Я обіцяла нaписати щось романтичне. так от я в нього закохана, знайомтесь :)
За вікном вже почало світати.
На балконі пахло кавою. Вистигла вже третя чашка, так само вистигла як і попередні дві. Ну не любила вона кави , проте обожнювала її запах, а ще любила просто тримати теплу кружку в руках і дивитись в небо. Небо теж любила. Завжди любила на нього дивитись, через що не раз приходила додому з розбитими колінами, кілька разів ледь під машину не потрапила. Буває от таке -задивилась, підняла очі догори і вже не змогла відвести погляду. Таке траплялось з нею часто. Вона не завжди помічала, що коїлось під її носом, тим паче під ногами , але от за небом вона завжди слідкувала. Якось...та ні, не важливо, бо таких "якось" було стільки скільки вона взагалі могла пам”ятати. Зовсім мало важливих подій власного життя вона пам”ятала в дрібницях, проте яке було небо в той момент могла сказати практично завжди. Загалом вона була щасливою у власній шкурці, і цілком задоволена теперішнім життям . Єдине чого їй не вистачало і вона з впевненістюб погодилась це повернути, так це те підвіконня на четвертому поверсі її старого дому , на якому вона проводила стільки часу, лякаючи сусідок ,що проходили внизу.Вона просто сиділа і дивилась в небо, в зоряне небо. Їй цого зараз не вистачало, дуже.Одного разу вона розповідаючи про це другові навіть розплакалась. Бо це те, що неможливо було повернути. Вона не жила там більше, а таке небо було лише там.Ні воно, звісно було й в інших місцях її дому, проте тільки звідти вона могла його спостерігати на стільки чітко, зосереджено.Те небо було особливе, вона навіть приблизно знала де закінчується „її домашнє” небо і починається „її нове” небо, оскільки не раз спостерігала з вікна поїзда як воно міняється з кожним кілометром шляху. І хоча вона рідко спала в поїздах через що шалено втомлювалась, вона обожнювала в них подорожувати, можливо саме через те, що можна було просто дивитись в небо всю ніч і ніхто не смів відволікати чи заважати. Всі інші пасажири зазвичай просто спали. Щось наче завмирало у ній коли вона, тримаючи теплу кружку в руках, дивилась у небо, вона дозволяла собі в ці хвилинки забути про все, про всі проблеми і турботи .Вона думала про щось на стільки своє, що в інші моменти свого достатньо бурхливого та насиченого життя могла б просто не згадати про це. А в такі моменти згадувала, дивилась наче воскова фігура в одну точку піднявши голову догори.Вже був майже ранок, вона знову всю ніч не спала, але зараз вона спостерігала світанок, те як світлішало і світлішало небо, вона знала що вже зовсім скоро почнеться ранок з купою завдань та моментів нового дня, але зараз ще кілька хвилин їй було до цього абсолютно байдуже. Їй хотілось щоб ця мить протривала ще хоч трішечки довше.Вона дивилася в небо.
На балконі пахло кавою. Вистигла вже третя чашка, так само вистигла як і попередні дві. Ну не любила вона кави , проте обожнювала її запах, а ще любила просто тримати теплу кружку в руках і дивитись в небо. Небо теж любила. Завжди любила на нього дивитись, через що не раз приходила додому з розбитими колінами, кілька разів ледь під машину не потрапила. Буває от таке -задивилась, підняла очі догори і вже не змогла відвести погляду. Таке траплялось з нею часто. Вона не завжди помічала, що коїлось під її носом, тим паче під ногами , але от за небом вона завжди слідкувала. Якось...та ні, не важливо, бо таких "якось" було стільки скільки вона взагалі могла пам”ятати. Зовсім мало важливих подій власного життя вона пам”ятала в дрібницях, проте яке було небо в той момент могла сказати практично завжди. Загалом вона була щасливою у власній шкурці, і цілком задоволена теперішнім життям . Єдине чого їй не вистачало і вона з впевненістюб погодилась це повернути, так це те підвіконня на четвертому поверсі її старого дому , на якому вона проводила стільки часу, лякаючи сусідок ,що проходили внизу.Вона просто сиділа і дивилась в небо, в зоряне небо. Їй цого зараз не вистачало, дуже.Одного разу вона розповідаючи про це другові навіть розплакалась. Бо це те, що неможливо було повернути. Вона не жила там більше, а таке небо було лише там.Ні воно, звісно було й в інших місцях її дому, проте тільки звідти вона могла його спостерігати на стільки чітко, зосереджено.Те небо було особливе, вона навіть приблизно знала де закінчується „її домашнє” небо і починається „її нове” небо, оскільки не раз спостерігала з вікна поїзда як воно міняється з кожним кілометром шляху. І хоча вона рідко спала в поїздах через що шалено втомлювалась, вона обожнювала в них подорожувати, можливо саме через те, що можна було просто дивитись в небо всю ніч і ніхто не смів відволікати чи заважати. Всі інші пасажири зазвичай просто спали. Щось наче завмирало у ній коли вона, тримаючи теплу кружку в руках, дивилась у небо, вона дозволяла собі в ці хвилинки забути про все, про всі проблеми і турботи .Вона думала про щось на стільки своє, що в інші моменти свого достатньо бурхливого та насиченого життя могла б просто не згадати про це. А в такі моменти згадувала, дивилась наче воскова фігура в одну точку піднявши голову догори.Вже був майже ранок, вона знову всю ніч не спала, але зараз вона спостерігала світанок, те як світлішало і світлішало небо, вона знала що вже зовсім скоро почнеться ранок з купою завдань та моментів нового дня, але зараз ще кілька хвилин їй було до цього абсолютно байдуже. Їй хотілось щоб ця мить протривала ще хоч трішечки довше.Вона дивилася в небо.