Шейх-уль-іслам ібн Таймійя
Такийуд-Дін Абуль-Аббас Ахмад ібн Абдуль-Халім ібн Абдус-Салам ібн Таймійя аль-Харрані аль-Ханбалі народився у понеділок 10 числа місяця Рабі-аль-Ауваль 661 р.г. (22 січня 1263 по міляді) у Харрані.Його батько втік зі своєю сім’єю з Харрану до Дамаску у 667 р.г. зі страху перед монголами, які вторглися в ісламські землі і були на підступах до Харрану.
У Дамаску, який був центром ісламських наук того часу, Ахмад ібн Таймійя пішов по стопах свого батька (який був ісламським вченим) і навчався у великих улемів свого часу, і серед них була жінка на ім’я Зайнаб бінт Маккі, яка навчала його хадісознавству. Він закінчив своє навчання у підлітковому віці і у 19 років став викладачем ісламських наук.
Добре обізнаний у куранічних науках, хадісознавстві, фікгу, акиді, арабської граматиці, схоластиці (калям) і.т.д., він почав давати фатви з релігійних юридичних питань, не дотримуючись якогось одного мазхабу (Ханафі, Малікі, Шафії, або Ханбалі). Він захищав чисті пророчі традиції доводами, які, хоча і були взяті з Курана і Сунни, але були забуті його сучасниками. Його вільна полеміка стала приводом для ворожості з боку деяких вчених традиційних шкіл, які брехливо звинуватили його в усіх видах єресі.
Серед них був відомий мусульманський середньовічний мандрівник ібн Батута, що відвідував Дамаск, коли ібн Таймійя сидів у в’язниці. Це не завадило ібн Батуті написати у своїй книзі, що він був свідком, як ібн Таймійя, стоячи на мінбарі, промовляв: “Кожної ночі Аллаг сходить на нижнє небо, подібно до того, як я спускаюся” і він спустився на одну сходинку з мінбару. (Ібн Батута «Ріхайя», том.1, стор.110). Тим не менш, вивчаючи праці Ібн Таймійї з акиди, ми дізнаємося, він брав атрибути Аллага без спроб уподібнення, не ставлячи питання “як?” (бі-ля кайфа).
Він боровся з єретичними нововведеннями в релігії, які були поширені в його час в мусульманському світі, особливо з певними вчинками і переконаннями деяких суфійських тарікатів, таких, як поклоніння святим і відвідування могил святих, кидання себе у вогонь. Його атаки на суфіїв стали причиною його проблем із владою, тому що багато правителів перебували під впливом суфійських лідерів.
Боротьба ібн Таймійї не обмежувалася суфіямі і прихильниками нововведень; він бився з монголами, що вторглися у мусульманський світ і досягли Дамаску. Мешканці Сирії послали його в Єгипет переконати султана, правителя Єгипту та Сирії, увести свої війська в Сирію і врятувати їх від вторгнення монголо-татар. Коли він зрозумів, що султан коливається, чи варто йому виступати, він став загрожувати султанові словами: «Якщо ти відвернешся від Сирії, ми запросимо іншого правителя, який захистить її в дні війни, і буде володіти нею у дні миру».
Він брав участь у битві біля Шахабу (що біля Дамаску) проти монголів, яка сталася під час місяця Рамадан і дав фатву армії перервати піст, щоб допомогти їм проти ворога, як свого часу зробив пророк Мухаммад (SAWS) під час взяття Мекки. Мусульмани виграли битву, і прогнали монголів від Дамаску і з усієї Сирії.
Свою хоробрість ібн Таймійя показав, коли разом з делегацією улемів відправився на переговори з монгольським ханом, щоб припинити їх набіги на мусульман. Жоден з учених не наважився говорити будь-що хану, крім ібн Таймійї, який казав: “Ви проголосили себе мусульманами, у вас є муадзіни, судді, імам і шейх, але навіщо ви вторглися в нашу країну? О Хулаг, коли твої батько і дід, були невіруючими, вони не нападали на ісламські землі, вони навіть обіцяли не нападати і дотримувались своєї обіцянки. А ти обіцяв, і свою обіцянку не стримав”. (Ібн Касір «Аль-Бідайя уан-Ніхайя», тому 7, частина 14, стор.91-92).
Проте, активна участь ібн Таймійї у джигаді проти ворогів Ісламу не захистила його від нападок фанатичних послідовників мазгабів, єретиків і лицемірів. Його заблуклих опонентів дратувало те, що ібн Таймійя мав сміливі і прогресивні погляди на правові та соціальні питання. Пізніше, коли султан надав ібн Таймійї можливість помститися тим улемам, які завдавали йому шкоди і були причиною багатьох його страждань, він проявив величезну великодушність, і пробачив їх. Він казав: “Якщо ти вб’єш їх, то більше ніколи не знайдеш улемів, подібних до них”. Султан казав: “Вони завдавали тобі стільки шкоди, і хотіли вбити тебе!”. Ібн Таймійя відповів: “Хто нашкодив мені, тих я пробачив, а ті хто нашкодив справі Аллага і Його посланника, того Аллаг покарає”. (Ібн Касір «Аль-Бідайя ван-Ніхайя», том 7, частина 14, стор. 56). Утім, урядова влада багато разів закидала ібн Таймійю до в’язниці, аж поки він там не помер.
Багато мусульманськіх істориків (серед них Аз-Загабі, ібн Касір, ібн аль-Імд аль-Ханбалі) віддавали належне ібн Таймійї, вважаючи його одним з найвидатніших учених в Ісламі. Ібн Таймійя помер в ув’язненні у Дамаску, в ніч з 19-го на 20-е число місяця Зу-ль-Ка’да 728 р.х. (26-27 вересня 1328 по міляді). На його похороні, за деякими підрахунками, були присутні 200 тис. чоловіків і 150 тис. жінок. Він був похований на кладовищі в Дамаску, де була похована його мати. (Опис похорону ібн Таймійї див. ібн Касір стор. 141-145).
Наукова спадщина шейха
Незважаючи на все мінливості життя, ібн Таймійя написав багато книг і статей по всіх напрямах ісламського знання. Серед них є роботи з різних напрямків, зокрема: Куранічні науки і Тафсір; Фікг (ісламське право); Тасаувуф: (Суфізм); Усуль ад-Дін уа ільм аль-Калам; Аль-Радд аля Асхаб аль-Миляль (відповідь послідовникам інших релігій); Аль-Мантік уаль-Фальсафах (Логіка та філософія); Аль-Ахлак уаль-Сійяса уаль-іджтимаа: (Етика, Політика і Соціологія); Хадіс.
Славетний імам ібн-аль-Каййім аль-Джаузій, учень ібн Таймійї, склав перелік робіт останнього, який містить 350 найменувань.
Хай помилує Аллаг Всевишній шейха ібн Таймійю. Амін!
У Дамаску, який був центром ісламських наук того часу, Ахмад ібн Таймійя пішов по стопах свого батька (який був ісламським вченим) і навчався у великих улемів свого часу, і серед них була жінка на ім’я Зайнаб бінт Маккі, яка навчала його хадісознавству. Він закінчив своє навчання у підлітковому віці і у 19 років став викладачем ісламських наук.
Добре обізнаний у куранічних науках, хадісознавстві, фікгу, акиді, арабської граматиці, схоластиці (калям) і.т.д., він почав давати фатви з релігійних юридичних питань, не дотримуючись якогось одного мазхабу (Ханафі, Малікі, Шафії, або Ханбалі). Він захищав чисті пророчі традиції доводами, які, хоча і були взяті з Курана і Сунни, але були забуті його сучасниками. Його вільна полеміка стала приводом для ворожості з боку деяких вчених традиційних шкіл, які брехливо звинуватили його в усіх видах єресі.
Серед них був відомий мусульманський середньовічний мандрівник ібн Батута, що відвідував Дамаск, коли ібн Таймійя сидів у в’язниці. Це не завадило ібн Батуті написати у своїй книзі, що він був свідком, як ібн Таймійя, стоячи на мінбарі, промовляв: “Кожної ночі Аллаг сходить на нижнє небо, подібно до того, як я спускаюся” і він спустився на одну сходинку з мінбару. (Ібн Батута «Ріхайя», том.1, стор.110). Тим не менш, вивчаючи праці Ібн Таймійї з акиди, ми дізнаємося, він брав атрибути Аллага без спроб уподібнення, не ставлячи питання “як?” (бі-ля кайфа).
Він боровся з єретичними нововведеннями в релігії, які були поширені в його час в мусульманському світі, особливо з певними вчинками і переконаннями деяких суфійських тарікатів, таких, як поклоніння святим і відвідування могил святих, кидання себе у вогонь. Його атаки на суфіїв стали причиною його проблем із владою, тому що багато правителів перебували під впливом суфійських лідерів.
Боротьба ібн Таймійї не обмежувалася суфіямі і прихильниками нововведень; він бився з монголами, що вторглися у мусульманський світ і досягли Дамаску. Мешканці Сирії послали його в Єгипет переконати султана, правителя Єгипту та Сирії, увести свої війська в Сирію і врятувати їх від вторгнення монголо-татар. Коли він зрозумів, що султан коливається, чи варто йому виступати, він став загрожувати султанові словами: «Якщо ти відвернешся від Сирії, ми запросимо іншого правителя, який захистить її в дні війни, і буде володіти нею у дні миру».
Він брав участь у битві біля Шахабу (що біля Дамаску) проти монголів, яка сталася під час місяця Рамадан і дав фатву армії перервати піст, щоб допомогти їм проти ворога, як свого часу зробив пророк Мухаммад (SAWS) під час взяття Мекки. Мусульмани виграли битву, і прогнали монголів від Дамаску і з усієї Сирії.
Свою хоробрість ібн Таймійя показав, коли разом з делегацією улемів відправився на переговори з монгольським ханом, щоб припинити їх набіги на мусульман. Жоден з учених не наважився говорити будь-що хану, крім ібн Таймійї, який казав: “Ви проголосили себе мусульманами, у вас є муадзіни, судді, імам і шейх, але навіщо ви вторглися в нашу країну? О Хулаг, коли твої батько і дід, були невіруючими, вони не нападали на ісламські землі, вони навіть обіцяли не нападати і дотримувались своєї обіцянки. А ти обіцяв, і свою обіцянку не стримав”. (Ібн Касір «Аль-Бідайя уан-Ніхайя», тому 7, частина 14, стор.91-92).
Проте, активна участь ібн Таймійї у джигаді проти ворогів Ісламу не захистила його від нападок фанатичних послідовників мазгабів, єретиків і лицемірів. Його заблуклих опонентів дратувало те, що ібн Таймійя мав сміливі і прогресивні погляди на правові та соціальні питання. Пізніше, коли султан надав ібн Таймійї можливість помститися тим улемам, які завдавали йому шкоди і були причиною багатьох його страждань, він проявив величезну великодушність, і пробачив їх. Він казав: “Якщо ти вб’єш їх, то більше ніколи не знайдеш улемів, подібних до них”. Султан казав: “Вони завдавали тобі стільки шкоди, і хотіли вбити тебе!”. Ібн Таймійя відповів: “Хто нашкодив мені, тих я пробачив, а ті хто нашкодив справі Аллага і Його посланника, того Аллаг покарає”. (Ібн Касір «Аль-Бідайя ван-Ніхайя», том 7, частина 14, стор. 56). Утім, урядова влада багато разів закидала ібн Таймійю до в’язниці, аж поки він там не помер.
Багато мусульманськіх істориків (серед них Аз-Загабі, ібн Касір, ібн аль-Імд аль-Ханбалі) віддавали належне ібн Таймійї, вважаючи його одним з найвидатніших учених в Ісламі. Ібн Таймійя помер в ув’язненні у Дамаску, в ніч з 19-го на 20-е число місяця Зу-ль-Ка’да 728 р.х. (26-27 вересня 1328 по міляді). На його похороні, за деякими підрахунками, були присутні 200 тис. чоловіків і 150 тис. жінок. Він був похований на кладовищі в Дамаску, де була похована його мати. (Опис похорону ібн Таймійї див. ібн Касір стор. 141-145).
Наукова спадщина шейха
Незважаючи на все мінливості життя, ібн Таймійя написав багато книг і статей по всіх напрямах ісламського знання. Серед них є роботи з різних напрямків, зокрема: Куранічні науки і Тафсір; Фікг (ісламське право); Тасаувуф: (Суфізм); Усуль ад-Дін уа ільм аль-Калам; Аль-Радд аля Асхаб аль-Миляль (відповідь послідовникам інших релігій); Аль-Мантік уаль-Фальсафах (Логіка та філософія); Аль-Ахлак уаль-Сійяса уаль-іджтимаа: (Етика, Політика і Соціологія); Хадіс.
Славетний імам ібн-аль-Каййім аль-Джаузій, учень ібн Таймійї, склав перелік робіт останнього, який містить 350 найменувань.
Хай помилує Аллаг Всевишній шейха ібн Таймійю. Амін!