Лексикон демона-2, Сара Різ Бреннан, уривок №4
- Привіт, - кинула матір по дорозі до холодильника.
Мей замість привітання махнула горням із кавою і стала спостерігати, як Аннабель дістала потемніле, зів`яле уже листя салату.
- Лишенько, - мовила вона. - Замовлю щось тайське. Не проти?
- Буду чесною: їсти салат я все одно не збиралася.
Аннабель кивнула із ледь помітною гримасою болю. Вони із Мей тисячі разів про це говорили, і Мей чітко роз`яснила: їй важливіше їсти канапки із сиром сьогодні, ніж бути стрункою в сорок.
- Джеймс удома? Я запитаю, що він хоче.
- Ага. Ем, до нього з класу прийшли. Вони уроки роблять.
Обличчя матері просвітліло, і Мей усвідомила, якої припустилася неймовірної тактичної помилки.
- Друзі? - перепитала Аннабель. - У Джеймі?
- Ага, - Мей зірвалася з місця, мало кавою не облившись. - Слухай, мабуть, не варто…
- Хлопець чи дівчина? - спитала Аннабель вже по дорозі до сходів.
Мей тільки встигла здивуватися материній швидкості - на таких високих підборах - і рвонула слідом.
- Хлопець! - крикнула вона в спину блискавичній Аннабель, нажахана від одної думки, що матір зайде до Джеймі, готова побачити освічену юну леді, у блузці, може, і в окулярах, а там - Нік.
- Хай залишиться на вечерю, - рішуче постановила Аннабель, стрімко розвернувшись на сходовій площадці та піднімаючись далі. - Я така рада, що в Джеймі у школі все налагодилося. Я вже не знала, що і робити. Він не захотів переходити в іншу школу.
- Я не знала, що ти хотіла його перевести! - гукнула Мей їй услід.
Аннабель уже стояла під дверима кімнати Джеймі, і Мей не встигне її спинити. Катастрофи не уникнути.
- Як ти ходиш так швидко?
- У мене все взуття дизайнерське, - повідомила Аннабель. - Якість завжди видно, - додала вона і відчинила двері.
- Мало кого я справді люблю, а ще менше про кого добре думаю, - зачитав Джеймі писклявим, тонким голосочком - імітуючи, мабуть, вікторіанську леді з вищого світу. Насправді складалося враження, його жорстоко душать стрічками від капелюшка.
Джеймі сидів на підвіконні, закинувши ноги на крісло.
Нік сидів на ліжку. В кімнаті було темно, лише одна лампа горіла, кидаючи жовту пляму світла Нікові майже під ноги, а дрібні жовті бризки - у темні провалля його очей. Він крутив у пальцях магічний ніж, полискувала груба різьба на поверхні сталі.
- Ми з Мевіс хотіли спитати, чи залишиться твій друг на вечерю, - зовсім непереконливо запропонувала Аннабель.
Розпач у голосі зрадив, що на цьому всі слова у неї закінчилися.
Нік звів брову.
- Мевіс?
- Замовкни, - буркнула Мей.
- Добре, - погодився Нік. - Мевіс.
Якщо Аннабель і далі так чіплятиметься за дверну ручку, її манікюр вже ніщо не врятує. Джеймі скочив із підвіконня та встав поміж Ніком і Аннабель, невпевнено, але явно намірившись захищати.
- Звісно, мамо, - сказав він. - Всі люблять їсти. Ем, а де меню, з якого будемо замовляти?
Аннабель щокілька секунд зиркала Джеймі через плече - на Ніка - ніби повірити не могла, що все настільки погано. Нік, схоже, не дуже здивувався, що нажахав чиюсь маму.
- Так, - відсторонено озвалася Аннабель, намагаючись, очевидно, проникнути в альтернативну реальність, де її син не буде приймати в кімнаті озброєних розбишак. - Я піду пошукаю. Меню. Щоби ми вибрали щось на вечерю.
Матір розвернулася і дуже обережно зачинила за собою двері. Тоді почала спускатися сходами. Незважаючи на високоякісні дизайнерські туфлі, вона кілька разів похитнулася.
- Це у вас, мабуть, від батька, - заявила вона, коли Мей підступила ближче. - Мене анітрохи не тягнуло до хуліганів. Навіть у коледжі!
- Тато в коледжі зустрічався з хуліганами? - перепитала Мей. - Я і не уявляла.