Пригоди одного монстрика. Продовження)
Початок тут http://tvaryuchka.livejournal.com/21623.html
Принади та філософія Елітної школи
В Елітній школі для розумних монстриків усе було створене для виховання юних обдарувань, починаючи від місця, де вона розташувалась, і закінчуючи вчителями та вихователями, які сіяли в світлі голови монстриків розумне-добре-вічне. Щоправда, посіяне не завжди проростало, але хто б чекав стовідсоткового ККД... Навіть у такому закладі.
З вікон гуртожитку Елітної школи, розташованої на пагорбі, відкривався мальовничий краєвид: майже не забруднена річка („здоровий дух” очисних споруд час до часу не давав забути про наявність неподалік цього блага цивілізації) протікала у видолинку, нагадуючи про плинність часу. На її берегах проводили своє дозвілля місцеві сусіди, а також гуси, кури і всіляка інша живність. У подвір’ї Елітної школи росла неймовірна кількість рослин з усього світу, які слугували наочністю на уроках географії та біології, а також об’єктами догляду у вільний від уроків час. З іншого боку територія Елітної школи межувала із цвинтарем. Він теж виконував виховну функцію: споглядаючи з вікон своїх кімнат (ба навіть із кімнат для гігієни) траурну процесію, монстрики прагнули якнайшвидше вивчитися на справді розумних і продовжити своє земне існування деінде, а водночас не забували про марноту матеріальних багатств.
Словом, в Елітній школі з першого ж дня монстрику сподобалося все. Сидячи на підвіконні біля свого нового ліжка, він подумав: ось вона, свобода! Можна не писати записок мамі-татові, коли йдеш гуляти, не вдягати курток-шапок-рукавичок тільки тому, що мамі здалося, ніби на вулиці холодно, не боятися пізно прийти додому... Далебі, все виявилося зовсім інакше. І коли почалося навчання, монстрик це зрозумів.
Після урочистостей з нагоди початку нового навчального року, знайомства з новими однокласниками та класним керівником, огляду приміщення Елітної школи, гуртожитку й навколишніх територій змучений монстрик заснув у своїй новій кімнаті, яка мала стати його домівкою на найближчі три роки.
Вранці монстрик прокинувся від жахливих звуків. Неймовірної гучності дзвінок роздирав його ніжні вуха і врізався в сонний мозок. Не розуміючи, що трапилося і де він знаходиться, переляканий монстрик вистрибнув із ліжка. І лише побачивши, що монстрики-старожили спокійно протирають очі й кажуть „Доброго ранку”, з полегшенням зітхнув. Як виявилося, все було гаразд. Просто саме під такі звуки він тепер мав просинатися впродовж наступних трьох років... Після цього його день мав складатися з умивання, прибирання кімнати, сніданку, уроків, обіду, уроків, переодягання, вивчення пройденого матеріалу на самопідготовці, вечері, вільного часу, відбою. І так - щодня з певними нюансами. Овва! Такої халепи з армійським розпорядком дня монстрик аж ніяк не очікував. Утім слово „нюанси” вселяло хоч невелику, але все ж таки надію.
Як би дивно це не звучало, вчитися монстрик... не вмів. Чому ж і як він потрапив в Елітну школу для розумних монстриків? Випадковість? Помилка? Та ні, звичайнісінький парадокс, як і те, що лагідний добрий монстрик із найкращими намірами міг зламати все довкола. Попри те, що він не вчився, гвинтики в його монстренячій голові були розташовані по-особливому. Вся інформація, яка мала нещастя опинитися в полі зору-слуху-нюху-смаку-дотику монстрика, міцно чіплялася за ці гвинтики. І для того, аби стерти її звідти, доводилося докладати неабияких зусиль. Хоча іноді вона сама настільки швидко вивітрювалася, що монстрик не встигав простежити за тим, куди вона зникла. Ще в дитинстві монстреня нерідко ставило батьків у незручне становище та змушувало червоніти, коли втручалося в розмови зі старшими й висипало безліч фактів, які невідомо як вміщалися в його світлій голові і не призначалися для широкого розголосу. Про те, що дехто інший, але аж ніяк не він, може лізти по слово в кишеню, монстрик чув не раз і не двічі. Він навіть тихцем перевіряв кишеньки своїх старших сестричок (не варто осудливо хитати головами, хто з нас не любив порпатися в заборонених місцях), чи не знайдеться там, бува, декілька нових розумних слів, проте, крім усілякого дівчачого мотлоху, нічого мудрого, на жаль, не знаходив.
Тож хоча вчитися монстрик не вмів, але це зовсім не заважало йому отримувати гарні оцінки. А що був добрим, то люб’язно дозволяв однокласникам користуватися плодами його роботи, допомагав писати твори, пояснював те, що запам’ятав під час уроків тощо. І внаслідок сприятливого збігу обставин потрапив спершу на олімпіаду юних монстриків-математиків, а після неї як переможець отримав запрошення в Елітну школу.
Принади та філософія Елітної школи
В Елітній школі для розумних монстриків усе було створене для виховання юних обдарувань, починаючи від місця, де вона розташувалась, і закінчуючи вчителями та вихователями, які сіяли в світлі голови монстриків розумне-добре-вічне. Щоправда, посіяне не завжди проростало, але хто б чекав стовідсоткового ККД... Навіть у такому закладі.
З вікон гуртожитку Елітної школи, розташованої на пагорбі, відкривався мальовничий краєвид: майже не забруднена річка („здоровий дух” очисних споруд час до часу не давав забути про наявність неподалік цього блага цивілізації) протікала у видолинку, нагадуючи про плинність часу. На її берегах проводили своє дозвілля місцеві сусіди, а також гуси, кури і всіляка інша живність. У подвір’ї Елітної школи росла неймовірна кількість рослин з усього світу, які слугували наочністю на уроках географії та біології, а також об’єктами догляду у вільний від уроків час. З іншого боку територія Елітної школи межувала із цвинтарем. Він теж виконував виховну функцію: споглядаючи з вікон своїх кімнат (ба навіть із кімнат для гігієни) траурну процесію, монстрики прагнули якнайшвидше вивчитися на справді розумних і продовжити своє земне існування деінде, а водночас не забували про марноту матеріальних багатств.
Словом, в Елітній школі з першого ж дня монстрику сподобалося все. Сидячи на підвіконні біля свого нового ліжка, він подумав: ось вона, свобода! Можна не писати записок мамі-татові, коли йдеш гуляти, не вдягати курток-шапок-рукавичок тільки тому, що мамі здалося, ніби на вулиці холодно, не боятися пізно прийти додому... Далебі, все виявилося зовсім інакше. І коли почалося навчання, монстрик це зрозумів.
Після урочистостей з нагоди початку нового навчального року, знайомства з новими однокласниками та класним керівником, огляду приміщення Елітної школи, гуртожитку й навколишніх територій змучений монстрик заснув у своїй новій кімнаті, яка мала стати його домівкою на найближчі три роки.
Вранці монстрик прокинувся від жахливих звуків. Неймовірної гучності дзвінок роздирав його ніжні вуха і врізався в сонний мозок. Не розуміючи, що трапилося і де він знаходиться, переляканий монстрик вистрибнув із ліжка. І лише побачивши, що монстрики-старожили спокійно протирають очі й кажуть „Доброго ранку”, з полегшенням зітхнув. Як виявилося, все було гаразд. Просто саме під такі звуки він тепер мав просинатися впродовж наступних трьох років... Після цього його день мав складатися з умивання, прибирання кімнати, сніданку, уроків, обіду, уроків, переодягання, вивчення пройденого матеріалу на самопідготовці, вечері, вільного часу, відбою. І так - щодня з певними нюансами. Овва! Такої халепи з армійським розпорядком дня монстрик аж ніяк не очікував. Утім слово „нюанси” вселяло хоч невелику, але все ж таки надію.
Як би дивно це не звучало, вчитися монстрик... не вмів. Чому ж і як він потрапив в Елітну школу для розумних монстриків? Випадковість? Помилка? Та ні, звичайнісінький парадокс, як і те, що лагідний добрий монстрик із найкращими намірами міг зламати все довкола. Попри те, що він не вчився, гвинтики в його монстренячій голові були розташовані по-особливому. Вся інформація, яка мала нещастя опинитися в полі зору-слуху-нюху-смаку-дотику монстрика, міцно чіплялася за ці гвинтики. І для того, аби стерти її звідти, доводилося докладати неабияких зусиль. Хоча іноді вона сама настільки швидко вивітрювалася, що монстрик не встигав простежити за тим, куди вона зникла. Ще в дитинстві монстреня нерідко ставило батьків у незручне становище та змушувало червоніти, коли втручалося в розмови зі старшими й висипало безліч фактів, які невідомо як вміщалися в його світлій голові і не призначалися для широкого розголосу. Про те, що дехто інший, але аж ніяк не він, може лізти по слово в кишеню, монстрик чув не раз і не двічі. Він навіть тихцем перевіряв кишеньки своїх старших сестричок (не варто осудливо хитати головами, хто з нас не любив порпатися в заборонених місцях), чи не знайдеться там, бува, декілька нових розумних слів, проте, крім усілякого дівчачого мотлоху, нічого мудрого, на жаль, не знаходив.
Тож хоча вчитися монстрик не вмів, але це зовсім не заважало йому отримувати гарні оцінки. А що був добрим, то люб’язно дозволяв однокласникам користуватися плодами його роботи, допомагав писати твори, пояснював те, що запам’ятав під час уроків тощо. І внаслідок сприятливого збігу обставин потрапив спершу на олімпіаду юних монстриків-математиків, а після неї як переможець отримав запрошення в Елітну школу.