Зимова Прийма
Зимова Прийма
Назріла необхідність між святами виїхати кудись, де тихо, гарно і нема туристів. Бо у Львові такого місця не знайдеш до кінця січня. Посеред ночі на Високому Замку і то не сховаєшся (недавно перевіряв особисто). Згадали про Прийму. Вже у Верині видно, що в бік гроту нема ніяких слідів. Польова дорога засипана снігом, помережана слідами собак, а ближче до лісу і зайців. Минаємо стару фігуру, яка стоїть під липою. Тільки тепер помітив, що це старе дерево посаджене, напевно, тоді, коли ставили фігуру в 1900 році. Коли проходив тут влітку все було зелене і не помітив, що колись головний стовбур був пошкоджений (може блискавка?) і бокові гілки піднялися, створюючи нову крону.
Дорога пірнає в ліс і ми раді, що прогноз погоди так помилився. Замість «суцільна хмарність» через крони дерев проглядає майже чисте небо.
Декілька поворотів дороги, потім стежки, невеликий підйом і ми біля грота. Відразу ж впадає в око різниця в освітленні. Весною і влітку світло, пробиваючись через крони, забарвлювало камінь в зеленкуватий відтінок.
Тепер грот має свій первісний колір, та ще й сніг, який лежить перед ним, слугує рефлектором і «підсвічує» його знизу. Про це все (і про багато іншого) можна поговорити попиваючи принесений чай.
Поряд - менший грот, так би мовити, «в процесі еволюції». З стелі звисають бурульки. Деякі з них забарвлені мінералами, які розчинила вода. Так, непомітно для ока, вода, повітря, мороз будуть різьбити цей камінь, поки не постане новий грот.
