ЧОМУ Я НЕ СВЯТКУЮ "23 февраля"
ЧОМУ Я НЕ СВЯТКУЮ 23 лютого
Можна, звичайно, наслідуючи сумнозвісному „проффесору” відбутися по-спартанськи лаконічним „тому що!”, тим паче, що питання більшовицьких свят в сьогоденній Україні встигло вже перетворитися на таку собі невимушену банальність. Але ми - люди розважні, чемні, громаду поважаємо, а громада наполегливо просить аргументувати - ось вже котрий рік просить, а ми - українські патріоти - відбуваємося, як кажуть наші супротивники, „емоціями”.
Мовляв, що ви заперечуєте святі для народу свята (даруйте дурацький каламбур), що ви дратуєте нечисленних ветеранів „великої вітчизняної війни”, чому ви „плюєте нам в душу”, та таке інше. Де, так би мовити, ваші факти? Факти давай, а не емоції.
Ось я і вирішив грішним ділом позбутися нарешті емоцій, які, каюся, іноді в нас ллються через вінця, і розмовляти з нашими комуністичними супротивниками сухою мовою аргументів і фактів (ні, не газетною мовою, а мовою реальних доказів).
Але перед тим, як почати доводити свою думку, хочу застережити декілька принципових моментів. По-перше, я сам особисто служив в лавах „непереможної та леґендарної”, незважаючи на всім відоме прислів’я: „якщо армія - велика сім’я, то це саме той випадок, коли краще залишитися сиротою”, тому я з великою повагою ставлюся до всіх ветеранів, відставників Советської Армії. А як я поважаю ветеранів „великої вітчизняної війни”, яких так мало залишилося, що щороку стає все більше й більше, - взагалі ніхто уявити собі не може. По-друге, я не проти Дня Захисника Вітчизни як такого - я обома руками за! Але - не 23 лютого, бо святкувати цей День 23 лютого в Україні є злочином. Далі викладаю по пунктах.
Миф удался славный - в лучших традициях советской пропаганды
Так что же происходило в тот бесцветный зимний день 23 февраля в России? Да просто члены ЦК большевистской фракции РСДРП, собравшиеся в Смольном, в условиях полного отсутствия армии и способности отдельных отрядов Красной гвардии защищать Петроград, согласились принять германский ультиматум. Ради сохранения своей власти Ленин готов был подписаться под любыми условиями "похабного мира" с государствами четверного союза. "Для революционной войны нужна армия, а ее нет", - жестко аргументировал он навязанное сподвижникам решение. Вождю мирового пролетариата вторил, как обычно, Зиновьев: "По опыту последних дней ясно, что в армии и стране нет энтузиазма… замечается лишь всеобщая усталость".
23 февраля 1918 г. в 10.30 утра Германия представила свои мирные условия, потребовав дать ответ на них не позднее чем через 48 часов. Советское правительство должно было признать независимость Курляндии, Лифляндии, Эстляндии, Финляндии, Украины и вывести свои войска с их территории, заключить мир с Украиной, передать Турции Анатолийские провинции, демобилизовать армию, разоружить флот в Балтийском и Черном морях и в Ледовитом океане, признать невыгодный для России русско-германский торговый договор 1904 г., предоставить Германии право наибольшего благоприятствования в торговле до 1925 г., разрешить беспошлинный вывоз в Германию руды и иного сырья, прекратить агитацию и пропаганду против держав Четверного союза.