Сашко Гарматний-2
В комментах к древнему посту внезапно реанимировалась идея украинской версии "Евгения Онегина". Кто хочет, присоединяйтесь :)
Євген був парубок моторний
І хлопець хоч куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од всіх бурлак,
Та раптом лист від дядька Гриця,
що в нього знову дихавиця.
Євген тут скрикнув, як на пуп:
"Та най би тобі пір'я в роті!
Теперь нудися на природі,
Чекаючи на дядьків труп".
Маєток дядька на Волині
був справді затишний куток:
надворі порпалися свині,
кульгали качки на ставок,
і Гапця у самій сорочці
ногами грона чавить в бочці -
Італія, жеби тебе!
Євген манжетом витер слину,
циліндра вдяг, розправив спину,
немов великеє цабе.
"Бонжур тобі, моя чорнява!
Parlez-vous russe? Comment ça va? -
затяг французькою гуняво,
бо в бурсі вчився років два.
І раптом Гапцю-молодицю
вхопив зненацька за сідницю -
ото вже галасу було,
як він тікав від тої Гапці,
аж загубив в багнюці капці,
що їх шукало все село.
Бо ся тутешняя мадона,
А най її бугай копне,
Як візьме в руки макогона,
То й на тім світі дожене.
Така вже сталася халепа!
Ще й розпатякала, дурепа,
Сусідам, родичам, кумі,
Сватам, братам - ганьба, та й годі!
Євген у дядьковій господі
Сидів, неначе у тюрмі.
Дививсь, як у садку Одарка
Ганя лозиною свиню,
Аж раптом котиться бідарка,
А в ній сидить якесь мус’ю.
На прізвище Владімір Лєнскій,
На зріст - як Костянтин Хабєнскій
Та елегантний, як рояль.
Одне погано, що москаль.
Він у Московії холодній
Чимало знань собі здобув
(читав, читав, та все й забув)
І знався на одежі модній:
Із закордонного турне
Привіз кашне і портмоне.
Вони зустрілися, мов браття,
Як вогнегасник і багаття,
Як різних посланці світів;
І після пляшки оковити
Сказав Владімір: до сусіди
планую засилать сватів.
Бо в мене жита повні клуні
і на горищі рафінад,
А в нього дві дочки-красуні
І самогонний апарат.
Якщо помислити логічно,
Все виглядає гармонічно.
Ходімо, брате, ізі мнов!
Євген подумав: «От холера!
Чи, може, вдати кавалера
І в жилах розігнати кров?»
Євген був парубок моторний
І хлопець хоч куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од всіх бурлак,
Та раптом лист від дядька Гриця,
що в нього знову дихавиця.
Євген тут скрикнув, як на пуп:
"Та най би тобі пір'я в роті!
Теперь нудися на природі,
Чекаючи на дядьків труп".
Маєток дядька на Волині
був справді затишний куток:
надворі порпалися свині,
кульгали качки на ставок,
і Гапця у самій сорочці
ногами грона чавить в бочці -
Італія, жеби тебе!
Євген манжетом витер слину,
циліндра вдяг, розправив спину,
немов великеє цабе.
"Бонжур тобі, моя чорнява!
Parlez-vous russe? Comment ça va? -
затяг французькою гуняво,
бо в бурсі вчився років два.
І раптом Гапцю-молодицю
вхопив зненацька за сідницю -
ото вже галасу було,
як він тікав від тої Гапці,
аж загубив в багнюці капці,
що їх шукало все село.
Бо ся тутешняя мадона,
А най її бугай копне,
Як візьме в руки макогона,
То й на тім світі дожене.
Така вже сталася халепа!
Ще й розпатякала, дурепа,
Сусідам, родичам, кумі,
Сватам, братам - ганьба, та й годі!
Євген у дядьковій господі
Сидів, неначе у тюрмі.
Дививсь, як у садку Одарка
Ганя лозиною свиню,
Аж раптом котиться бідарка,
А в ній сидить якесь мус’ю.
На прізвище Владімір Лєнскій,
На зріст - як Костянтин Хабєнскій
Та елегантний, як рояль.
Одне погано, що москаль.
Він у Московії холодній
Чимало знань собі здобув
(читав, читав, та все й забув)
І знався на одежі модній:
Із закордонного турне
Привіз кашне і портмоне.
Вони зустрілися, мов браття,
Як вогнегасник і багаття,
Як різних посланці світів;
І після пляшки оковити
Сказав Владімір: до сусіди
планую засилать сватів.
Бо в мене жита повні клуні
і на горищі рафінад,
А в нього дві дочки-красуні
І самогонний апарат.
Якщо помислити логічно,
Все виглядає гармонічно.
Ходімо, брате, ізі мнов!
Євген подумав: «От холера!
Чи, може, вдати кавалера
І в жилах розігнати кров?»