Фотоматрас, кінець жовтня, у болоті під Кукулом.
Задумувалась ця вилазка багатоплановою: мені хотілось свіжого повітря і свіжих фоток, на другому плані було розрухування одного місця та набуття форми, а vtasic дуже хтів реабілітації після затяжного періоду лосізму, а по тому - періоду ремонту і, відповідно, сидіння вдома.
Ворохта. Сонце світит, теплонько, а ми витягуємо з багажника важкі снігові капці, взуваємо.
Забігаючи вперед, скажу - виглядали ми як два городських дибілка, бо набагато доречніше було би взяти з собою ґумаки. Світ не без добрих людей, до Воронєнки нас везуть. Допаковуємося, по ковточку коньяку, прощаємось з Нивою, і впірьод, в болото.
Через парусот метрів я вперше пожалів за ґумаками. Ілюстрацій нема, але вже якось повірте на слово. Надалі я жалів за ними ще не раз і не два. Але менше з тим, потрохи починаємо брати догори. Незважаючи на два ГПСи з треками, на самому ж початку завтикуємо і замість йти по дорозі (чи вернутись до неї) - деремось д'горі густими ялинками. Віталій отримує перший виговор за лосізм, але до його честі, слова він дотримався і надалі був чемний, принаймі у моїй присутності.
Дорога з Воронєнки під Кукул файна, підйоми неважкі, навіть такий офісний здихляк як я, долаю їх без особливої натуги. Потрохи починають відкриватись краєвиди:
1.
Повземо далі, минаємо місцевий спортзал з дерев'яними снарядами, тут нас наганяє група з Чернівців, далі йдемо разом, благо, до полонин лишився вроді тільки один підйом, принаймі так обіцяє недавній лось vtasic. Повіримо йому.
Доганяючі падають до перших ж колиб - там їх чекають. Ми ж не такі прості, йдемо далі. Діло потрохи йде до вечора, сонце спускається, починається режимний час, мож розчехляти кофри :))
2. у цьому напрямі ми рухаємось
3. ці колиби пропускаємо
Небо стає цікаво-смугастим, кольори на ньому якісь зовсім ядерні, такого циану на небі не бачив давненько... фотографувати не пробував, бридкий колір :)
4. через пару хвилин стає отак (так, фотка мазана)
5. потім отак
6. а потім кольори завертають до малинового... і ми прийшли.
Йдемо з дороги донизу, кольори тухнуть, справа знову з"являється цианистий відтінок, брррр....
От і наш готель.
Дістаємо пальник, сьорбаємо закарпатського (чи молдавського, вже забув, бо сьорбали ми їх по черзі). Виходжу дивитись чи варто ставити штатив. Нічого цікавого.
Віталій варять борщ (Оленка-libertang_o, привіт!). Поки туда-сюда, потрохи темніє. Згадуємо що годинники переведуться, я довго розчехляюсь у якій-то годині по-новому буде схід сонця. Заворот мізків попускається після чергового ковтка. Шоста - так шоста. Пробуємо борщ. Потім так ще раза три. Борщ все наваристіший і наваристіший. Робимо фотку мобілом, шлемо ммс Оленці.
На небі зорі, багато. Значить будемо фотографувати зорі, недаром ж неслось штативи. Чекаємо ще з годинку, щоб стало ще темніше, паралельно помалу навертаючи гігантські порції борщу, тримаючи посуд на краю печі - так борщ постійно гарячий, їсти мож помалу і в задоволення. Сьорбаємо.
Ну що, зорі. Пристрілка, лишаємо фотоапарати на штативах і їдемо далі їсти борщ (сільки ж можна!!) і сьорбати закарпатський з молдавським. Головне не забути, що купа фототехніки стоїть надворі :)
Через годину:
7.
8.
Тепер можна і поспати.
Ми не проспали, і вилізли з хати з штативами навіть зарано. Але ранок був ніякий, цікавого світла не спостерігалось. Просто рівномірно світліло, в небі - ні хмаринки, зачепитись нізащо... В один момент над Близницями на пару хвилин встала рожева смужка, і все. Фото є, але настрою тягнути їх за вуха - нема, най відлежиться трохи, тоді спробую ще раз, хоча... були б варті уваги, зробив би одразу...
9. це вже значно пізніше, сонце встало
Крупним планом домінуючі верхи:
10. Близниці, Стіг, Драгобрат
11. Петрос
12. Говерла
13. Оцей шмат Чорногори було видно просто з дверей "готелю"
14. Поки я мордувався з оцим: (деталі нижче)
15. Віталій приготував першу порцію делікатесу
16. воно ж, наступна порція
Мистецькі фото процесу приготування делікатесу - у Віталія.
Через силу доїли делікатес, попакувались, і рушили донизу, на Ворохту.
Болото, болото, болото, болото. Вже поміж хатами розслабляюсь і тут же ж отримую по заслугах - сідаю дупою в рідку глину.
Запасних штанів нема. Віталій пробує живописати картину як я їду до Львова в одних підштанниках.
Найближча калабаня рятує положення, принаймні сидіння в машині не дуже замащу. Але ж і довгі ті ворохтянські ґруні... До машини доходимо вже майже потемну, довго думаю, потім згадую - перевели час. У ворохтянському клюбі голосування в розгарі - машин напарковано так, що дві машини вже не розминаються.
Перезуваємось, і додому.
********************************************
А на десерт - хайрез-пано.
Тягати мишкою, зумити бажано кнопками.
Кому цікаво - тут чучуть бракнуло до гігапікселя, спартачив нижній ряд :) І так дивно що хоч решта склалась, бо знімати таке з кульової головки - то ше той мазохізм.
ТТХ - 110 кадрів на ~160мм (3 ряди), файл .psb записаний PTGui - 2,5G (комп з квадом і 8Г памняті ледве не склеїв ласти...). Косяки що по зйомці, що по склейці неважко знайти, але поскоку сіє творєніє не несе ніякої естетичної цінності, крім спортивного інтересу - чур не дойо...
Було ще кілька дублів - але спартачені начисто через криві руки і відсутність панорамної голови, яку я нести на горба не мав ніякого натхнення. А зря, тре буде якось винести і попробувати ще.