Чумацьким шляхом до Ельтону - 2014
Я вже писав про експедицію нашої групи на соляне озеро Ельтон, звідки українські чумаки возили сіль для Російської Імперії. І ось в липні цього року мені особисто довелося відвідати ці землі, пройти шляхом чумаків та взяти участь у реконструкції чумацього поселення на Ельтоні (так званий Старий Ельтон).
Українці почали заселяти ці землі ще в кінці XVII - на початку XVIII століття, утворили понад двісті поселень та навіть до сих пір зберегли свою мову та культуру. Скажу більше - на Саратовщині та Волгоградщині досі збереглися села з україномовним населенням. Щоправда, вони не знають, що розмовляють українською та не асоціюють себе з Україною. Називають вони себе "хохлами" та свою мову "хохляцькою". При тому, що геть усі традиції та звичаї в них наші.
Але сьогодні не про те. Сьогодні про експедицію на Ельтон, котра відбулася в липні цього року і до котрої я з другом долучився в якості баласту до досвічених науковців, як завжди :)
Щоб всі розуміли - з Ельтона українські чумаки брали сіль просто в промислових масштабах, та забезпечували 2/3 всієї видобутої солі в Імперії у XVIII-ХІХ століттях, що складало 10% від всіх надходжень в казну. Возити сіль було дуже не просто. Ми на машинах туди замахалися їхати на такому спекотному сонці, що вже казати про людей, котрі туди йшли тижнями з волами, а потім назад - та ще й під час постійної небезпеки потрапити в якусь засідку розбійників.
Ну що ж. Стартуємо. Пару слів про сам Ельтон.
Ось так виглядає озеро:
Поясню. Праворуч від озера (до речі, 152 квадратних километри!) можна побачити поселення Ельтон, котре зараз налічує близько 2500 мешканців. Виникло воно або на місці, або поруч із місцем розташування військового гарнізону, що охороняв добувачів солі та чумаків (довідка: добувач солі та чумак - то дві різні людини, нижче детально розповім). З іншого берегу цифрою 2 відзначений центр тодішнього чумацького поселення, цифрою 1 - фортеця та інший військовий гарнізон. Тобто навколо озера було два гарнізони та, ймовірно, дві фортеці: один гарнізон стояв десь біля сучасного п. Ельтон, а інший - рівно біля цифри 1. Червона смуга, що протягнута поміж пунктами 1 і 2, йде уздовж берегової лінії озера та уздовж землянок робітників. Якщо подивитися на землянки ближче, то буде якось так:
Як видно вище, уся берегова лінія всіяна ямами від землянок, і це тільки невеличкий кавалок на фото. В кожній землянці жило декілька робітників, що ламали сіль. Землянок ми нарахували декілька сотень. Рахували ми їх не з космосу а прямо на місці, використовуючи курвіметр (хто не знає - то не матюк, а прилад для вимірювання відстаней). Картина вразила навіть дослідників чумацтва. Шкода, що не маю права опублікувати всі результати, доки вони не опрацьовані науковцями. Так що тепер є всі підстави припустити, що соляний промисел був значно більшим, аніж прийнято вважати зараз.
А це центр поселення Старого Ельтону:
Червоним та зеленим колами позначені місця складування солі, котрі зараз виглядають просто білими плямами, адже сіль, котру там складали протягом століття, в'їлася в ґрунт та до сих пір там абсолютно нічого не виросло, навіть наша степова жовта трава. Синя смуга - це вулиця з нормальними будинками (залишки видно добре), оранжеві смуги йдуть уздовж чергових землянок робітників, а фіолетове коло позначає центр поселення з відповідними будівлями: церква, корчма, урядові будинки, тощо.
На сьогоднішній день відомі лише два малюнки Старого Ельтону від мандрівників, що там перебували. Обидві не претендують на стовідсоткову об'єктивність, але загальна картина зрозуміла:
На малюнках можна побачити приблизний вигляд і самого процесу соледобування, і вид землянок, церкви та інших споруд у поселенні. Тепер перейдемо до фортеці та військового гарнізону, котрий оберігав "біле золото" від набігів різних дикунів, котрі вешталися степом. Ось так воно виглядає з висоти:
Червоне - то сама фортеця, зараз її обриси видно дуже чітко. Зелене - то, ймовірно, гарнізон при фортеці та всілякі інші споруди, типу обслуги та конюшень, котрі були потрібні. Бо до самого центра Старого Ельтону дуже далеко, ми йшли години дві (відстань можна подивитися на першому малюнку поміж пунктами 1 і 2). Збереглася старовинна план-схема фортеці:
Так що у разі небезпеки гарнізон міг оперативно чинити опір всім, хто посягне на імперські скарби. А тепер перейдемо до нашої експедиції і що ми там знайшли цікавого. Цього року нам потрібно було реконструювати план поселення Старого Ельтону, адже тим ніхто ніколи не займався. Найлегше було знайти церкву, котра була збудована з трьох частин, як і всі церкви. На Ельтоні особливо не було монументальних споруд, тому що тягнути дерево чи каміння в таку далечінь дуже дорого, але церква - то було святе. Люди жили там роками, тому мусили десь молитися, помирали - мусили бути проведені в "останню путь" як предписано усіма канонами. Тому на церкву не пошкодували ані матеріалу, ані сил. Її фундамент ми знайшли швидко.
На попередній світлині показаний класичний процес реконструкції поселення. Фундаменту особливо не було тоді, але руйнація будівель відбувається завжди більш-менш однаково: спершу дах падає всередину, потім руйнуються стіни, та згодом в центрі приміщення виникає яма. Таким чином виникають чіткі обриси колишніх будівель, котрі ви бачили навіть на супутникових знімках. Церкву знайти було легко, також легко було зрозуміти в якому боці був вхід, тому що вівтар завжди направлений на Схід. Далі справа маленька: плюс/мінус обозначити кути приміщення і натягнути стрічки, по котрим вже йде вимірювання. Відтворивши церкву на малюнку вже за допомогою компасу та курвіметра ми почали відтворювати все навколо та заносити результати. Ось така технологія :)
І якщо результати всіх наших експедицій будуть доступні лише після остаточного наукового опрацювання матеріалів, то різні цікаві моменти, пейзажі та сам шлях до озера можна показати й зараз.
Частина дороги від Саратова йде бо більш-менш асфальту, але потім близько 3-4 годин треба валити по голому степу і бажано там не заблукати, адже жодного натяку на заправку немає в радіусі 100-200 кілометрів. Підходимо відповідально до справи - дивимося карти.
Потім доїжджаємо до останнього куточка "цивілізації" - поселення Путь Ильича. Тут вже дорога закінчується.
І починається голий степ, котрий вже межує десь із пустелею. Приблизний краєвид навколо на всі 4 години їзди по степах:
Час від часу ми проїжджали біля "сіл", в котрих живуть люди. На фото нижче одне з найкращих. Складалося враження, що у Волгоградській області нещодавно була війна. Виникла ідея продати фото на РашаТудей чи ЛайфНьюс, як наслідки бомбардувань Донбасу "кривавою хунтою".
До речі, зверніть увагу на орла на фото вище. Навколо Ельтону дуже багато різної степової живності: орли, ховрашки, сови - безліч. Також ми бачили цілі каравани верблюдів, фото, на жаль, не маю.
По дорозі також зустрічалися ферми та рідкі місцеві мешканці.
А ще в степу немає жодних орієнтирів. Можна було думати, що їдеш прямо - направду дати величезного "кругаля". Навігація працює з великими помилками, тому що намагається більш-менш слідувати людським маршрутам, котрих в пустелі немає. Часом бувало їдеш дорогою і БАЦ - ось така картина.
Три дороги, котрі всі ведуть зовсім в інші боки. При тому, якщо вискочити на західний напрямок, то вірогідність того, що окрім степу протягом 150-200 км нічого не зустрінеться дуже велика. На зворотньому шляху ми таки збилися з дороги та поїхали якраз в бік того самого заходу, але вчасно повернулися. Залишитися на +45 без бензину та води чорт зна де аж ніяк не хотілося.
Іноді траплялися місцеві мешканці, то в них можна було запитати дорогу.
Ну і ще трошки колориту тих місць.
Ще пару слів про орієнтири. Ось їдеш і шукаєш село, бо воно на мапі є. Якщо заїхав в село - значить їдеш правильно. Часом зрозуміти, що ти в селі було дуже і дуже важко. Ось для прикладу пара фоток з "села", котре ми ледь не прогавили:
Нагадало сцену з фільма "Кін-Дза-Дза", коли Уеф намагався довести, що вони прилетіли саме в "город" )))
"А ЭТО ЧТО?? А это что - не город??" (с)
Враження, що ми дійсно потрапили на якусь іншу планету, а-ля "Плюк" з того самого "Кін-Дза-Дза", супроводжувало нас цілу дорогу. Додайте до того ще страшну спеку та постійний вітер. Вітер дув дуже теплий, якийсь несвіжий, але дув постійно. Не дуже приємне відчуття. Але принаймні тепер я знаю, як буде виглядати Земля після ядерної війни. Все зруйноване...
... земля горить зсередини...
... останні люди виживають як можуть...
Коротше, в деякіх селах Волгоградської області апокаліпсису не помітять...
Сільський цвинтар не надто великий:
Ось такий він, чумацький шлях. На дворі +45, вітер, кругом голий степ, іноді просто згоріла чорна земля, навколо нічого і нікого, окрім розвалених селищ та орлів. Уявіть собі тепер українського чумака з полтавщини, котрий сумлінно відпрацьовує свій обов'язок - забезпечити імперію сіллю. Цим шляхом вони йшли аж до самого Саратова, де на протилежному березі у Покровській Слободі (нині - місто Енгельс, супутник Саратова) був величезний соляний торгівельний центр, звідки ту сіль розвозили по всіх куточках імперії. Насправді, було дуже круто :) На цьому перша частина розповіді завершується. В другій частині детально опишу кінцеву мету кожного чумака - соляне озеро Ельтон та що цікавого ми знайшли в чумацькому поселенні. Далі буде...
Українці почали заселяти ці землі ще в кінці XVII - на початку XVIII століття, утворили понад двісті поселень та навіть до сих пір зберегли свою мову та культуру. Скажу більше - на Саратовщині та Волгоградщині досі збереглися села з україномовним населенням. Щоправда, вони не знають, що розмовляють українською та не асоціюють себе з Україною. Називають вони себе "хохлами" та свою мову "хохляцькою". При тому, що геть усі традиції та звичаї в них наші.
Але сьогодні не про те. Сьогодні про експедицію на Ельтон, котра відбулася в липні цього року і до котрої я з другом долучився в якості баласту до досвічених науковців, як завжди :)
Щоб всі розуміли - з Ельтона українські чумаки брали сіль просто в промислових масштабах, та забезпечували 2/3 всієї видобутої солі в Імперії у XVIII-ХІХ століттях, що складало 10% від всіх надходжень в казну. Возити сіль було дуже не просто. Ми на машинах туди замахалися їхати на такому спекотному сонці, що вже казати про людей, котрі туди йшли тижнями з волами, а потім назад - та ще й під час постійної небезпеки потрапити в якусь засідку розбійників.
Ну що ж. Стартуємо. Пару слів про сам Ельтон.
Ось так виглядає озеро:
Поясню. Праворуч від озера (до речі, 152 квадратних километри!) можна побачити поселення Ельтон, котре зараз налічує близько 2500 мешканців. Виникло воно або на місці, або поруч із місцем розташування військового гарнізону, що охороняв добувачів солі та чумаків (довідка: добувач солі та чумак - то дві різні людини, нижче детально розповім). З іншого берегу цифрою 2 відзначений центр тодішнього чумацького поселення, цифрою 1 - фортеця та інший військовий гарнізон. Тобто навколо озера було два гарнізони та, ймовірно, дві фортеці: один гарнізон стояв десь біля сучасного п. Ельтон, а інший - рівно біля цифри 1. Червона смуга, що протягнута поміж пунктами 1 і 2, йде уздовж берегової лінії озера та уздовж землянок робітників. Якщо подивитися на землянки ближче, то буде якось так:
Як видно вище, уся берегова лінія всіяна ямами від землянок, і це тільки невеличкий кавалок на фото. В кожній землянці жило декілька робітників, що ламали сіль. Землянок ми нарахували декілька сотень. Рахували ми їх не з космосу а прямо на місці, використовуючи курвіметр (хто не знає - то не матюк, а прилад для вимірювання відстаней). Картина вразила навіть дослідників чумацтва. Шкода, що не маю права опублікувати всі результати, доки вони не опрацьовані науковцями. Так що тепер є всі підстави припустити, що соляний промисел був значно більшим, аніж прийнято вважати зараз.
А це центр поселення Старого Ельтону:
Червоним та зеленим колами позначені місця складування солі, котрі зараз виглядають просто білими плямами, адже сіль, котру там складали протягом століття, в'їлася в ґрунт та до сих пір там абсолютно нічого не виросло, навіть наша степова жовта трава. Синя смуга - це вулиця з нормальними будинками (залишки видно добре), оранжеві смуги йдуть уздовж чергових землянок робітників, а фіолетове коло позначає центр поселення з відповідними будівлями: церква, корчма, урядові будинки, тощо.
На сьогоднішній день відомі лише два малюнки Старого Ельтону від мандрівників, що там перебували. Обидві не претендують на стовідсоткову об'єктивність, але загальна картина зрозуміла:
На малюнках можна побачити приблизний вигляд і самого процесу соледобування, і вид землянок, церкви та інших споруд у поселенні. Тепер перейдемо до фортеці та військового гарнізону, котрий оберігав "біле золото" від набігів різних дикунів, котрі вешталися степом. Ось так воно виглядає з висоти:
Червоне - то сама фортеця, зараз її обриси видно дуже чітко. Зелене - то, ймовірно, гарнізон при фортеці та всілякі інші споруди, типу обслуги та конюшень, котрі були потрібні. Бо до самого центра Старого Ельтону дуже далеко, ми йшли години дві (відстань можна подивитися на першому малюнку поміж пунктами 1 і 2). Збереглася старовинна план-схема фортеці:
Так що у разі небезпеки гарнізон міг оперативно чинити опір всім, хто посягне на імперські скарби. А тепер перейдемо до нашої експедиції і що ми там знайшли цікавого. Цього року нам потрібно було реконструювати план поселення Старого Ельтону, адже тим ніхто ніколи не займався. Найлегше було знайти церкву, котра була збудована з трьох частин, як і всі церкви. На Ельтоні особливо не було монументальних споруд, тому що тягнути дерево чи каміння в таку далечінь дуже дорого, але церква - то було святе. Люди жили там роками, тому мусили десь молитися, помирали - мусили бути проведені в "останню путь" як предписано усіма канонами. Тому на церкву не пошкодували ані матеріалу, ані сил. Її фундамент ми знайшли швидко.
На попередній світлині показаний класичний процес реконструкції поселення. Фундаменту особливо не було тоді, але руйнація будівель відбувається завжди більш-менш однаково: спершу дах падає всередину, потім руйнуються стіни, та згодом в центрі приміщення виникає яма. Таким чином виникають чіткі обриси колишніх будівель, котрі ви бачили навіть на супутникових знімках. Церкву знайти було легко, також легко було зрозуміти в якому боці був вхід, тому що вівтар завжди направлений на Схід. Далі справа маленька: плюс/мінус обозначити кути приміщення і натягнути стрічки, по котрим вже йде вимірювання. Відтворивши церкву на малюнку вже за допомогою компасу та курвіметра ми почали відтворювати все навколо та заносити результати. Ось така технологія :)
І якщо результати всіх наших експедицій будуть доступні лише після остаточного наукового опрацювання матеріалів, то різні цікаві моменти, пейзажі та сам шлях до озера можна показати й зараз.
Частина дороги від Саратова йде бо більш-менш асфальту, але потім близько 3-4 годин треба валити по голому степу і бажано там не заблукати, адже жодного натяку на заправку немає в радіусі 100-200 кілометрів. Підходимо відповідально до справи - дивимося карти.
Потім доїжджаємо до останнього куточка "цивілізації" - поселення Путь Ильича. Тут вже дорога закінчується.
І починається голий степ, котрий вже межує десь із пустелею. Приблизний краєвид навколо на всі 4 години їзди по степах:
Час від часу ми проїжджали біля "сіл", в котрих живуть люди. На фото нижче одне з найкращих. Складалося враження, що у Волгоградській області нещодавно була війна. Виникла ідея продати фото на РашаТудей чи ЛайфНьюс, як наслідки бомбардувань Донбасу "кривавою хунтою".
До речі, зверніть увагу на орла на фото вище. Навколо Ельтону дуже багато різної степової живності: орли, ховрашки, сови - безліч. Також ми бачили цілі каравани верблюдів, фото, на жаль, не маю.
По дорозі також зустрічалися ферми та рідкі місцеві мешканці.
А ще в степу немає жодних орієнтирів. Можна було думати, що їдеш прямо - направду дати величезного "кругаля". Навігація працює з великими помилками, тому що намагається більш-менш слідувати людським маршрутам, котрих в пустелі немає. Часом бувало їдеш дорогою і БАЦ - ось така картина.
Три дороги, котрі всі ведуть зовсім в інші боки. При тому, якщо вискочити на західний напрямок, то вірогідність того, що окрім степу протягом 150-200 км нічого не зустрінеться дуже велика. На зворотньому шляху ми таки збилися з дороги та поїхали якраз в бік того самого заходу, але вчасно повернулися. Залишитися на +45 без бензину та води чорт зна де аж ніяк не хотілося.
Іноді траплялися місцеві мешканці, то в них можна було запитати дорогу.
Ну і ще трошки колориту тих місць.
Ще пару слів про орієнтири. Ось їдеш і шукаєш село, бо воно на мапі є. Якщо заїхав в село - значить їдеш правильно. Часом зрозуміти, що ти в селі було дуже і дуже важко. Ось для прикладу пара фоток з "села", котре ми ледь не прогавили:
Нагадало сцену з фільма "Кін-Дза-Дза", коли Уеф намагався довести, що вони прилетіли саме в "город" )))
Click to view"А ЭТО ЧТО?? А это что - не город??" (с)
Враження, що ми дійсно потрапили на якусь іншу планету, а-ля "Плюк" з того самого "Кін-Дза-Дза", супроводжувало нас цілу дорогу. Додайте до того ще страшну спеку та постійний вітер. Вітер дув дуже теплий, якийсь несвіжий, але дув постійно. Не дуже приємне відчуття. Але принаймні тепер я знаю, як буде виглядати Земля після ядерної війни. Все зруйноване...
... земля горить зсередини...
... останні люди виживають як можуть...
Коротше, в деякіх селах Волгоградської області апокаліпсису не помітять...
Сільський цвинтар не надто великий:
Ось такий він, чумацький шлях. На дворі +45, вітер, кругом голий степ, іноді просто згоріла чорна земля, навколо нічого і нікого, окрім розвалених селищ та орлів. Уявіть собі тепер українського чумака з полтавщини, котрий сумлінно відпрацьовує свій обов'язок - забезпечити імперію сіллю. Цим шляхом вони йшли аж до самого Саратова, де на протилежному березі у Покровській Слободі (нині - місто Енгельс, супутник Саратова) був величезний соляний торгівельний центр, звідки ту сіль розвозили по всіх куточках імперії. Насправді, було дуже круто :) На цьому перша частина розповіді завершується. В другій частині детально опишу кінцеву мету кожного чумака - соляне озеро Ельтон та що цікавого ми знайшли в чумацькому поселенні. Далі буде...