Побиття Тетяни Чорновіл - casus belli чи перемога?
Originally posted by net_scorpion at Побиття Тетяни Чорновіл - casus belli чи перемога?
Я скажу "перемога". Перемога протестного руху, як це не цинічно звучить. Я ладен вислухати усі образи, якими читачі нагородять мене за це твердження, але за однієї умови: дочитайте цей пост до кінця. Зараз я викладу своє бачення ситуації і, сподіваюся, питання будуть зняті.
Отже, що власне трапилося? Одна людина отримала тілесні ушкодження середнього ступеню. Це боляче, це жахливо, але давайте візьмемо це в порівнянні. В порівнянні з чим? Да з наслідками будь-якого бою. Нехай буде так, як пропонують деякі гарячі голови: революція піде по силовому сценарію. Скільки буде тих боїв? Скільки в них загине і буде скалічено патріотів? Навіть в кращому випадку революційного бліцкригу - не один і не два. Хтось ще хоче, щоб поранена Чорновіл загубилася на тлі тих, хто пройде через польові лазарети?
[Spoiler (click to open)]
Тетяна була беззбройна! Так. Але хто казав, що мирний протест це безпечний карнавал, на якому ніхто нікого не б'є? Вибачте, але те, що протест мирний означає лише те, що нікого не б'ємо ми. Нас б'ють, калічать і вбивають. Але цією ціною ми свідомо купуємо свою майбутню перемогу.
Той, хто б'є беззбройних - виродок. Це аксіома. Так вважаю не тільки я, так вважає більшість сапієнсів. Єдине, що нам треба для перемоги, це зробити так, щоб теза "нинішня українська влада - виродки" стала самоочевидною навіть всередині цієї влади. Давайте подивимося, чи вірною дорогою ми йдемо?
30 числа міліція побила студентів - вийшли сотні тисяч обурених киян. Того ж дня з фракції ПР почали тікати депутати. 11 числа менти знесли бутафорські барикади - ми побудували справжні. Крім того менти, які забралися з поля бою з соромом, на власні очі побачили, що їм протистоїть не купка екстремистів, а по-перше мирні люди, які кожному з них особисто не прагнуть зла, а по-друге, цих людей - увесь Київ і більша частина України. Зовсім не дарма ми годували їх канапками та жертвували дрова. Вдруге вони нікого розганяти не підуть.
Наступним кроком влади став антимайдан. Немає жоднісінької причини, чому його слід було проводити на Європейській площі, окрім як для того, щоб спровокувати зіткнення. Але дурних щоб йти на гарматне м'ясо за кількасот гривень не виявилося. Черговий наступ влади закінчився соромом навіть не розпочавшись.
Так само стаціонарний тітушатник прибрали чому? Бо попри усі намагання пред'явити на ньому альтернативний народ, сшитий на живу нитку Франкенштейн виявився нежиттєздатним і смердів дедалі більше. А тепер уявімо, як би вони там усі ухрюкалися на Новий рік. Мабуть, почали б бухати з 30го, а скінчили десь після 13го. Зовсім весело було б, якби вдарили морози і хтось з п'яних очей замерз на смерть.
Коли провалився антимайдан на Європейській, я, чесно кажучи, вважав, що це остання карта влади. Регулярні частини Беркуту та ВВ не впоралися, кинемо в бій фольксштурм з тітушок.
Я помилявся. Влада перейшла до тактики індивідуального терору, якому вона не намагається навіть теоретично надати ознак легітимності. Насильство чинять не менти іменем закону і не "народні маси", хоча б і бутафорські, а звичайні собі бандити. Банда вона і є банда. Здається, нижче падати нема куди.
Тепер постають два питання: Чи може влада виграти в такий спосіб? Як можемо виграти ми проти влади, яка діє в такий спосіб?
Відповідь на перше - рішуче "ні". Нас мільйони і навіть роблячи по десять нападів на день, влада змушена буде витратити роки, щоб побити хоча б один відсоток протестувальників.
"Чтоб с вами биться - все солдаты!
Пусть не один герой падет -
Земля других произведет,
Всегда готовых для расплаты!"
Це легендарна Марсельєза в перекладі М. Гумільова. Кожен побитий породжує десятьох, ладних встати на його місце.
Тепер друге питання. Воно складніше.
По-перше, як це не банально, ми не повинні вдаватися до насильства у відповідь. Попри усю деморалізацію, репресивний апарат влади ще сильний. Може він і не сильніший за нас, але перечитайте другий абзац. Перша ж кривава розправа над слугами режиму згуртує їх, бо кожен з них боятиметься такої долі для себе і ладен буде заради врятування своєї нікчемної шкури нищити усіх підряд.
Зрештою ми однаково переможемо, але ціна буде зависока.
Влада, б'ючи, палячи і ріжучи саме того і прагне. Якщо трапиться насильство, жоден офіціозний канал не згадає його передісторію, але, заливаючись крокодилячими сльзами, розповідатиме, який був хороший страчений революціонерами мент і яка гарна його дочка залишилася сирітою і наскільки необхідно роздушити революцію залізною рукою. Ну а ми, певна річ, в цю пастку не поліземо.
Ну а робити-то що? На цьому етапі - нічого, хіба що поширювати інформацію. Все інше вийде саме, потрібен лише час. Тетянку побито вночі, має пройти хоча б доба, щоб ця новина поширилася світом. А потім протверезіють після Різдва євродепутати і американські конгресмени і запровадять санкції. Не запровадять після цього випадку? Запровадять після наступного. Влада, бачучи, що ми не реагуємо, вдаватиметься до жорсткіших нападів і зрештою перегне палицю. До чого вони докотяться, я не знаю. Але навіть граната у натовп не поліпшить їх становища, лише погіршить. Я когось налякав? Ну, вибачте, побратими. Ми ж творимо революцію, а не розважаємося, не забули?
Зрештою, депутати - не найвища влада на Заході. Якщо громадяни наполегливо вимагатимуть від них санкцій, зроблять, нікуди вони не подінуться. А раптом не запровадять? Тоді громадяни своєю владою організують бойкоти і пікетування.
Є, зрештою, таке поняття як капіталізація підприємств. От, припустимо, у Ахмєтова є завод. Зараз він коштує мільйард і за таку ціну Рінат може його продати чи заставити в банк. А якщо в банку скажуть "ні, ми таку заставу не приймаємо, бо біс його зна, що там у вас в Україні коїться, може завтра буде загальний страйк чи його просто спалять підчас бойових дій. Або його відіжме якийсь спритник. У вас же там безвладдя. Хоча, за десяту частку ціни, ладно, ризикнемо." І тоді Ахмєтов зніме слухавку і дещо скаже... Гроші вони тишу полюбляють.
Він не один такий. Більша частина ПР, за виключенням кількох відморозків, звичайні бізнесмени, які прагнуть бути в злагоді з будь-якою фактичною владою. Кожен з них міркує собі: ну гаразд, я давав хабарі (а хто не давав?), я пиляв бюджет (а хто не пиляв?), я купив собі депутатське крісло. Але ж я не вбивав і не калічив і не хочу, щоб мене за чужі провини посадили на палю, коли революціонери мститимуться старій владі. Вангую, що найближчими днями ми почуємо про нових втікачів з фракції ПР.
Зрештою, біля Яника залишиться Захарченко, Пшонка, Тедєєв, Царьков і ще декілька, а решта перебіжить. Включно з армією, бізнесом і тими жителями Донбасса, в кого є хоч одна звивина.
Все це добре. А якщо влада, прочитавши цю статтю, зрозуміє, що її план викрито і його поміняє? Не турбуйтеся, того не буде. По-перше, в них геть не залишилося інших варіантів, хіба капітуляція. А по-друге, нинішні напади це ініціатива з місць, а не загальна стратегія. Одні налякані шукають, в яких кущах сховатися, інші, не менш налякані, шукають, на кого б накинутися. Плану як такого не існує.
Так що сідаємо на березі річки і чекаємо, доки повз нас пропливе дохла панда. Лишилося недовго. Вона вже пускає бульбашки і в конвульсіях б'є лапами. Не забуваємо про особисту безпеку, але не боїмося тицяти її гострою палицею, щоб вона, бува, не оговталася.
Я скажу "перемога". Перемога протестного руху, як це не цинічно звучить. Я ладен вислухати усі образи, якими читачі нагородять мене за це твердження, але за однієї умови: дочитайте цей пост до кінця. Зараз я викладу своє бачення ситуації і, сподіваюся, питання будуть зняті.
Отже, що власне трапилося? Одна людина отримала тілесні ушкодження середнього ступеню. Це боляче, це жахливо, але давайте візьмемо це в порівнянні. В порівнянні з чим? Да з наслідками будь-якого бою. Нехай буде так, як пропонують деякі гарячі голови: революція піде по силовому сценарію. Скільки буде тих боїв? Скільки в них загине і буде скалічено патріотів? Навіть в кращому випадку революційного бліцкригу - не один і не два. Хтось ще хоче, щоб поранена Чорновіл загубилася на тлі тих, хто пройде через польові лазарети?
[Spoiler (click to open)]
Тетяна була беззбройна! Так. Але хто казав, що мирний протест це безпечний карнавал, на якому ніхто нікого не б'є? Вибачте, але те, що протест мирний означає лише те, що нікого не б'ємо ми. Нас б'ють, калічать і вбивають. Але цією ціною ми свідомо купуємо свою майбутню перемогу.
Той, хто б'є беззбройних - виродок. Це аксіома. Так вважаю не тільки я, так вважає більшість сапієнсів. Єдине, що нам треба для перемоги, це зробити так, щоб теза "нинішня українська влада - виродки" стала самоочевидною навіть всередині цієї влади. Давайте подивимося, чи вірною дорогою ми йдемо?
30 числа міліція побила студентів - вийшли сотні тисяч обурених киян. Того ж дня з фракції ПР почали тікати депутати. 11 числа менти знесли бутафорські барикади - ми побудували справжні. Крім того менти, які забралися з поля бою з соромом, на власні очі побачили, що їм протистоїть не купка екстремистів, а по-перше мирні люди, які кожному з них особисто не прагнуть зла, а по-друге, цих людей - увесь Київ і більша частина України. Зовсім не дарма ми годували їх канапками та жертвували дрова. Вдруге вони нікого розганяти не підуть.
Наступним кроком влади став антимайдан. Немає жоднісінької причини, чому його слід було проводити на Європейській площі, окрім як для того, щоб спровокувати зіткнення. Але дурних щоб йти на гарматне м'ясо за кількасот гривень не виявилося. Черговий наступ влади закінчився соромом навіть не розпочавшись.
Так само стаціонарний тітушатник прибрали чому? Бо попри усі намагання пред'явити на ньому альтернативний народ, сшитий на живу нитку Франкенштейн виявився нежиттєздатним і смердів дедалі більше. А тепер уявімо, як би вони там усі ухрюкалися на Новий рік. Мабуть, почали б бухати з 30го, а скінчили десь після 13го. Зовсім весело було б, якби вдарили морози і хтось з п'яних очей замерз на смерть.
Коли провалився антимайдан на Європейській, я, чесно кажучи, вважав, що це остання карта влади. Регулярні частини Беркуту та ВВ не впоралися, кинемо в бій фольксштурм з тітушок.
Я помилявся. Влада перейшла до тактики індивідуального терору, якому вона не намагається навіть теоретично надати ознак легітимності. Насильство чинять не менти іменем закону і не "народні маси", хоча б і бутафорські, а звичайні собі бандити. Банда вона і є банда. Здається, нижче падати нема куди.
Тепер постають два питання: Чи може влада виграти в такий спосіб? Як можемо виграти ми проти влади, яка діє в такий спосіб?
Відповідь на перше - рішуче "ні". Нас мільйони і навіть роблячи по десять нападів на день, влада змушена буде витратити роки, щоб побити хоча б один відсоток протестувальників.
"Чтоб с вами биться - все солдаты!
Пусть не один герой падет -
Земля других произведет,
Всегда готовых для расплаты!"
Це легендарна Марсельєза в перекладі М. Гумільова. Кожен побитий породжує десятьох, ладних встати на його місце.
Тепер друге питання. Воно складніше.
По-перше, як це не банально, ми не повинні вдаватися до насильства у відповідь. Попри усю деморалізацію, репресивний апарат влади ще сильний. Може він і не сильніший за нас, але перечитайте другий абзац. Перша ж кривава розправа над слугами режиму згуртує їх, бо кожен з них боятиметься такої долі для себе і ладен буде заради врятування своєї нікчемної шкури нищити усіх підряд.
Зрештою ми однаково переможемо, але ціна буде зависока.
Влада, б'ючи, палячи і ріжучи саме того і прагне. Якщо трапиться насильство, жоден офіціозний канал не згадає його передісторію, але, заливаючись крокодилячими сльзами, розповідатиме, який був хороший страчений революціонерами мент і яка гарна його дочка залишилася сирітою і наскільки необхідно роздушити революцію залізною рукою. Ну а ми, певна річ, в цю пастку не поліземо.
Ну а робити-то що? На цьому етапі - нічого, хіба що поширювати інформацію. Все інше вийде саме, потрібен лише час. Тетянку побито вночі, має пройти хоча б доба, щоб ця новина поширилася світом. А потім протверезіють після Різдва євродепутати і американські конгресмени і запровадять санкції. Не запровадять після цього випадку? Запровадять після наступного. Влада, бачучи, що ми не реагуємо, вдаватиметься до жорсткіших нападів і зрештою перегне палицю. До чого вони докотяться, я не знаю. Але навіть граната у натовп не поліпшить їх становища, лише погіршить. Я когось налякав? Ну, вибачте, побратими. Ми ж творимо революцію, а не розважаємося, не забули?
Зрештою, депутати - не найвища влада на Заході. Якщо громадяни наполегливо вимагатимуть від них санкцій, зроблять, нікуди вони не подінуться. А раптом не запровадять? Тоді громадяни своєю владою організують бойкоти і пікетування.
Є, зрештою, таке поняття як капіталізація підприємств. От, припустимо, у Ахмєтова є завод. Зараз він коштує мільйард і за таку ціну Рінат може його продати чи заставити в банк. А якщо в банку скажуть "ні, ми таку заставу не приймаємо, бо біс його зна, що там у вас в Україні коїться, може завтра буде загальний страйк чи його просто спалять підчас бойових дій. Або його відіжме якийсь спритник. У вас же там безвладдя. Хоча, за десяту частку ціни, ладно, ризикнемо." І тоді Ахмєтов зніме слухавку і дещо скаже... Гроші вони тишу полюбляють.
Він не один такий. Більша частина ПР, за виключенням кількох відморозків, звичайні бізнесмени, які прагнуть бути в злагоді з будь-якою фактичною владою. Кожен з них міркує собі: ну гаразд, я давав хабарі (а хто не давав?), я пиляв бюджет (а хто не пиляв?), я купив собі депутатське крісло. Але ж я не вбивав і не калічив і не хочу, щоб мене за чужі провини посадили на палю, коли революціонери мститимуться старій владі. Вангую, що найближчими днями ми почуємо про нових втікачів з фракції ПР.
Зрештою, біля Яника залишиться Захарченко, Пшонка, Тедєєв, Царьков і ще декілька, а решта перебіжить. Включно з армією, бізнесом і тими жителями Донбасса, в кого є хоч одна звивина.
Все це добре. А якщо влада, прочитавши цю статтю, зрозуміє, що її план викрито і його поміняє? Не турбуйтеся, того не буде. По-перше, в них геть не залишилося інших варіантів, хіба капітуляція. А по-друге, нинішні напади це ініціатива з місць, а не загальна стратегія. Одні налякані шукають, в яких кущах сховатися, інші, не менш налякані, шукають, на кого б накинутися. Плану як такого не існує.
Так що сідаємо на березі річки і чекаємо, доки повз нас пропливе дохла панда. Лишилося недовго. Вона вже пускає бульбашки і в конвульсіях б'є лапами. Не забуваємо про особисту безпеку, але не боїмося тицяти її гострою палицею, щоб вона, бува, не оговталася.