Моршинське літо
(далі все будуть теми суб’єктивні і делікатні, хто такого не любить, то й часу не гайте)
Не те, щоб я була затятим противником смачних і незвичайних страв, але в подорожах находить на мене спартанський настрій і цілковита нехіть до витрачання зайвих коштів на їжу - адже ці кошти можна б використати куди продуктивніше. Як на те, Моршин, подібно до Трускавця чи Східниці, не дуже спонукає до гастрономічного туризму за малі гроші: вуличний фастфуд тут зводиться до вареної кукурудзи, а всі лікарі старанно втовкмачують пацієнтам, що під час споживання мінеральної води не можна не те що «гострого, копченого, смаженого», а навіть фруктів! - що вже перебір. Разом з тим, померти голодною смертю в Моршині тяжко, треба лише знати певні правила, якими я радо поділюся.
Насамперед, не робіть нашої помилки і не думайте, що зумієте прохарчуватися у кафетерійках на центральній вулиці. Ще кілька років тому таке вдавалося, але тоді животіла ще кафетерійка «Смак», а цьогоріч вона опочила в Бозі. Її наступники, «Парк плюс» і «Оберіг» насправді спеціалізуються на пиві та мінімальній закусці до пива, а ще усілякому безглузді, вартому хіба що «Книги глупоти». Ні, якщо заглянути в меню, то є там не лише крем-суп з морських водоростей, 180 грн. за порцію, а й куди приступніші бануш, налисники чи борщ, на практиці, однак, виявляється, що тих страв або сьогодні не варили, або ж вони будуть зварені через дві-три години (кому потрібен борщ о шостій вечора?) А як і дадуть вам щось обдумане й вибране, то вигляд воно може мати несподіваний. Скажімо, овочі, печені в тангирі, виявилися двома пластівцями баклажанів і такими ж двома різнями кабачка. Коштує це ніби й недорого, але, як його не купите, то зекономите 30 гривень, а відчуття ситості буде таке саме.
Отож з часом і під впливом непереборних обставин, таких як сильний дощ упродовж півтора доби, ми виробили такий розпорядок: обідали в кафе свого готелю. Отам обідні страви були хоч прості та невигадливі, зате величезними порціями, нам однієї вистачало на двох і то ми ледь з’їдали, а певний наш сусід по столику, хлопчина десь з-під Києва зізнався, що кілька років тому дуже розіпхнув собі живіт тутешніми кашами, вдома продовжував їсти у таких же кількостях, але значно калорійнішу їжу, тому й набрав зайвої ваги, що зовсім не входило в його плани. Ми, однак, змучені «печеними в тангирі овочами», не перебирали. Тим паче, що коштувала така чималенька порція (скажімо: овочева зупа, кукурудзянка з лангетом і компот) всього 50 гривень.
Взагалі цінова політика нашої харчівні викликала в мене подив, бо ті самі 50 гривень коштувала вечеря, яка складалася з двох налисників наче з м’ясом, але насправді з перемеленими хрящами, і крихітної бурякової запіканки. Тому снідали і вечеряли ми у своїй кімнаті, купуючи все потрібне просто прогулюючись уздовж Бродвею.
Ціна товару в Моршині визначається не стільки самим товаром, скільки віддаленістю торгової точки від умовного центру (бювету і початку Бродвею, взагалі це універсальне правило). Скажімо, спершу ви за певну суму могли б собі дозволити один персик, потім уже два таких самих, а коли дійдете до «Рукавички», де, ймовірно, ті персики й були первісно закуплені, - то вже п’ять. А коли доїдете до Стрия, то й цілий кілограм, на знаменитому тутешньому базарі. Сам-то Моршин може похвалитися лише мініатюрним базарчиком, де вам продадуть кілька огірків, якісь непевні помідори, може, молоко чи зелені яблука.
Тим більше радує «Рукавичка», хай Бог благословить її власників. Крім звичайного репертуару цієї мережі магазинів, у моршинській «Рукавичці» дуже смачна випічка. Наприклад, булочки з полуницями просто розкішні. Зате чогось складно купити звичайний хліб, чогось він у Моршині тільки різаний, а про звичайну можливість купити «половинку чорного» тут ніхто й не чув, за смачним хлібом теж треба їхати аж до Стрия.
Однак, перш, ніж я до Стрия добралася, трапилася мені прикра пригода, скорочено названа «простудженою шиєю». Про неї опісля.
Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/401920.html
Не те, щоб я була затятим противником смачних і незвичайних страв, але в подорожах находить на мене спартанський настрій і цілковита нехіть до витрачання зайвих коштів на їжу - адже ці кошти можна б використати куди продуктивніше. Як на те, Моршин, подібно до Трускавця чи Східниці, не дуже спонукає до гастрономічного туризму за малі гроші: вуличний фастфуд тут зводиться до вареної кукурудзи, а всі лікарі старанно втовкмачують пацієнтам, що під час споживання мінеральної води не можна не те що «гострого, копченого, смаженого», а навіть фруктів! - що вже перебір. Разом з тим, померти голодною смертю в Моршині тяжко, треба лише знати певні правила, якими я радо поділюся.
Насамперед, не робіть нашої помилки і не думайте, що зумієте прохарчуватися у кафетерійках на центральній вулиці. Ще кілька років тому таке вдавалося, але тоді животіла ще кафетерійка «Смак», а цьогоріч вона опочила в Бозі. Її наступники, «Парк плюс» і «Оберіг» насправді спеціалізуються на пиві та мінімальній закусці до пива, а ще усілякому безглузді, вартому хіба що «Книги глупоти». Ні, якщо заглянути в меню, то є там не лише крем-суп з морських водоростей, 180 грн. за порцію, а й куди приступніші бануш, налисники чи борщ, на практиці, однак, виявляється, що тих страв або сьогодні не варили, або ж вони будуть зварені через дві-три години (кому потрібен борщ о шостій вечора?) А як і дадуть вам щось обдумане й вибране, то вигляд воно може мати несподіваний. Скажімо, овочі, печені в тангирі, виявилися двома пластівцями баклажанів і такими ж двома різнями кабачка. Коштує це ніби й недорого, але, як його не купите, то зекономите 30 гривень, а відчуття ситості буде таке саме.
Отож з часом і під впливом непереборних обставин, таких як сильний дощ упродовж півтора доби, ми виробили такий розпорядок: обідали в кафе свого готелю. Отам обідні страви були хоч прості та невигадливі, зате величезними порціями, нам однієї вистачало на двох і то ми ледь з’їдали, а певний наш сусід по столику, хлопчина десь з-під Києва зізнався, що кілька років тому дуже розіпхнув собі живіт тутешніми кашами, вдома продовжував їсти у таких же кількостях, але значно калорійнішу їжу, тому й набрав зайвої ваги, що зовсім не входило в його плани. Ми, однак, змучені «печеними в тангирі овочами», не перебирали. Тим паче, що коштувала така чималенька порція (скажімо: овочева зупа, кукурудзянка з лангетом і компот) всього 50 гривень.
Взагалі цінова політика нашої харчівні викликала в мене подив, бо ті самі 50 гривень коштувала вечеря, яка складалася з двох налисників наче з м’ясом, але насправді з перемеленими хрящами, і крихітної бурякової запіканки. Тому снідали і вечеряли ми у своїй кімнаті, купуючи все потрібне просто прогулюючись уздовж Бродвею.
Ціна товару в Моршині визначається не стільки самим товаром, скільки віддаленістю торгової точки від умовного центру (бювету і початку Бродвею, взагалі це універсальне правило). Скажімо, спершу ви за певну суму могли б собі дозволити один персик, потім уже два таких самих, а коли дійдете до «Рукавички», де, ймовірно, ті персики й були первісно закуплені, - то вже п’ять. А коли доїдете до Стрия, то й цілий кілограм, на знаменитому тутешньому базарі. Сам-то Моршин може похвалитися лише мініатюрним базарчиком, де вам продадуть кілька огірків, якісь непевні помідори, може, молоко чи зелені яблука.
Тим більше радує «Рукавичка», хай Бог благословить її власників. Крім звичайного репертуару цієї мережі магазинів, у моршинській «Рукавичці» дуже смачна випічка. Наприклад, булочки з полуницями просто розкішні. Зате чогось складно купити звичайний хліб, чогось він у Моршині тільки різаний, а про звичайну можливість купити «половинку чорного» тут ніхто й не чув, за смачним хлібом теж треба їхати аж до Стрия.
Однак, перш, ніж я до Стрия добралася, трапилася мені прикра пригода, скорочено названа «простудженою шиєю». Про неї опісля.
Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/401920.html