уважаемой и уникально прекрасной Галине Владимировне ко дню рождения, одному из самых давних моих друзей в Живом журнале. Я вырос и воспитан на польских патриотических песнях, весь пропитан ими, при этом считаю, что украинская народная музыка по эмоциональной силе не уступает. Ниже - пять из моих самых-самых любимых произведений и исполнений. Абсолютным символом украинской музыки является, конечно, бандура, обладающая совершенно потрясающим звучанием.
Варіації на тему пісні "Взяв би я бандуру"
Виконує Ілля Турик
Вариации на тему песни "Взял бы я бандуру"
Исполняет Илья Турик
Click to view"Взяв би я бандуру і зіграв б, що знав" це абсолютна класика, на найвищому рівні за популярністю і, як мені здається, за красою теж. У наступнiй записi про цю пісню розповідає знавець, я не знайшов, як її звуть, а виконує відомий сучасний соліст, який зберігає весь традиційний настрій. Вступна коротка розповідь україномовним зрозуміла, в російській версії є мій переклад і підрядковий переклад тексту пісні. Слухаємо прекрасну чисту українську мову.
"Взял бы я бандуру и сыграл б, что знал" это абсолютная классика, на самом высшем уровне по популярности и, как мне кажется, по красоте тоже. В следующей записи об этой песне рассказывает знаток, я не нашёл, как её зовут, а исполняет известный современный солист, сохраняющий всё традиционное настроение. Вступительный короткий рассказ украиноговорящим понятен, в русской версии мой перевод и подстрочный перевод текста песни. Слушаем прекрасную чистую украинскую речь.
- Есть такая песня украинская народная, в ней поётся "Взял бы я бандуру". И мне всё время почему-то казалось, что там такие слова: "Из-за этой бандуры я бандуристом стал". Что за тавтология? Ведь так не может быть. А был такой поэт Максим Рыльский, он издал книжечку "Размышления о наших старинных песнях", и там описывается, как песня менялась и искажалась. A песня начиналась "Где Крым за горами, где солнышко светит", и поётся про казака, у которого татары увели дивчину, судьбу его, и она там сидит, голубка, и от печали умирает. Скрылась от меня за небом и землёю, а я тут остался круглым сиротою. То есть все вокруг, и отец, и мать, все есть, а он круглый сирота, потому что его судьбу, его суженную забрали. Он отправляется вызволить, но как её вызволишь? Сам попадает в неволю, его ослепляют и бросают в степи. И он слепой возвращается домой, еле живой, но ему как-то надо жить, и он учится играть на бандуре и поёт песню про свою долю: "Взял бы я бандуру и сыграл, что знал. Из-за той дивчины бандуристом стал". То есть из-за своей доли. Вот какая глубина этой песни. А не так, как поют, да ещё добавляют слова "Маруся не слышит, сердце не даёт, с другими шутит", совсем уродуют вместо святой правды и святого чувства любви.
В З Я Л Б Ы Я Б А Н Д У Р У
.
Где Крым за горами,
Где солнышко сияет,
Там моя голубка
От печали умирает.
.
Скрылась от меня
За небом и землёю,
А я тут остался
Круглым сиротою.
.
А всё из-за очей...
Если бы они у меня были -
За эти карие очи
Душу бы я отдал.
.
Взял бы я бандуру
И сыграл, что знал.
Из-за той дивчины
Бандуристом стал.
Взяв би я бандуру
Виконує кобзар Василь Степанович Литвин
Взял бы я бандуру
Исполняет кобзарь Василий Степанович Литвин
В українському вокалі мені неймовірно подобається, може бути навіть більше за все, ансамбль "Тріо Маренич", виключно популярний у всьому Радянському Союзі в тисяча дев'ятсот сімдесятих і вісімдесятих роках. Це Валерій Петрович Маренич, Світлана Олександрівна Маренич уроджена Сухорукова та її рідна сестра Антоніна Олександрівна Сухорукова. Він уродженець Кривого Рогу, сестри - Самари. З усього їхнього репертуару, який весь подобається, найбільше мені подобається "Ой у гаю при Дунаю". Вражаюче красива річ. Слова будуть зрозумілі і шанованим великоросам. На фотографії зліва направо Антоніна, Валерій, Світлана.
В украинском вокале мне невероятно нравится, может быть даже больше всего, ансамбль "Трио Маренич", исключительно популярный во всём Советском Союзе в тысяча девятьсот семидесятых и восьмидесятых годах. Это Валерий Петрович Маренич, Светлана Александровна Маренич урожденная Сухорукова и её родная сестра Антонина Александровна Сухорукова. Он уроженец Кривого Рога, сёстры - Самары. Из всего их репертуара, который весь нравится, больше всего мне нравится "Ой у гаю при Дунаю". Поразительно красивая вещь. Слова будут понятны и уважаемым великоросам. На фотографии слева направо Антонина, Валерий, Светлана.
Ой у гаю при Дунаю
Виконує ансамбль "Трiо Маренич"
Ой у гая у Дуная
Исполняет ансамбль "Трио Маренич"
Я був - майже двадцять років тому - в дельті Дунаю, Південна Бессарабія, де він розливається незліченною кількістю рукавів і проток. Ой, у гаю при Дунаю, там музика грає. Бас гуде, скрипка плаче, милий мій гуляє.
Я был - почти двадцать лет назад - в дельте Дуная, Южная Бессарабия, где он разливается бесчисленным количеством рукавов и проток. Ой, у гая у Дуная, там музыка играет. Бас гудит, скрипка плачет, милый мой гуляет.
Галина Володимирівна - волинянка. Все мені туди пора - зберуся, коли кордони відкриють. Поки що, обов'язково, Пісня про Волинь з пейзажами Волині і портретами авторів: музика - Анатолій Пашкевич, слова - Дмитро Луценко. Підрядковий російський переклад після виконання.
Галина Владимировна - волынянка. Всё мне туда пора - соберусь, когда границы откроют. Пока что, обязательно, Песня o Волыни с пейзажами Волыни и портретами авторов: музыка - Анатолий Пашкевич, слова - Дмитрий Луценко. Подстрочный русский перевод после исполнения.
П Е С Н Я О В О Л Ы Н И
Ты в перелесках, озёрах и долинах,
Ты в раскидистых вербах и калинах.
Ты вся в цветах льна, переливающихся, как жемчужины,
Ты мать Леси Украинки.
Гонит, как море, Свитязь волну синюю.
Зовусь я красавицей Волыни.
Я вся в перелесках, озёрах и долинах
Я вся в раскидистых вербах и калинах.
Ты в хлебах, янтарных, как жар-птица,
Ты в стремительном полёте, как орлица,
Любовь даришь хлопцам и девчатам,
Потому то ты счастливая и одарена судьбою.
Гонит, как море, Свитязь волну синюю.
Зовусь я красавицей Волыни.
Я вся в перелесках, озёрах и долинах
Я вся в раскидистых вербах и калинах.
Горжусь я и дочерьми с сыновьями,
Землёю и мирным небом над нами,
Где играет нежным цветом, как барвинки,
Бессмертная слава Леси Украинки.
Гонит, как море, Свитязь волну синюю.
Зовусь я красавицей Волыни.
Я вся в перелесках, озёрах и долинах
Я вся в раскидистых вербах и калинах.
Хто така Леся Українка - на Україні знають всі.
Озеро Світeзь, оспіване Міцкевичем, - воно у нас, на білорусько-литовських землях, в рідних краях великого поета. Озеро Світязь - на Волині.
Кто такая Леся Украинка - на Украине знают все. По-русски на всякий случай - это самая известная украинская женщина-поэт, настоящее имя Лариса Петровна Косач-Квитка, 1871-1913, её детство и юность прошли в значительной степени на Волыни.
Озеро Свитeзь, воспетое Мицкевичем, - оно у нас, на белорусско-литовских землях, в родных краях великого поэта. Озеро Свитязь - на Волыни.
І наприкінці...
И наконец...
При звуках перших слів наступного твору українськомовний зал встає - у відеозапису відразу видно. Це як другий неофіційний гімн. А якщо виконується за межами України, то по присутніх українських вусах сльози течуть дуже навіть помітні, я це бачив в Лондоні. З вражаючим розмахом і широтою виконуються три куплети, а потім, при повторенні першого, диригент обертається і диригує в співаючий зал.
При первых же зазвучавших словах следующего произведения украинскоговорящий зал встаёт - в видеозаписи сразу видно. Это как второй неофициальный гимн. А если исполняется за пределами Украины, то по присутствующим украинским усам слёзы текут очень даже заметные, я это видел в Лондоне. С впечатляющим размахом и широтою исполняются три куплета, а потом, при повторении первого, дирижёр оборачивается и дирижирует в поющий в зал.
Днiпр широкий - Днепр широкий
Слова Тарас Григорович Шевченко, музика Данило Якович Крижанівський
Слова Тарас Григорьевич Шевченко, музыка Даниил Яковлевич Крижановский
Хоча мої білорусько-литовські Креси північніше, де Німан і Вілія, але вiд звучання про Днiпр широкий мене теж цілком пробирає.
Хотя мои белорусско-литовские Кресы севернее, где Неман и Вилия, но от звучания про широкий Днепр меня тоже вполне пробирает.
I блiдий мiсяць на ту пору iз хмари де-де виглядав...
Художник Микола Бурачек, назва картини "Реве та стогне Дніпр широкий".
І так само називається цей знаменитий твір.
И бледный месяц в ту пору из-за тучи кое-где выглядывал...
Художник Николай Бурачек, назание картины "Ревёт и стонет Днепр широкий".
И так же называется это знаменитое произведение.
Виконує Національний хор України імені Григорія Верьовки.
Зверніть увагу на український віночок зі стрічками над сценою і хором
Запис аматорський, i я рекомендую підняти рівень, тобто зробити голосніше, щоб звучала вся приголомшлива потужність.
Исполняет Национальный хор Украины имени Григория Верёвки.
Обратите внимание на украинский веночек с лентами над сценой и хором.
Запись любительская, и я рекомендую поднять уровень, то есть сделать громче, чтобы звучала вся потрясающая мощь.
Подстрочно -
Ревёт и стонет Днепр широкий,
Сердитый ветер завывает,
К долу вербы гнёт высокие,
Высокую волну возносит.
И бледный месяц в ту пору
Из-за тучи кое-где выглядывал,
Словно чёлн в синем море
То выплывал, то утопал.
Ещё третьи петухи не пели,
Никто нигде не гомонил.
Сычи в бору перекликались,
И ясень раз за разом скрипел.
Ревёт и стонет Днепр широкий,
Сердитый ветер завывает,
К долу вербы гнёт высокие,
Высокую волну возносит.
Дніпро і святий Володимир в Києві
Днепр и святой Владимир в Киеве
Дорогу, шановну і прекрасну Галину Володимирівну
вітаю з днем народження.
Drogiej, szanownej i wspaniałej Pani Halinie
składam najserdeczniejsze życzenia urodzinowe.
Дарагую, шаноўную ды выдатную Галіну Уладзіміраўну
віншую з днём нараджэння.
Дорогую, уважаемую и прекрасную Галину Владимировну
поздравляю с днём рождения.
* * *
На біс - додатково три з половиною хвилини бандури, з вдячністю ще одному моєму українському друговi, вiд якого я знаю цю мелодію і виконання. Так віленський старий кресовянін є цілком інтернаціональний i унiверсальний і, як здається, здатний східноєвропейські культури цінувати і відчувати.
На бис - дополнительно три с половиной минуты бандуры, с благодарностью ещё одному моему украинскому другу, от которого я знаю эту мелодию и исполнение. Так виленский старый кресовянин вполне интернационален и универсален и, как кажется, способен восточноевропейские культуры ценить и чувствовать.
Вечір на дворі
Виконує Ярослава Лось
Вечер на дворе
Исполняет Ярослава Лось
* * *