(no subject)
Дурна казка. частина якась-там
помітив, якщо писати - стає якось тепліше)
Будь-які співпадіння з реальними подіями чи реальними персонажами вважати чистою випадковістю і авторською фантізаєю.
2011-ий, фінал пошуків та мандрів
Штефко не довіряв досвіду видінь і снів, бо все що приходило було відомо тільки одній людині і, фактично, не мало доказової бази. Натомість, весь оточуючий світ улітку 2011-ого неначе погрузився у сон та видіння, яке для всіх залишалося непомітне.
Штефку нецікаво було дивитися телевізор - всюди він розв’язував власні теореми і все розумів. Він бачив відображення власних дум і записів в інтернеті, під час перегляду бойовиків розвивав міфологічні сюжети, бачив закони лінійного сюжетного розвитку і “карми” персонажів, а на випадкових (радше - інтуїтивних) наобум включених телеканалів бачив саме “потрібну” для нього інформацію, мовби притягував ті речі, які прямо відповідали його стану. Мало того, деякі передачі, здавалось, напряму співпадали з тим, про що він днями думав чи з чим себе асоціював (як, наприклад, “Матриця”), а анонси “Дена проти всіх”(“я всіх ненавиджу!”), “Самозванців”(“я капітан, я плаваю!”,- і вода в обличчя), “Усієї правди про секс” (“Секс! Секс!”) мало не дражнили його, бо він був інтернетним противсіхом, він ототожнював себе з корсаром, ініціали його імені-призвіща-по батькові складалися у SEX. Здивуванню не було меж, коли в одному кліпі він побачив наче зміну кольорової гамми - з більш темнішого на більш світліше, при тому що раніше кліп сприймався інакше - його неначе “підмінили”, а деякі кадри він раніше не помічав (у “машину часу” він не вірив, але те що можуть виникати і зникати певні ефекти чи деталі на “містичних” картинах - цілком ймовірно, неначе пройшов якийсь глобальний “перероб” реальності і змінилося саме бачення кліпу, яке, на пам’яті, було темнішим. Настройки телевізора не могли повпливати, бо телевізор не настроювався - просто настрій став таким, який відповідав кліпові і глобальним змінам. Це як раніше впритул не помічав чогось-там, дивився не зважаючи, а потім на картинці виявлося зовсім інше, ніж те, що ти побачив “боковим зором” і щось там собі понауявляв.
На вулиці було не менш "гарячіше". Стало більше тепла, більше Любові, рожевих тонів, а йому здавалось що він у пастці “раю” - останнім місцем у Дантовому пеклі з «Божественної комедії» - останнє коло це не Чистилище, як здавалось, а саме рай - з якого потрібно повернутися щоб все переповісти, не залишитись у ньому заради людей, які лишилися на Землі.
Стефанкові здавалось, що його за щось покарали, що хтось, не познайомившись з його блогом зблизька і зрозумівши його намірів, поверхово оцінив і погрузив у “рожеве” пекло, ізолювавши його на суцільному позитиві. Він нінащо вже не міг впливати і нічого змінювати - бо все здавалось готове і зрозуміле без нього, а може, так бачив світ тільки він один і тоді виникало питання, як повернутися до нормального стану, звичної картинки на світ.
В трохи ледь не паніці подзвонив Міці - Мікаела теж багато чого інтуїтивно відчувала, деякі речі їй, мовляв “казали” внутрішні голоси, і в свій час виступила провідником Степана в “езотеричний світ” - саме її в квартирі, допомагаючі в гулянні, лікуванні і годуванні десятка тварин Степан познайомися з одною літературою, а потім в інтернеті нагріб іншу - на духовну тематику. Степанко: “що робити?”, вона, здавалось, виступила в цьому випадку всезнаючою і розуміла по-своєму оточуючі зміни: “А що тобі не подобається?”,- “секса хочу!”(ясне діло що не з Мікою, з якою він припинив ці стосунки ще в 2008-ому), - ну добре, давай зустрінемось на зупинці на Березняках (напередодні нещодавно одній знайомій снилося як він дарує їй якийсь пристрій а потім зустрічає якусь жінку на зупинці, яка його чекала). Стефанко навмисне прихопив з собою книгу Гумильова “Золотое сердце России”, думаючи подарувати, як «подарував» без свого на те бажання “Единственную” Річарда Баха і “Золоті Ворота” Олеся Бердника, тобто, внести якусь книгу в її кармічну роботу, яка йому бачилася особливою, бо він напередодні три роки провів з нею багато часу і вона бачилась йому мудрою, хоча й капризною принцесою, яка занадто поринає в свої мрії. [пізніше виявилось що в неї є довідка з лікарні і вона неосудна]
У стані розпираючого душевного тепла і оточуйочої “рожевої реальністі” чи то саме для нього, чи то вже для всіх він доїхав до Березняків і став чекати на тій самій зупинці, яка, можливо, снилася його знайомій. Несподівано поряд хтось засміявся, Штефко обернувся - якась гоп-компанія, один хлопець почав вертіти головою, вигукуючи “Где он!? Где он!?”,-слова з штефкового блогу (які також “відзеркалила” у своєму листі дочка ув’язненого політичного лідера - “Где Она!? Где Она!?”), а потім - “Вот он!”. І почалося вперше за весь коротке спілкування, як бачилось Штефкові - з підручними Мастера з відомої книги про спецназівців-духівників. З сторони гоп-компанії (одягнутих під пацанів розвідників на службі духовних Мастерів): “Чего тебе неймётся, почему бы тебе не поступить на работу, зарабатывать деньги, завести семью?” (помилка, на яку, бачилось, безсловесно неодобряли мольфари чи хто там з ним містично спілкується останні дні - в тому, що він не заробляв гроші, постуючи на своїй езотериці), зі сторони Штефка (виправдовуючись): “Ну, я не хотел Вам мешать, я всьо делал как на лучше”. Штефко спитав у жінки з кривими зубами яка сиділа поруч хлопців з їх компанії: “А Вы кто?”,- подумав може це і є письменниця, яка написала про Мастера і він зараз бачить вживу бачить реальних персонажів. “Самі ми не местніє”,- була відповідь і дівчина зробила вигляд типу вона тут ні при чому, просто знайома компанії (“не вона”,- подумав Штефко, чи може просто якийсь екстрасенс і співпрацююча з хлопцями на одну спецсистему). Хлопець, що першим почав спілкування, зацікавився “А шо у тебя там за книга...”,- читає назву “Золотое Сердце России”, “ну ладно”,- хлопці вже пішли, а на прощання Штефко подарував їм чи то залишив на лавці книгу з сімейної бібліотеки - не раз останнім виніс кілька своїх предметів,- зокрема картину з Левом, зі свого дому,- вірячи що приходять зміни в житті,- і навіть залишив прихопленний чужий мегафон на смітнику поруч Макдональдса, якраз над записом «Дякуємо!» - він потім багато чого не пам’ятав достаменно і не міг зрозуміти своїх вчинків, зокрема збагнути хто це з ним спілкувався і що це з ним було - гіпноз, магнітні бурі від сонячної активності чи таке спілкування з над_звичайними силами. [пізніше з’явилася версія, що то хлопці зі стадіону, які просто 3 роки лускали семечки і спостерігали як він гуляє собак, бо про нього на Русанівці знали усі працюючі поряд з будинком Міки конс’єржі].
Як тільки хлопці пішли, прийшла Міка у рожевому, пофарбована під білу блондинку. “А разве ти не знаєш что самое лучшее ощущения - у ребёнка? Это такое детское ощущение удивления и чуда, которое доступно только маленьким детям”, але Штефко виправдовувався що хотів як на краще, а таке враження неначе потрапив невідомо куди, з цим він пов’язував надто фанатичну писанину в інтернеті “накрутив вібрації”, мовляв, а воно дало ефект чи то тільки на нього, чи то на всю оточуючу реальность. Міка: “ты как маленький варан, который сидел в своей пещере и плевался ядовитой слюной - а когда вышел, увидел вокруг себя пустыню”. Штефко перевів розмову: “А что с моим паспортом?” (який він передав напередодні на “честное збережение, смотри мне, чтоб всё было в порядке и ничего с ним не случилось”, коли відвідував Міку і носив їй води;в той час Штефко багато що міг комусь передати, неначе така була духовна гра, і “інтуїція” з ним погоджувалась,- а взагалі, він таким чином думав що мають статися зміни ),- “Взяла кредит, как и на первый”(зниклий перший свій паспорт, коли він познайомився з Мікою). У свідомості відюилося “кредит, це мабуть образно, зробила якісь маніпуляції на щось добре”,- і не здогадувався, що тепер він лишився без паспорту. Він ще провів Міку до Березняківської церкви, де вона мала якесь діло, наприклад, набрати святої води, а здалеку його наче окликнула ще якась гоп-компанія, чи та сама,- яка йому щось хотіла повідомити, як інтуїтивно відчув Стефан, щось про Міку, може, щоб він не дуже з нею зв‘язувався.
“Я знаю”,-подумав Стефан, -“але треба йти до кінця”,- і порощався з нею вже поблизу церкви. [З тих пір він вже з нею не бачився, хоча вона ще навідувала його сни]
Останнє, про що він поцікавився у Міки - як йому бути з коханням, яке він не знає як зустріти. “А, тебе всё ещё нравится эта … Ну, узнай её номер".- "Знаю!", -"Адрес в горсправке" І він пішов Березняками, натрапляючи на знаки-написи на дорозі, знову романтичні парочки, гуляв інтуїтивним маршрутом, упевнений що всі біди у нього від того, що він ніколи не вірив. Думаючи такими думками - що він ніколи не задумувався що вона його могла любити,- він сам собі розчулився і звернув внутрішній монолог на романтику.
У міськдовідці спитали ім'я та призвище і сказали що на таку адресу довідка не надається. Штефко це сприйняв що не можуть надати саме на таку, чи саме йому. “Спецназівці, в них і там є свої люди, чи вони попереджені”,- подумав Стефан - це орієнтовано саме на нього. Причетність до якихось там спецназівців-путіних-психологічних лабораторій задля суспільних змін уже не викликала у нього сумнівів.