Вірші
Йду спати врешті решт якщо засну якщо не снитиму собі вірші
Кидайти свої улюблені в коменти!!!!
Так тихо серце плаче,
Як дощ шумить над містом.
Нема причин неначе,
А серце ревно плаче!
О, ніжно як шумить
Дощ по дахах, по листю!
У цю тужливу мить
Як солодко шумить!
Відкіль цей плач, не знати,
В осиротілім серці?
Ні зради, ні утрати, -
Відкіль журба, не знати.
Найтяжчий, певне, сум -
Без гніву, без любові,
Без ревнощів, без дум -
Такий нестерпний сум.
Ліна Костенко
Шипшина тяжко віддає плоди,
Вона людей хапає за рукава.
Вона кричить:"Людино підожди,
О підожди людино будь ласкава!
Не всі, не всі хоч ягідку облиш,
Одна пташина так мене просила!
Я тут для всіх а не для тебе лиш
І просто осінь щоб була красива!"
Ліна Костенко
Мати
Вона була красуня з Катеринівки.
Було у неї п'ятеро вже нас.
Купляла нам гостинчика за гривеник,
Топила піч і поралась гаразд.
Ходила в церкву, звісно, як годиться.
Гладущики сушила на тину.
Така була хороша молодиця
і мала мрію гарну і чудну.
У ті часи, страшні, аж волохаті,
коли в степах там хто не воював, -
от їй хотілось, щоб у неї в хаті
на стелі небо хтось намалював.
Вона не чула зроду про Растреллі,
Вона ходила в степ на буряки.
А от якби не сволок, а на стелі -
Щоб тільки небо, небо і зірки.
Уранці глянеш - хочеться літати.
Вночі заснеш у мужа на плечі.
Де б маляра такого напитати?
Навколо ж орачі та сіячі.
Уваживши ту мрію дивовижну,
приходив небо малювать шуряк.
Вона сказала: - Перестань, бо вижену.
У тебе, - каже, - небо, як сіряк.
Якийсь художник у роки голодні
зробити небо взявся за харчі.
Були у нього пензлі Боговгодні,
став на ослін, одсунув рогачі.
У нього й хмари вигинались зміями,
уже почав і сонце шюмінке.
Вона сказала: - ні, ви не зумієте.
Злізайте, - каже. - Небо не таке.
Вона тим небом у тій хаті марила!
Вона така була ще молода!
Та якось так - то не знайшлося маляра.
Все якось так - то горе, то біда.
І вицвітали писані тарелі,
і плакав батько, і пливли роки, -
коли над нею не було вже стелі,
а тільки небо, небо і зірки.
Причина
(уривок)
Реве та стогне Дніпр широкий
Сердитий вітер завива
Додолу верби гне високі
Валами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору
Із хмар де-де виглядав
неначе човен в синіс морі
То виринав то потопав.
Ще треті півні не співали
Ніхто ніде не гомонів
Сичі в гаю перекликались
Та ясен раз у раз скрипів.
Т.Г.Шевченко.
***
Ніколи не кажи "люблю",
коли за іншим серце б'ється.
Ніколи не кажи "піду",
коли ти знаєш, що вернешся.
Ніколи не кажи "прости",
коли вини не відчуваєш.
Ніколи не кажи "іди",
коли кохання в серці маєш.
Найогидніші очі порожні,
Найгрізніше мовчить гроза,
Найнікчемніші дурні вельможні,
Найпідліша брехлива сльоза.
Найпрекрасніша мати щаслива,
Найсолодші кохані уста,
Найчистіша душа незрадлива,
Найскладніша людина проста.
Але правди в брехні не розмістиш.
Не ганьби все підряд без пуття.
Бо на світі той наймудріший,
Хто найдужче любить життя.
Василь Симоненко.