А от про себе розумію, що, напевно, піду найлегшим шляхом - сдам дитину до школи. Повністю усвідомлюючи її недоліки. Бо не відчуваю сили змінити і себе, і оточення так, щоб самотужки займатися "освітянським процесом". Можливо, це через власний перфекціонізм, але, радше, через власне боягузство. Таке.
ох, ти не повіриш наскільки далека я була від цієї думки ще до нового року... Наблизишся до цього питання - побачимо що скажеш. Треба з Юріком поговорити - він там щось казав, що подумує про зміну роду діяльності... може це воно? ;)
думаю, домашнее образование - это только в случае невозможности посещения обычной школы (как в Австралии на фермах). подумайте, вы многого лишите ребёнка: умения конкурировать (что потом ему очень пригодится в подростковой и взрослой жизни); умения делать что-то, потому что "надо", а не "хочу"; умения решать самому, идти в общей толпе, лидировать, или..; умения психологически "разбираться" в людях. Дома - очень хорошо, но это будут тепличные условия. Это только размышления.
Вибачте, що так з вулиці до вас на розмову, але не можу втерпіти :) Я п"ять років відпрацювала в інтернаті і такого жахіття як там виробляють з людською душею (користуючись тим, що людина ще маленька і геть беззахісна) ще пошукати треба. Бездушні, жорстокі, тупі, сірі машини ("педагоги") випускають у світ паламані душі дітей, де вони нікому не потрібні і стають такими самими. На цю тему можу довго говорити (наболіло), але скажу одне: система дуже і дуже міцна. Навіть ті, хто щиро працює з дітьми поважаючи їх особистість, розуміючи стан, чуючи и бачучи наштовхується на залізобетонну стіну нерозуміння з боку керівництва. Це тупік
( ... )
Дякую. Насправді мені дуже важливо чути різні думки, в тому числі критичні. Але судити про щось зможу тільки коли дійсно спробую. І поки що я не ставлю наполеонівських планів. Спробуємо 1 клас, якщо щось не складеться - завжди можна буде піти в звичайну школу. А от якщо вийде - наступним кроком буде молодша школа - до 4 класу... Будемо дивитись по ходу.
школа - це така сама частина життя, як і все решта, тому що ви не зможете тримати людину під ковпаком як париникову рослину і ще такий момент- і в гуртках, і на секціях можуть бути різні діти з різних родин, тому що жлобство виховання не виправдовується, а навпаки, на жаль, найчастіше - підкреслюється гаманцем. Мої знайомі здали дітей у звичайну гімназію під Києвом - дуже подобається. Я багато років спілкуюся з дітьми з фізичними обмеженнями, для яких звичайна школа - нездійсненна мрія, дитина має вчитися жити з різними людьми, мені так видається.
Comments 18
1. Цікава стаття про екстернат:
http://www.zn.ua/newspaper/articles/55980
2. Виявляється, існує:
ПОЛОЖЕННЯ про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах, затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 20 грудня 2002 р. N 732, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 8 січня 2003 р. за N 9/7330
Reply
Reply
А от про себе розумію, що, напевно, піду найлегшим шляхом - сдам дитину до школи. Повністю усвідомлюючи її недоліки. Бо не відчуваю сили змінити і себе, і оточення так, щоб самотужки займатися "освітянським процесом". Можливо, це через власний перфекціонізм, але, радше, через власне боягузство. Таке.
(Добре, хоч маю пару років на подумати...)
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Але судити про щось зможу тільки коли дійсно спробую. І поки що я не ставлю наполеонівських планів. Спробуємо 1 клас, якщо щось не складеться - завжди можна буде піти в звичайну школу. А от якщо вийде - наступним кроком буде молодша школа - до 4 класу... Будемо дивитись по ходу.
Reply
Reply
Leave a comment