Лексикон демона-2, Сара Різ Бреннан: Christmas Cookie
Уривочок із роману))
- Щось ви сьогодні тихі, - помітив Нік.
Саме він віз їх на кладовище. Алан відкинувся на пасажирське сидіння спереду, витягнув довгі ноги і розслабився - це за кермом він був завжди напружений. Йому вистачило одного погляду на Мей із Джеймі, щоби він привітався і тактовно замовк на всю дорогу.
Нік озвався тільки тепер.
- Прошу пробачення, - буркнув Джеймі.
- Нічого, - заспокоїв його Нік. - Мені навіть подобається.
Вони проїхали ряд червоних цегляних будинків, старих та похилених, як стрій заіржавілих олов`яних солдатиків.
Мей зиркнула на Джеймі, але брат втупився у вікно, наїжачений, притиснувши схрещені руки до грудей. Навіть на неї не глянув.
- То чого такі тихі? - не відставав Нік.
- Що, хвилюєшся за мене? - огризнувся Джеймі.
- Ага, - погодився Нік. - Ти ж мене знаєш. Переживаю. Місця собі не знаходжу.
- Я думала, демони не брешуть, - вставила Мей.
- Не брешемо, - зовсім спокійно відказав Нік і навіть рук на кермі не стиснув. - Але я досконало опанував могутню техніку сарказму.
Після Нікових слів запала тиша, і Мей не могла зрозуміти, чого їй стало так дивно. Тоді до неї дійшло: Алан не розсміявся, як завжди - тихо, ласкаво, схвально, або й не дуже - не згладив похмурого Нікового гумору.
Тишу порушив Джеймі:
- Пам`ятаєш Себа Макфарлейна, Ніку?
- Ага, - відповів Нік обережно.
- Що ти про нього думаєш?
- Твоє щастя, що я ім`я пам`ятаю, - сказав Нік. - Щоби я про нього ще щось думав, це ти забагато хочеш. Ти через нього весь час мовчиш?
Джеймі знов замовк.
- Я з ним розберуся, - врешті пообіцяв Нік.
Це було так неочікувано, що Джеймі аж підскочив і перестав дутися, ніби його током у спину вдарили.
- Не треба через мене вбивати!
Коли Нік зупинив машину, Мей на мить здалося, він розлютився, а тоді вона зрозуміла: приїхали.
Кладовище було на околиці району Сент-Леонардз, неподалік від її дому - в низині, ліворуч від дороги. Вони проїхали трохи далі та припаркувалися перед чиїмось будинком. Одну зі стін прикрашала кам`яна химера. Погляд статуї, здивований та суворий, був звернений на червоноцегляні багатоповерхівки.
Мей озирнулася, поглянула у заднє вікно. Поміж дорогою і кладовищем був завулок, а у ньому - сміттєві баки та кілька магів поміж сірими цегляними стінами.
- Я не збираюся нікого вбивати. - Нік заглушив двигун, а тоді звернув на Джеймі холодний погляд. - Ну, - додав він і повільно усміхнувся: - не заради тебе.
- Щось ви сьогодні тихі, - помітив Нік.
Саме він віз їх на кладовище. Алан відкинувся на пасажирське сидіння спереду, витягнув довгі ноги і розслабився - це за кермом він був завжди напружений. Йому вистачило одного погляду на Мей із Джеймі, щоби він привітався і тактовно замовк на всю дорогу.
Нік озвався тільки тепер.
- Прошу пробачення, - буркнув Джеймі.
- Нічого, - заспокоїв його Нік. - Мені навіть подобається.
Вони проїхали ряд червоних цегляних будинків, старих та похилених, як стрій заіржавілих олов`яних солдатиків.
Мей зиркнула на Джеймі, але брат втупився у вікно, наїжачений, притиснувши схрещені руки до грудей. Навіть на неї не глянув.
- То чого такі тихі? - не відставав Нік.
- Що, хвилюєшся за мене? - огризнувся Джеймі.
- Ага, - погодився Нік. - Ти ж мене знаєш. Переживаю. Місця собі не знаходжу.
- Я думала, демони не брешуть, - вставила Мей.
- Не брешемо, - зовсім спокійно відказав Нік і навіть рук на кермі не стиснув. - Але я досконало опанував могутню техніку сарказму.
Після Нікових слів запала тиша, і Мей не могла зрозуміти, чого їй стало так дивно. Тоді до неї дійшло: Алан не розсміявся, як завжди - тихо, ласкаво, схвально, або й не дуже - не згладив похмурого Нікового гумору.
Тишу порушив Джеймі:
- Пам`ятаєш Себа Макфарлейна, Ніку?
- Ага, - відповів Нік обережно.
- Що ти про нього думаєш?
- Твоє щастя, що я ім`я пам`ятаю, - сказав Нік. - Щоби я про нього ще щось думав, це ти забагато хочеш. Ти через нього весь час мовчиш?
Джеймі знов замовк.
- Я з ним розберуся, - врешті пообіцяв Нік.
Це було так неочікувано, що Джеймі аж підскочив і перестав дутися, ніби його током у спину вдарили.
- Не треба через мене вбивати!
Коли Нік зупинив машину, Мей на мить здалося, він розлютився, а тоді вона зрозуміла: приїхали.
Кладовище було на околиці району Сент-Леонардз, неподалік від її дому - в низині, ліворуч від дороги. Вони проїхали трохи далі та припаркувалися перед чиїмось будинком. Одну зі стін прикрашала кам`яна химера. Погляд статуї, здивований та суворий, був звернений на червоноцегляні багатоповерхівки.
Мей озирнулася, поглянула у заднє вікно. Поміж дорогою і кладовищем був завулок, а у ньому - сміттєві баки та кілька магів поміж сірими цегляними стінами.
- Я не збираюся нікого вбивати. - Нік заглушив двигун, а тоді звернув на Джеймі холодний погляд. - Ну, - додав він і повільно усміхнувся: - не заради тебе.