50 відтінків Венеції, або шпацер без мапи
Вирушаючи до Венеції, на думку спадало, що це місто не зовсім вкладається у традиційне кліше огляду міст, яких немало за плечима. Але тільки потрапивши сюди, розумієш, що опинився у геть іншій реальності! Венеція - найдивовижніше місто у світі на воді.
Тут немає машин. Відповідно немає доріг. Не треба зупинятися на перехрестях, озиратися у різні боки, стежити за оком світлофора. Здається, дрібничка... Однак це головна дрібничка! Вона міняє геть усі відчуття. І попервах дещо шокує мізки мешканців мегаполісів. Замість доріг - водні канали. Замість автівок - човни. І мости. І сходи, сходи... Венеція, окрім того, пішохідне місто.
Венеціанські вулички вузькі. Справді, навіщо їм бути широкими, якщо ними споконвіків ходили тільки пішки? Вони криві і звивисті. Ніколи не знаєш, що чекає тебе за рогом. Затишний дворик чи канал і міст?
Пристань чи стіна сусіднього будинку? Може бути все. Відтінків безліч. Саме тому у цьому місті так легко заблукати. Утім, це і мета, і неодмінна умова. Ой, яка вона плутана ця Венеція!
Шпацер без мапи
Ми одразу потрапили під чари міста. Забули про плани, маршрути і розклад... Як для «зимових» туристів нам неймовірно пощастило - місто на воді кілька днів заливало ясне сонце, створюючи мальовничі акварелі на водних мольбертах каналів. Ось завертаємо у вуличку, щоб глянути на чергову акварель, і опиняємося перед тисячолітнім Арсеналом колись могутньої Венеціанської республіки.
За цими баштами стояло понад тисячу військових кораблів! Практично до XVI ст. Венеція була «володаркою Середземномор’я».
Вештаємося-шпацеруємо далі. Італійська мова, яку ловиш мимохідь, мов музика: чао, граціо, бонжорно, Ріалто, палацо Дукале, п’яца Сан Марко... Так, Сан Марко! Серце Венеції. Нам туди. І опиняємося... На безлюдних пляжах острова Лідо.
(Річ у тім, що найпопулярніший серед туристів маршрут «водного трамвайчика» №1 стартує саме з острова Лідо - Венеція ж бо розкинулася на островах.)
Зимові пляжі - явище особливе. Не пошкодували, що опинилися тут. Хтось вигулює собак, хтось дітей, хтось «потягує» вино коло води. А найвідважніші бродять босоніж водами Адріатики.
Сонячний безмежний спокій (і головне безкоштовний, пляжі безоплатні). І раптом... Сонце зникає. З моря по-зрадницьки виповзає туман. А за півгодини на Гранд Каналі (головному каналі Венеції) перед нами - просто біла стіна.
Волого і холодно. Недуже приємний відтінок Венеції. Зате імла додала містики до численних каналів і старовинних будинків, що занурюються просто у воду.
Якщо глянути на карту Венеції, то Гранд Канал вигинається через усе місто літерою «S». Його створила сама природа. Дрібніші канали, що відходять від нього, - рукотворні. Здебільшого рівні лінії, прямі кути. Природа таке не створює. У чому секрет?
Одна з версій стверджує, що першим тутешнім мешканцям повсякчас доводилося боротися за кожен клаптик суші - насипати острівці, збільшувати їхню площу, щоб зводити будинки.
Для цього рили канали, якими могли плавати човни, брали звідти землю і зміцнювали острівці. Такі собі дренажні системи. А будинки будували на фундаменті з тисяч дерев’яних колод, забитих у мулистий ґрунт.
Згодом Венеція стала великим торговельним центром. Що посієш? Довкола вода. Довелося торгувати. Хто багатший і спритніший - оселився на Гранд Каналі. До таких щасливців купці і крам з моря «підпливали» під самісінькі двері.
Геніально просто і зручно. Хто бідніший, аби втриматися «на плаву» і витримати конкуренцію, прокладав водну дорогу до власної оселі самотужки. Так у Венеції канали стали вулицями.
Зрештою, головним каналом міста випливаємо до легендарної площі Сан Марко. Проти вузеньких вуличок її гігантські розміри вражають.
Пафосний фасад бизиліки Сан Марко, палац Дожів, численні старовинні будівлі. Неподалік популярний Міст зітхань. Аж зітхаємо - яка краса, легкий, мережевний. Утім - це банальна дорога в’язнів до сусідньої в’язниці.
Поруч у морі бовтаються гондоли (півгодини прогулянки - 80 євро),..
...тусуються гондольєри, маски зусібіч.
Це воно - серце колись величної республіки. Слава, розмах, розкіш! Тут був Наполеон, диригував Вівальді, писав картини Тиціан, влаштовував побачення Казанова...
Людей - неймовірна кількість. Усі кудись бредуть, фотографуються. Вузенькі вулички, що розбігаються з площі Сан Марко, затягують мов магніт. Невторопали, як опинилися у неймовірній колотнечі й галасі - люди з мікрофонами закликають до свого краму. Це торговельні ряди на мості Ріалто і коло нього. Тут панує його величність «Гендель». Місто можна побачити з вузенької вулички-колодязя тільки задерши голову догори. Ні-ні-ні! На волю, на море.
Куди? Куди-небудь. Приміром, на острови. Які? Які завгодно.
Вогонь, вода і різнокольорові труби
І ось вже кораблик швартується коло найближчого острова Джудекка (Венеція розкинулась на 118 островах).
На ньому - одна з найкрасивіших пам'яток Венеції, побудована ще 1631 р., церква Санта-Марія делла Салюте. Святиня зведена на честь Діви Марії, яка врятувала місто від епідемії чуми («салюте» з італійської - «здоров'я», «порятунок»). Тут п’ємо каву коло моря і милуємося палацом Дожів, що ніби стоїть на воді удалині.
Пливемо далі. Минаємо сусідній острів-кладовище Сан-Мікеле. На ньому, посеред Адріатики, поховані поет Йосип Бродський, театральний діяч Сергій Дягілєв і композитор Ігор Стравінський. Навіть видають мапу кладовища для екскурсій. Але сюди чомусь «не тягне»...
Зрештою, за хвилин двадцять з води потрапляємо прямісінько у вогонь на острові Мурано.
Коло вогняних печей тут влаштовують майстер-класи з виробництва скла для туристів (з особи - 3 євро).
Саме цим ремеслом-местецтвом Мурано славиться століттями. З гарячо-тягучої маси спритні руки майстрів роблять усе: від малесенької сережки до гігантської люстри!
Однак і це ще не всі дива. Геть відбирає мову прекрасна різнокольорова казка на острові Бурано.
Це один з дальніх островів. На ньому кожен будиночок має свій колір.
Кажуть, кольорові помешкання слугували своєрідними дороговказами-маяками для тутешніх рибалок у густій імлі, коли ті поверталися до дому з моря. А дружини в той час плели мереживо.
З того й жили. Тут і донині мешкають люди. Утім, якщо відверто, сьогодні ця велитенська акварель чомусь скидається на неймовірно оригінальні, але порожні декорації.
Яка вона - Венеція без маски?
Хоч як прикро, але населення Венеції невпинно скорочується (особливо багато людей покинуло місто після 1966 р., коли вода під час припливу затопила навіть перші поверхи). Зараз в історичній частині міста мешкає приблизно 60-70 тисяч осіб, трохи менше на островах.
Це й не дивно. Влаштувати мандрівку Венецією чудово. А от як жити в ній?.. Кам’яні джунглі з натовпами людей, висока вологість, клапті суші, довкола вода, яка час від часу заливає вулиці. Здається, химернішої місцевості для створення міста годі шукати.
Але, за іронією долі саме завдяки цій місцевості воно і виникло. Приблизно в V ст. нашої ери люди втікали на важкодоступні, однак безпечні острови лагуни, рятуючись від набігів варварів, які грабували й спалювали материкові поселення. Приблизно в IX ст. сформувалася Венеціанська держава. А в XV ст. - це вже була аристократична Республіка Serenissima, королева Адріатики. На жаль, її історія закінчилася з втратою незалежності в 1797 р, коли Венецію захопив Наполеон. А в 1866 р. вона ввійшла до складу Італії.
Колись вода врятувала людей - тепер вона ж їм і загрожує. Це один з темних відтінків Венеції.
Рівень світового океану невпинно зростає, а з ним і рівень Адріатичного моря. Розроблено доволі оригінальний проект: при входах у лагуну спорудити гігантські загороди, які під час припливу перекриватимуть входи і не впускатимуть воду з Адріатики. Але це й досі лише проект.
Сьогодні Венеція - більше скидається на місто-музей. Здається, що ти на зйомках фільму.
Нам пощастило: мимоволі винайняли квартиру в районі Кастелло, де мешкає чимало місцевих мешканців. Тож з головою пірнули у колорит на «знімальному майданчику». Ось сусіди базікають, на мотузках мальовниче сохне білизна,..
...діти гамселять м’яча об обшарпані столітні стіни. Ранки з кавою, газетним шелестом у кав’ярнях і...
...свіжими овочами-фруктами на човнах-крамницях,..
...вечори з бокалом вина і дружнім базіканням з барменом. Траплялося чимало українців, що приїхали сюди на заробітки. Багато пенсіонерів. Колоритні персонажі - елегантні сеньйори років 60-ти і старше в норкових шубах з песиками.
Наше помешкання містилося у навдивовижу вузькій середньовічній вуличці. Руки не розставиш - заважають стіни.
Однак за рогом цієї вулички-колодязя... Чергова несподіванка! Просторі парки з дитячими майданчиками і доволі сучасними будинками, павільйони найстарішого венеціанського кінофестивалю у світі (заснований 1932 р.), розлогі дерева, широкі алеї понад морем,..
...немає натовпів туристів. Де канали, гондоли, маски? Здається - це не Венеція, яку затоплює море.
Неймовірно гарне місто постійно чимось дивує... І, попри всі часом суперечливі прогнози, хочеться, аби це тривало далі.
Практичні дрібниці для нетрадиційного міста
Водний транспорт: квиток на одну особу для міського катера недешевий - 7,5 євро. Можна купити проїздні квитки: 24 год.- 20 євро, 36 год.- 25 євро, 48 год.- 30 євро, 72 год.- 35 євро. І катайся скільки завгодно у відведений час. Попри «водний трамвайчик» в історичній частині Венеції проїздний квиток дійсний для проїзду до островів Лідо, Джудекка, Сан-Мікеле, Мурано, Бурано та для автобуса на острові Лідо.
Квитки можна придбати на «водних» зупинках або через сайт http://www.veneziaunica.it/en/e-commerce/services . Зупинка «водного трамвайчика» - дебаркадер з жовто-чорною смугою.
Для туристів від 14 до 29 років існують знижки за Rolling Venice Card. За цією картою можна придбати проїздний квиток на 72 год. зі знижкою плюс - додаткові знижки на екскурсії і обіди в деяких ресторанах. У карту вписується ім’я, прізвище, серія і номер закордонного паспорта. Дійсна протягом року.
Трагетті - ще один вид водного транспорту Венеції. Це переправа через Гранд Канал в кількох місцях. Вартість 1,50 євро. Трагетті зберігся ще з історичних часів. Має два гондольєри. Пасажири переважно стоять.
Стоянка для авто: припаркувати машину дешевше на материковій частині у місті Местре одразу коло Венеції (20 євро за 4 ночі, у Венеції - 26 євро за день). З Местре можна доїхати до міста на воді на автобусі (15 хв.).
Дорога: Краків-Венеція на автівці з відпочинками - 12 год.
Дякую, що дочитали до кінця. Можливо, вам будуть цікаві інші наші мандри.
- 39 подорожей Україною. З них:
* Подорож вихідного дня (мандрівки в радіусі приблизно 200 км від Києва);
* ПРИкарпаття;
* ЗАкарпаття;
* Крим;
* Івано-Франківщина, Вінничина, Київщина, Львівщина,
Одещина, Сумщина,
Херсонщина, Хмельниччина, Черкащина, Чернігівщина, Чернівці;
- а також закордонні мандрівки: Канарські острови (Іспанія), Угорщина, Польща, Туреччина, Франція, Хорватія, Чехія, Єгипет.
Тут немає машин. Відповідно немає доріг. Не треба зупинятися на перехрестях, озиратися у різні боки, стежити за оком світлофора. Здається, дрібничка... Однак це головна дрібничка! Вона міняє геть усі відчуття. І попервах дещо шокує мізки мешканців мегаполісів. Замість доріг - водні канали. Замість автівок - човни. І мости. І сходи, сходи... Венеція, окрім того, пішохідне місто.
Венеціанські вулички вузькі. Справді, навіщо їм бути широкими, якщо ними споконвіків ходили тільки пішки? Вони криві і звивисті. Ніколи не знаєш, що чекає тебе за рогом. Затишний дворик чи канал і міст?
Пристань чи стіна сусіднього будинку? Може бути все. Відтінків безліч. Саме тому у цьому місті так легко заблукати. Утім, це і мета, і неодмінна умова. Ой, яка вона плутана ця Венеція!
Шпацер без мапи
Ми одразу потрапили під чари міста. Забули про плани, маршрути і розклад... Як для «зимових» туристів нам неймовірно пощастило - місто на воді кілька днів заливало ясне сонце, створюючи мальовничі акварелі на водних мольбертах каналів. Ось завертаємо у вуличку, щоб глянути на чергову акварель, і опиняємося перед тисячолітнім Арсеналом колись могутньої Венеціанської республіки.
За цими баштами стояло понад тисячу військових кораблів! Практично до XVI ст. Венеція була «володаркою Середземномор’я».
Вештаємося-шпацеруємо далі. Італійська мова, яку ловиш мимохідь, мов музика: чао, граціо, бонжорно, Ріалто, палацо Дукале, п’яца Сан Марко... Так, Сан Марко! Серце Венеції. Нам туди. І опиняємося... На безлюдних пляжах острова Лідо.
(Річ у тім, що найпопулярніший серед туристів маршрут «водного трамвайчика» №1 стартує саме з острова Лідо - Венеція ж бо розкинулася на островах.)
Зимові пляжі - явище особливе. Не пошкодували, що опинилися тут. Хтось вигулює собак, хтось дітей, хтось «потягує» вино коло води. А найвідважніші бродять босоніж водами Адріатики.
Сонячний безмежний спокій (і головне безкоштовний, пляжі безоплатні). І раптом... Сонце зникає. З моря по-зрадницьки виповзає туман. А за півгодини на Гранд Каналі (головному каналі Венеції) перед нами - просто біла стіна.
Волого і холодно. Недуже приємний відтінок Венеції. Зате імла додала містики до численних каналів і старовинних будинків, що занурюються просто у воду.
Якщо глянути на карту Венеції, то Гранд Канал вигинається через усе місто літерою «S». Його створила сама природа. Дрібніші канали, що відходять від нього, - рукотворні. Здебільшого рівні лінії, прямі кути. Природа таке не створює. У чому секрет?
Одна з версій стверджує, що першим тутешнім мешканцям повсякчас доводилося боротися за кожен клаптик суші - насипати острівці, збільшувати їхню площу, щоб зводити будинки.
Для цього рили канали, якими могли плавати човни, брали звідти землю і зміцнювали острівці. Такі собі дренажні системи. А будинки будували на фундаменті з тисяч дерев’яних колод, забитих у мулистий ґрунт.
Згодом Венеція стала великим торговельним центром. Що посієш? Довкола вода. Довелося торгувати. Хто багатший і спритніший - оселився на Гранд Каналі. До таких щасливців купці і крам з моря «підпливали» під самісінькі двері.
Геніально просто і зручно. Хто бідніший, аби втриматися «на плаву» і витримати конкуренцію, прокладав водну дорогу до власної оселі самотужки. Так у Венеції канали стали вулицями.
Зрештою, головним каналом міста випливаємо до легендарної площі Сан Марко. Проти вузеньких вуличок її гігантські розміри вражають.
Пафосний фасад бизиліки Сан Марко, палац Дожів, численні старовинні будівлі. Неподалік популярний Міст зітхань. Аж зітхаємо - яка краса, легкий, мережевний. Утім - це банальна дорога в’язнів до сусідньої в’язниці.
Поруч у морі бовтаються гондоли (півгодини прогулянки - 80 євро),..
...тусуються гондольєри, маски зусібіч.
Це воно - серце колись величної республіки. Слава, розмах, розкіш! Тут був Наполеон, диригував Вівальді, писав картини Тиціан, влаштовував побачення Казанова...
Людей - неймовірна кількість. Усі кудись бредуть, фотографуються. Вузенькі вулички, що розбігаються з площі Сан Марко, затягують мов магніт. Невторопали, як опинилися у неймовірній колотнечі й галасі - люди з мікрофонами закликають до свого краму. Це торговельні ряди на мості Ріалто і коло нього. Тут панує його величність «Гендель». Місто можна побачити з вузенької вулички-колодязя тільки задерши голову догори. Ні-ні-ні! На волю, на море.
Куди? Куди-небудь. Приміром, на острови. Які? Які завгодно.
Вогонь, вода і різнокольорові труби
І ось вже кораблик швартується коло найближчого острова Джудекка (Венеція розкинулась на 118 островах).
На ньому - одна з найкрасивіших пам'яток Венеції, побудована ще 1631 р., церква Санта-Марія делла Салюте. Святиня зведена на честь Діви Марії, яка врятувала місто від епідемії чуми («салюте» з італійської - «здоров'я», «порятунок»). Тут п’ємо каву коло моря і милуємося палацом Дожів, що ніби стоїть на воді удалині.
Пливемо далі. Минаємо сусідній острів-кладовище Сан-Мікеле. На ньому, посеред Адріатики, поховані поет Йосип Бродський, театральний діяч Сергій Дягілєв і композитор Ігор Стравінський. Навіть видають мапу кладовища для екскурсій. Але сюди чомусь «не тягне»...
Зрештою, за хвилин двадцять з води потрапляємо прямісінько у вогонь на острові Мурано.
Коло вогняних печей тут влаштовують майстер-класи з виробництва скла для туристів (з особи - 3 євро).
Саме цим ремеслом-местецтвом Мурано славиться століттями. З гарячо-тягучої маси спритні руки майстрів роблять усе: від малесенької сережки до гігантської люстри!
Однак і це ще не всі дива. Геть відбирає мову прекрасна різнокольорова казка на острові Бурано.
Це один з дальніх островів. На ньому кожен будиночок має свій колір.
Кажуть, кольорові помешкання слугували своєрідними дороговказами-маяками для тутешніх рибалок у густій імлі, коли ті поверталися до дому з моря. А дружини в той час плели мереживо.
З того й жили. Тут і донині мешкають люди. Утім, якщо відверто, сьогодні ця велитенська акварель чомусь скидається на неймовірно оригінальні, але порожні декорації.
Яка вона - Венеція без маски?
Хоч як прикро, але населення Венеції невпинно скорочується (особливо багато людей покинуло місто після 1966 р., коли вода під час припливу затопила навіть перші поверхи). Зараз в історичній частині міста мешкає приблизно 60-70 тисяч осіб, трохи менше на островах.
Це й не дивно. Влаштувати мандрівку Венецією чудово. А от як жити в ній?.. Кам’яні джунглі з натовпами людей, висока вологість, клапті суші, довкола вода, яка час від часу заливає вулиці. Здається, химернішої місцевості для створення міста годі шукати.
Але, за іронією долі саме завдяки цій місцевості воно і виникло. Приблизно в V ст. нашої ери люди втікали на важкодоступні, однак безпечні острови лагуни, рятуючись від набігів варварів, які грабували й спалювали материкові поселення. Приблизно в IX ст. сформувалася Венеціанська держава. А в XV ст. - це вже була аристократична Республіка Serenissima, королева Адріатики. На жаль, її історія закінчилася з втратою незалежності в 1797 р, коли Венецію захопив Наполеон. А в 1866 р. вона ввійшла до складу Італії.
Колись вода врятувала людей - тепер вона ж їм і загрожує. Це один з темних відтінків Венеції.
Рівень світового океану невпинно зростає, а з ним і рівень Адріатичного моря. Розроблено доволі оригінальний проект: при входах у лагуну спорудити гігантські загороди, які під час припливу перекриватимуть входи і не впускатимуть воду з Адріатики. Але це й досі лише проект.
Сьогодні Венеція - більше скидається на місто-музей. Здається, що ти на зйомках фільму.
Нам пощастило: мимоволі винайняли квартиру в районі Кастелло, де мешкає чимало місцевих мешканців. Тож з головою пірнули у колорит на «знімальному майданчику». Ось сусіди базікають, на мотузках мальовниче сохне білизна,..
...діти гамселять м’яча об обшарпані столітні стіни. Ранки з кавою, газетним шелестом у кав’ярнях і...
...свіжими овочами-фруктами на човнах-крамницях,..
...вечори з бокалом вина і дружнім базіканням з барменом. Траплялося чимало українців, що приїхали сюди на заробітки. Багато пенсіонерів. Колоритні персонажі - елегантні сеньйори років 60-ти і старше в норкових шубах з песиками.
Наше помешкання містилося у навдивовижу вузькій середньовічній вуличці. Руки не розставиш - заважають стіни.
Однак за рогом цієї вулички-колодязя... Чергова несподіванка! Просторі парки з дитячими майданчиками і доволі сучасними будинками, павільйони найстарішого венеціанського кінофестивалю у світі (заснований 1932 р.), розлогі дерева, широкі алеї понад морем,..
...немає натовпів туристів. Де канали, гондоли, маски? Здається - це не Венеція, яку затоплює море.
Неймовірно гарне місто постійно чимось дивує... І, попри всі часом суперечливі прогнози, хочеться, аби це тривало далі.
Практичні дрібниці для нетрадиційного міста
Водний транспорт: квиток на одну особу для міського катера недешевий - 7,5 євро. Можна купити проїздні квитки: 24 год.- 20 євро, 36 год.- 25 євро, 48 год.- 30 євро, 72 год.- 35 євро. І катайся скільки завгодно у відведений час. Попри «водний трамвайчик» в історичній частині Венеції проїздний квиток дійсний для проїзду до островів Лідо, Джудекка, Сан-Мікеле, Мурано, Бурано та для автобуса на острові Лідо.
Квитки можна придбати на «водних» зупинках або через сайт http://www.veneziaunica.it/en/e-commerce/services . Зупинка «водного трамвайчика» - дебаркадер з жовто-чорною смугою.
Для туристів від 14 до 29 років існують знижки за Rolling Venice Card. За цією картою можна придбати проїздний квиток на 72 год. зі знижкою плюс - додаткові знижки на екскурсії і обіди в деяких ресторанах. У карту вписується ім’я, прізвище, серія і номер закордонного паспорта. Дійсна протягом року.
Трагетті - ще один вид водного транспорту Венеції. Це переправа через Гранд Канал в кількох місцях. Вартість 1,50 євро. Трагетті зберігся ще з історичних часів. Має два гондольєри. Пасажири переважно стоять.
Стоянка для авто: припаркувати машину дешевше на материковій частині у місті Местре одразу коло Венеції (20 євро за 4 ночі, у Венеції - 26 євро за день). З Местре можна доїхати до міста на воді на автобусі (15 хв.).
Дорога: Краків-Венеція на автівці з відпочинками - 12 год.
Дякую, що дочитали до кінця. Можливо, вам будуть цікаві інші наші мандри.
- 39 подорожей Україною. З них:
* Подорож вихідного дня (мандрівки в радіусі приблизно 200 км від Києва);
* ПРИкарпаття;
* ЗАкарпаття;
* Крим;
* Івано-Франківщина, Вінничина, Київщина, Львівщина,
Одещина, Сумщина,
Херсонщина, Хмельниччина, Черкащина, Чернігівщина, Чернівці;
- а також закордонні мандрівки: Канарські острови (Іспанія), Угорщина, Польща, Туреччина, Франція, Хорватія, Чехія, Єгипет.