Across the Universe: Стамбульські міні-пивоварні
Мене дуже дивувало, чому у щоденниках і спогадах людей, які жили в переломні моменти історії, так мало про політику і так багато про повсякдення. Тепер я це розумію - мені важко писати про Майдан, про Крим і про геополітику. Але я напишу. Колись. А зараз втечу у спогади, коли ще не було жертв, коли Майдан був перш за все місцем світла і добра.Тому ще раз напишу про Стамбул. Але не про подорож загалом (драфт існує, але він у процесі допрацювання), а про стамбульські міні-пивоварні.
Для початку: пиво, як і будь-який інший алкоголь, тут недешеве (на відміну від кальяну, який навіть в центральних кафешках можна викурити за десяток-другий гривень. Очевидно, дається взнаки вплив ісламу). За стандартний Efes потрібно викласти 10 лір (+/- 40 грн). Пиво у міні-пивоварнях - 12-14 лір за порцію в 0.33 л. (тому майте на увазі duty free :) ). У Стамбулі є дві міні-пивоварні, і обидві знаходяться досить далеко від центру. Перша - Bosphorus Brewing Company. До неї ми вирушили вечері 30 грудня. Від нашого хостелу (район Султанахмет) добиралися туди трьома видами транспорту : спершу трамвай, далі - tunel (аналог підземного фунікулеру) і нарешті метро. Вийшли посеред широкого проспекту з багатоповерхівками навколо, і якби не GPS, то блукали би, певно, досить довго. Але воно однозначно було того варте! Друга - Taps Bebek, знаходить в районі (не повірите) Бебек, і туди можна доїхати хіба автобусом. Саме розміщення цієї міні-пивоварні на березі Босфору у стамбульській Рив’єрі значно більше вразило, аніж пиво, яке тут варять. Ось, наприклад, один з пейзажів Бебеку.
Але все по порядку. Отож, Bosphorus Brewing варить багато і всякого різного. У них регулярно змінюється асортимент, і на час нашого візиту було в наявності 8 сортів. Поки ми визначалися з вибором, до нас підійшов симпатичний чоловік і на бездоганній англійській запропонував допомогу. Ми розговорилися, і як виявилося, це - власник Bosphorus Brewing британець Філіп. Він влаштував нам безкоштовну дегустацію і на прощання подарував по бокалу від закладу (просто бо ми йому сподобалися). Словом, цей вечір був одним із найкращих у 2013тому :)
Тепер про їхнє пиво. Почали з класики: Сергій - ІРА (який тут не Indian, а Istanbul pale ale, описаний як malty, rich, and fruity), я - пряне пшеничне Sümmer ale. Скажу так: поки що це одне з найкращих пив, які я коли-небудь куштувала. Дійсно пряне (особливий шарм йому додав коріандр) і дійсно пшеничне (full-bodied weiss). Далі Сергій взявся за біттер Yabangee (traditional English bitter), я продовжила лінію пряних елів - Haliç gold (spicy, strong blond ale, бельгійський варіант). Обидва дещо програвали, порівняно з першими двома, але теж були класні. На завершення Сергій взяв Cristmas cold Turkey (світлий ель з фруктовими нотками), а я повторила Sümmer ale. З тих, які куштували на дегустації також були лагер Brew81 (досить хороший варіант, як на лагер), стаут Karbon (rich and roasty, мав дуже сильний гіркий кавовий післясмак) та подвійне ІРА Syko (ну просто дуже міцне!).
1 січня взагалі було не дуже вдалим днем, і мабуть я просто надто багато очікувала від пива, до якого ми добиралися більше двох годин та ще й «зайцями», бо не було де поповнити картку на міський транспорт, та ще й частину шляху пройшли під мжичкою, бо GPS надорахувало до місця призначення метрів так 500. Зате район Бебек справді дуже красивий - він знаходиться на березі Босфору, поряд із другим Босфорсиким мостом. На воді спокійно похитуються катери та яхточки, по той бік протоки зеленіє азійський берег, набережною гуляють поодинокі перехожі. А пиво в Taps Bebek якесь ніяке. Те, яке принесли для дегустації (кегове) особливо не запам’яталося нічим. Хіба пляшковий Red Ale був більш-менш нормальний і Smoked lager ледь-ледь продимлений. До того ж англійською тут практично не розмовляють. Словом, сюди варто заїхати хіба дорогою до фортеці, що одразу за наступним поворотом вулиці.
В останній вечір у Стамбулі сходили до вулиці Немазаде, яку нам порадив власник хостелу Пако як місце, де можна гарно посидіти. Там знайшли симпатичний паб Lambo nun yer, всілися на балконі третього поверху і з пляшечками пива (на жаль, звичайного Efes, хоч і темного, та якогось із місцевих лагерів) спостерігали за гамірливим містом.
Отож, якщо їдете в Стамбул і хочете смачного пива - тільки Bosphorus Brewing.
Для початку: пиво, як і будь-який інший алкоголь, тут недешеве (на відміну від кальяну, який навіть в центральних кафешках можна викурити за десяток-другий гривень. Очевидно, дається взнаки вплив ісламу). За стандартний Efes потрібно викласти 10 лір (+/- 40 грн). Пиво у міні-пивоварнях - 12-14 лір за порцію в 0.33 л. (тому майте на увазі duty free :) ). У Стамбулі є дві міні-пивоварні, і обидві знаходяться досить далеко від центру. Перша - Bosphorus Brewing Company. До неї ми вирушили вечері 30 грудня. Від нашого хостелу (район Султанахмет) добиралися туди трьома видами транспорту : спершу трамвай, далі - tunel (аналог підземного фунікулеру) і нарешті метро. Вийшли посеред широкого проспекту з багатоповерхівками навколо, і якби не GPS, то блукали би, певно, досить довго. Але воно однозначно було того варте! Друга - Taps Bebek, знаходить в районі (не повірите) Бебек, і туди можна доїхати хіба автобусом. Саме розміщення цієї міні-пивоварні на березі Босфору у стамбульській Рив’єрі значно більше вразило, аніж пиво, яке тут варять. Ось, наприклад, один з пейзажів Бебеку.
Але все по порядку. Отож, Bosphorus Brewing варить багато і всякого різного. У них регулярно змінюється асортимент, і на час нашого візиту було в наявності 8 сортів. Поки ми визначалися з вибором, до нас підійшов симпатичний чоловік і на бездоганній англійській запропонував допомогу. Ми розговорилися, і як виявилося, це - власник Bosphorus Brewing британець Філіп. Він влаштував нам безкоштовну дегустацію і на прощання подарував по бокалу від закладу (просто бо ми йому сподобалися). Словом, цей вечір був одним із найкращих у 2013тому :)
Тепер про їхнє пиво. Почали з класики: Сергій - ІРА (який тут не Indian, а Istanbul pale ale, описаний як malty, rich, and fruity), я - пряне пшеничне Sümmer ale. Скажу так: поки що це одне з найкращих пив, які я коли-небудь куштувала. Дійсно пряне (особливий шарм йому додав коріандр) і дійсно пшеничне (full-bodied weiss). Далі Сергій взявся за біттер Yabangee (traditional English bitter), я продовжила лінію пряних елів - Haliç gold (spicy, strong blond ale, бельгійський варіант). Обидва дещо програвали, порівняно з першими двома, але теж були класні. На завершення Сергій взяв Cristmas cold Turkey (світлий ель з фруктовими нотками), а я повторила Sümmer ale. З тих, які куштували на дегустації також були лагер Brew81 (досить хороший варіант, як на лагер), стаут Karbon (rich and roasty, мав дуже сильний гіркий кавовий післясмак) та подвійне ІРА Syko (ну просто дуже міцне!).
1 січня взагалі було не дуже вдалим днем, і мабуть я просто надто багато очікувала від пива, до якого ми добиралися більше двох годин та ще й «зайцями», бо не було де поповнити картку на міський транспорт, та ще й частину шляху пройшли під мжичкою, бо GPS надорахувало до місця призначення метрів так 500. Зате район Бебек справді дуже красивий - він знаходиться на березі Босфору, поряд із другим Босфорсиким мостом. На воді спокійно похитуються катери та яхточки, по той бік протоки зеленіє азійський берег, набережною гуляють поодинокі перехожі. А пиво в Taps Bebek якесь ніяке. Те, яке принесли для дегустації (кегове) особливо не запам’яталося нічим. Хіба пляшковий Red Ale був більш-менш нормальний і Smoked lager ледь-ледь продимлений. До того ж англійською тут практично не розмовляють. Словом, сюди варто заїхати хіба дорогою до фортеці, що одразу за наступним поворотом вулиці.
В останній вечір у Стамбулі сходили до вулиці Немазаде, яку нам порадив власник хостелу Пако як місце, де можна гарно посидіти. Там знайшли симпатичний паб Lambo nun yer, всілися на балконі третього поверху і з пляшечками пива (на жаль, звичайного Efes, хоч і темного, та якогось із місцевих лагерів) спостерігали за гамірливим містом.
Отож, якщо їдете в Стамбул і хочете смачного пива - тільки Bosphorus Brewing.