про інтернет-комунікацію і суржик
кілька днів тому тут пані питала про коментар щодо смайлів і суржику. я зголосилася дати той коментар. написала три сторінки тексту. з якого до статті увійшло добе, якщо чотири речення:
21.09.2009 _ Тетяна Потапова // Життя в мережі
Без смайла не розібратись
тому хочу поділитися з вами тим, що я, власне, їй написала:
Який зловживання смайлами та падонківським сленгом відображається на словниковому запасі людини, яким вона користується щодня?
Дослідники, котрі працюють із мовою, котрою люди користуються при опосередкованому комп”ютером спілкуванні, вже давно кажуть, що вона суміщає риси як письмового мовлення, так і усного. Співвідношення рис залежить від того, де саме відбувається спілкування: в чатах спілкування найближче до усного мовлення - спонтанне, з численними помилками, спрямоване не скільки на обмін інформацією, скільки на підтримку контакту. На форумах і у коментарях до записів у блогах мовлення ближче до письмового - думки викладаються більш розлого і детально, синтаксис складніший, значно ширше коло залучених стилів та регістрів мовлення - від офіційного та ділового до дуже неформального.
Самі ж записи у блогах є монологічним мовленням (як у щоденнику), яке автор свідомо чи несвідомо прилаштовує до гаданої (чи бажаної) читацької аудиторії. Ті засоби, котрими користуються люди в звичайному спілкуванні, так само використовуються і в інтернет-спілкуванні.
Однак в інтернеті через відсутність безпосереднього візуального та звукового контакту люди позбавлені можливості зчитувати вираз обличчя чи інтонацію голосу, жести, пози, напрямок погляду. Частково це компенсується вживанням смайлів та коментарями на кшталт „/користувач/ Закочує очі” чи „б’ється головою в стіну”.
Падонківський сленг (з точки зору мовознавства він радше все ж жаргон, оскільки жаргон - це яскраво емоційно забарвлена підсистема мови, чиє завдання - показати приналежність до певної групи) принципово не відрізняється від решти розмовних варіантів мови, однак завдяки необмеженій відкритості до імпровізацій, творчого переосмислення усталених фраз (і взагалі значних можливостей для мовної творчості) та великій швидкості обміну інформацією в межах інтернет-спільноти він розвивається інтесивніше за інші жаргони і має ширшу аудиторію.
Люди люблять користуватись тим, що їм подобається і що їм зручно. Отже, якщо якийсь вираз чи фраза, знайдені в інтернеті, людям подобаються і вдало описують певний феномен чи ситуацію, вживання такого виразу поза межами інтернет-спілкування є лише питанням часу.
Звичайно, доросла людина має добре усвідомлювати доречність і прийнятність певних способів висловлювати свої думки у відповідності до ситуації. В офіційній ситуації доречно спілкуватись офіційним стилем, а під час зустрічі з друзями за пивом якраз офіційний стиль вже буде недоречний.
Власне, всі люди є компетентними мовцями (тією чи іншою) і свідомі того, де який стиль спілкування буде доречним. Тому знання ще й інтернет-жаргону розширює мовленнєві можливості людини, а не погіршує їх. Відповідно, і словниковий запас людей, котрі щодня знайомляться з величезними обсягами інформації завдяки інтернету, лише збагачується, в тому числі і за рахунок падонківського сленгу.
Власне, все, що робить процес комунікації швидшим, ефективнішим і приємнішим - сприяє розвиткові мови.
І взагалі, як з філологічної точки зору надмірне інтернет-спілкування (чати, ICQ, блоги, імейли тощо) впливає на реальне?
Люди істоти соціальні. Надмірного спілкування не буває - буває тільки недостатньо спілкування. Інтернет-спілкування виконує ті самі функції та задовольняє ті самі потреби, що й спілкування за межами інтернету. Що ж до впливу - вплив буде цілком передбачуваний: розумні стають розумнішими, дурні - дурнішими, а для решти немає великої відмінності між інтернетним та позаінтернетним спілкуванням - окрім, мабуть, смайлів. Однак, зважаючи на те, що смайли виконують ту ж функцію, що й зміни виразу обличчя - і тут великої відмінності не буде.
прошу сказати ще пару слів про повальне користування суржиком в уанеті та ваше особисте ставлення до використання смайлів для позначення емоцій, дякую!
Я користуюся смайлами відтоді, як вперше познайомилась з цим феноменом, - з 1995 року, і вважаю їх дуже корисним і зручним винаходом. Вони виконують важливу функцію - вони вибудовують контекст для сприйняття написаного тексту і демонструють мій емоційний стан та моє ставлення до сказаного мною (чи іншими), вони у яскравий та наочний спосіб передають те, що інакше треба було б описувати словами - а економію мовних засобів ніхто не відміняв! Тож я залюбки вживаю смайли, котрі позначають :) посмішку, :-? - подив, :( смуток, :-[ - незадоволення, =8-[ …..] переляк, %-/ - втому.
До речі, англійською науковий термін для смайлів - емотикон, знак на позначення емоції.
Суржик - це доволі складне питання. Якщо відійти від традиційно прескриптивістської позиції вітчизняного мовознавства (тобто такої, котра набагато більше піклується про те, як _має_ бути) і не рвати собі волосся через занепад української мови, і подивитись на суржик менш зденервовано, скажімо, в межах дескриптивістського підходу (такого, котрий досліджує те, як воно є), то можна побачити, що суржик - це контактна мова, котра виникла внаслідок співіснування російської та української пліч о пліч протягом тривалого часу (таке відбувається тією чи іншою мірою з усіма мовами, що контактують, незалежно від владних відносин між групами носіїв цих мов), котра фактично виконує функцію розмовної, зниженої, буденної мови - на противагу літературній офіційній українській та літературній офіційній російській. Багато людей у щоденному позаінтернетному спілкуванні користуються суржиком і почуваються при цьому цілком комфортно, тому недивно, що численні мешканці уанету теж його вживають. У такий спосіб вони позначають їхній простір інтернет-спілкування як неофіційний, приватний, комфортний, вільний від обмежень офіційного та ділового спілкування. З цього приводу, звичайно, можна битися в істериці через занепад нашої солов’їної, а можна бути реалістами і згадати, що за обіднім столом на власній кухні люди не розмовляють високим штилем.
21.09.2009 _ Тетяна Потапова // Життя в мережі
Без смайла не розібратись
тому хочу поділитися з вами тим, що я, власне, їй написала:
Який зловживання смайлами та падонківським сленгом відображається на словниковому запасі людини, яким вона користується щодня?
Дослідники, котрі працюють із мовою, котрою люди користуються при опосередкованому комп”ютером спілкуванні, вже давно кажуть, що вона суміщає риси як письмового мовлення, так і усного. Співвідношення рис залежить від того, де саме відбувається спілкування: в чатах спілкування найближче до усного мовлення - спонтанне, з численними помилками, спрямоване не скільки на обмін інформацією, скільки на підтримку контакту. На форумах і у коментарях до записів у блогах мовлення ближче до письмового - думки викладаються більш розлого і детально, синтаксис складніший, значно ширше коло залучених стилів та регістрів мовлення - від офіційного та ділового до дуже неформального.
Самі ж записи у блогах є монологічним мовленням (як у щоденнику), яке автор свідомо чи несвідомо прилаштовує до гаданої (чи бажаної) читацької аудиторії. Ті засоби, котрими користуються люди в звичайному спілкуванні, так само використовуються і в інтернет-спілкуванні.
Однак в інтернеті через відсутність безпосереднього візуального та звукового контакту люди позбавлені можливості зчитувати вираз обличчя чи інтонацію голосу, жести, пози, напрямок погляду. Частково це компенсується вживанням смайлів та коментарями на кшталт „/користувач/ Закочує очі” чи „б’ється головою в стіну”.
Падонківський сленг (з точки зору мовознавства він радше все ж жаргон, оскільки жаргон - це яскраво емоційно забарвлена підсистема мови, чиє завдання - показати приналежність до певної групи) принципово не відрізняється від решти розмовних варіантів мови, однак завдяки необмеженій відкритості до імпровізацій, творчого переосмислення усталених фраз (і взагалі значних можливостей для мовної творчості) та великій швидкості обміну інформацією в межах інтернет-спільноти він розвивається інтесивніше за інші жаргони і має ширшу аудиторію.
Люди люблять користуватись тим, що їм подобається і що їм зручно. Отже, якщо якийсь вираз чи фраза, знайдені в інтернеті, людям подобаються і вдало описують певний феномен чи ситуацію, вживання такого виразу поза межами інтернет-спілкування є лише питанням часу.
Звичайно, доросла людина має добре усвідомлювати доречність і прийнятність певних способів висловлювати свої думки у відповідності до ситуації. В офіційній ситуації доречно спілкуватись офіційним стилем, а під час зустрічі з друзями за пивом якраз офіційний стиль вже буде недоречний.
Власне, всі люди є компетентними мовцями (тією чи іншою) і свідомі того, де який стиль спілкування буде доречним. Тому знання ще й інтернет-жаргону розширює мовленнєві можливості людини, а не погіршує їх. Відповідно, і словниковий запас людей, котрі щодня знайомляться з величезними обсягами інформації завдяки інтернету, лише збагачується, в тому числі і за рахунок падонківського сленгу.
Власне, все, що робить процес комунікації швидшим, ефективнішим і приємнішим - сприяє розвиткові мови.
І взагалі, як з філологічної точки зору надмірне інтернет-спілкування (чати, ICQ, блоги, імейли тощо) впливає на реальне?
Люди істоти соціальні. Надмірного спілкування не буває - буває тільки недостатньо спілкування. Інтернет-спілкування виконує ті самі функції та задовольняє ті самі потреби, що й спілкування за межами інтернету. Що ж до впливу - вплив буде цілком передбачуваний: розумні стають розумнішими, дурні - дурнішими, а для решти немає великої відмінності між інтернетним та позаінтернетним спілкуванням - окрім, мабуть, смайлів. Однак, зважаючи на те, що смайли виконують ту ж функцію, що й зміни виразу обличчя - і тут великої відмінності не буде.
прошу сказати ще пару слів про повальне користування суржиком в уанеті та ваше особисте ставлення до використання смайлів для позначення емоцій, дякую!
Я користуюся смайлами відтоді, як вперше познайомилась з цим феноменом, - з 1995 року, і вважаю їх дуже корисним і зручним винаходом. Вони виконують важливу функцію - вони вибудовують контекст для сприйняття написаного тексту і демонструють мій емоційний стан та моє ставлення до сказаного мною (чи іншими), вони у яскравий та наочний спосіб передають те, що інакше треба було б описувати словами - а економію мовних засобів ніхто не відміняв! Тож я залюбки вживаю смайли, котрі позначають :) посмішку, :-? - подив, :( смуток, :-[ - незадоволення, =8-[ …..] переляк, %-/ - втому.
До речі, англійською науковий термін для смайлів - емотикон, знак на позначення емоції.
Суржик - це доволі складне питання. Якщо відійти від традиційно прескриптивістської позиції вітчизняного мовознавства (тобто такої, котра набагато більше піклується про те, як _має_ бути) і не рвати собі волосся через занепад української мови, і подивитись на суржик менш зденервовано, скажімо, в межах дескриптивістського підходу (такого, котрий досліджує те, як воно є), то можна побачити, що суржик - це контактна мова, котра виникла внаслідок співіснування російської та української пліч о пліч протягом тривалого часу (таке відбувається тією чи іншою мірою з усіма мовами, що контактують, незалежно від владних відносин між групами носіїв цих мов), котра фактично виконує функцію розмовної, зниженої, буденної мови - на противагу літературній офіційній українській та літературній офіційній російській. Багато людей у щоденному позаінтернетному спілкуванні користуються суржиком і почуваються при цьому цілком комфортно, тому недивно, що численні мешканці уанету теж його вживають. У такий спосіб вони позначають їхній простір інтернет-спілкування як неофіційний, приватний, комфортний, вільний від обмежень офіційного та ділового спілкування. З цього приводу, звичайно, можна битися в істериці через занепад нашої солов’їної, а можна бути реалістами і згадати, що за обіднім столом на власній кухні люди не розмовляють високим штилем.