аплікація контактерських данних за серпень
“Я де? Я шукаю своїх. У космічних мандрах не дарма сюди прилетів,
можливо кохання, можливо слави,
можливо, щоб менше бракувало болю,
можливо, просто захоплений грою,”
“― Координати мумії вичислені, вона пливе!
― Прямо в труні?
― По атлантичній течії.
― Дайте HAARP сюди”.
Великий ураган, пізніше названий Irena, формується над атлантичною затокою. Передають негоду по східному узбережжю США, пропонують евакуватися населенню найближчих районів. Люди лишають благальні написи на стінах підтоплених домівок, моляться і прохають Ірену щоб заспокоїлася.
Прихоплена медіум на гвинтокрилі веде репортаж з серця урагану і намагається вступити з ним в контакт, ідуть данні, пізніше озвучені на зібранні спіритуалістів.
Комета наближається на максимальну близьку відстань до Землі.
Труну з інопланетянкою під прикриттям висхідного повітряного потоку підіймає над океаном - її забирають ті, хто в незапам’ятні часи лишив. Більше вона тут не матиме впливу.
Поговорюють що у центрі бурі білий космічний корабель.
“ - Чи може я шукаю свою половинку десь тут, серед моря реінкарнацій і вогнів життя,
скільки змолоду знаю, тримаюся певного образу, більше мені ніхто не потрібен,
більше ні з ким не відчую себе вільним,
при тому що я зовсім не знаю Її”
динозаврів створили, щоб заселити планету розпочати еволюцію,
нанороботів під виглядом тарганів, заслали щоб прибрати динозаврів.
Термінаторів-роботів було створено, щоб прибрати тарганів.
Залишився один слуга, щоб наглядати за процесами розвитку цивілізації.
Щоб прибрати робота, потрібен всезагально-людський спалах нового мислення, щоб вимкнути програму термінатора.
Stefan загубив мегафон.
Озирнувся навкруги -якийсь дідо грав на сопілці і збирав гроші в шапку, поруч нього люди заходили і виходили з метро, дідо здався Стефанкові підозрілим, можливо він був переодягнений або грав навмисне тут, поруч місця стояння Стефанка, де він мав зустріти невідомо-кого, хто з ним домовився по телефону про зустріч), але імені Стефанко не спитав, був впевнений що той бармен, кому напередодні за кілька хвилин він писав (хоча не здогадувався, як комусь дали номер Стефанка, певно, дали спільні знайомі в інтернеті), хоча голос начеб був знайомий - чи може то одеський знайомий, “солдат”, який вже колись йому по знайомству в інтернеті телефонував (в свій час попереджував і переконував щоб не ліз в зоотваринні розборки по депутатській тематиці), а зараз не проти з ним зустрітися і отримати від Стефанка якусь літературу (на м. Петрівка чи м. Лук’янівська, вибрав останнє); Стефанко був впевнений, що це той, кому він напередодні писав; сім-карточку він одразу викинув, - зустрінуться й так, - це його не хвилювало. Знову почав бродити у абсолютному відчуття Свободи,-звільнявся від всього, але ще далі може звільнитись,- та Любові.
Дідо стояв і грав на сопілці, певно із спецслужбових ешелонів підісланий, певно, навмисне стояв поблизу степанкової зустрічі.
Він пішов.
Не дочекався, полишив дві татові сумки з журналами РФ (Реальність Фантастики), - тепер він хотів передати ці журнали бармену (мало вийти “відзеркалення”: коли писав, пропонував бармену РФ передати через його знайоме колишнє кохання, як загадку-файл на власне барменове розуміння й прочитання - уявляв як той буде «пізнавати» й думати над залишеним,- разом з мегафоном у видному місці, якщо треба, той здогадається.
Політика і роботи більше не хвилювали його, він весь віддався Свободі.
(про що потім пожалкував - бо не пам’ятав скільки і де пройшов і жалко було сумок і чужого загубленого на гіперпозитиві мегафону - він був впевнений що це ТАК можна, нині він був готовий відшкодувати).
Тепло, любов і наче «підсвітка реальності» струменіли по всьому тілу і перед взором Стефанка.
Він був готовий все що завгодно робити, аби внутрішні загадки, його внутрішні відповіді і уявний взор його образу-Любові матеріалізувались у дотичному контексті.
Йому здавалось за ним слідкують чи «кришують» - бачать його шлях. По дорозі він перейшов міст на іншу сторону, там мішок з кефіром і яблуками, він був готовий його забрати - мабуть це якась гра-квест, хлопець, власник пакету, на суцільному позитиві несподівано звідкілясь з’явився і взявся за пакет, пропонуючи степанкові полишити. Стефан був на такому настрої і так відчував свою силу, що сказав що готовий за пакет побитися. Коротка дискусія, зрештою, всередині відчув що це непотрібно і полишив. Думав, що перевіряючий спецназівець, бо всю дорогу Стефанко розглядав як символічне посвящення - перевірка Його на думки і його дії, його реакцію. як пізніше він підібрав з собою палочку-гілочку, думав нести її з собою на щось і вструмив в джинси під футболку позаду штанів - випробовував що йому всерівно чи його побачать - «хвіст» поза спиною помітять але його було всеодно, потім викинув паличку.
І так далі, і так далі, пам’ятав що дійшов до Либідської (можливо, пройшовши перед цим у думках, автобіографії заради якої він Зустріч заслужив та мріях про його власне положення - він готів був зникнути, стертися з присутності всіх своїх знайомих і лишитися тільки у Любові, і чим далі, тим феєричніше він у настрої ставав), яка була в кількох кілометрах від місця його старту, а там далі інтуїтивно вибрав шлях на роздоріжжі мостій - йому треба було у вірну сторону, щоб кудись прийти, а не кудись заблукати. (можливо, йти в той напрямок, де було метро?). Здавалось, дійшов до Дружби Народів, підібрав по дорозі із собою гайковий ключ (гра «супермаріо»), поблизу метро підібррав чиєсь хлопцеві загублене посвідчення («Дружби») лишив з гайковим ключем разом. Не пам’ятав, як пішов далі, можливо, спустився в метро і поїхав додому. Файли пам’яті не лишилися, як він йшов і як опинився вдома, і що робив після того як прийшов додому - тільки чарівлива ніч і відповіді на запитання у душі. Він готовий був залишатися вірним попри що, адже тільки у своїй Любові він був вільний та щасливий.
Він не уявляв як про це напише, бо стільки було уявних запитань-випробувань (і гарні його духовні люблячі відповіді (і настрій був у нього мудрий, просвіщений, духовний), та й він усе не запам’ятав. Його зараз хвилювало одне - пройти усе, щоб мати заслугу зустріти своє.
“Так чи не так, таким чином чи інакше,
Довго чи коротко,
Короткочасово чи вічно,
Завжди і навіть якщо ніколи,
Він готовий, навіть якщо попри”.