Я вперше свідомо потрапила в Чернівці о 5 ранку років 8 тому, коли пропустити :) То було магічно... Ми зустрічали світанок на отій стрімкій вулиці, де ще танк є в підніжжі і такі гарні-гарні будиночки... Потім натрапили на цілу купу п'яної молоді, котра якраз поверталась з дискотеки, якого шведа, що копав бездомних псів і ми його за то зненавиділи...Універ... ех, краса та й годі! А ще! Саме в Чернівцях майже 2 роки потому я остаточно вирішила що закохалась в свого коханого, з яким ми разом вже 6,5 років... При чому, я в той момент зустрічалась з іншим хлопцем, котрий в той момент був у Львові і я просто в один момент відчула, що все... Всі мої думки з іншим... Ніколи ще така впевнена не була, як тоді! Дякую Чернівцям! :)
Ого, огого! Яка величезна купа емоцій! Той танк на вулиці неподалік вокзалу й досі стоїть) Ти настільки захоплююче все описала, що почало мені здаватись, ніби місто може щось змінювати в долях людей. Це так чудово, коли є місця, повернувшись до яких, можеш відчути абсолютно ті ж емоції, що відчував колись. І ніби й не було стількох років... І ніби тобі тільки 17 стукнуло)
Comments 54
Reply
Той танк на вулиці неподалік вокзалу й досі стоїть)
Ти настільки захоплююче все описала, що почало мені здаватись, ніби місто може щось змінювати в долях людей. Це так чудово, коли є місця, повернувшись до яких, можеш відчути абсолютно ті ж емоції, що відчував колись. І ніби й не було стількох років... І ніби тобі тільки 17 стукнуло)
Reply
Reply
6,5 років - пристойний термін...
Reply
Leave a comment