Стежками Опришків: як це було
Тепер власне про змагання. Для початку відеоісторія:
За моїми попередніми розрахунками за допомогою strava.com на перший підйом мало піти більше 1год. Але сталось не так як гадалось і ендуроснек потрібно було спішно запивати водою, так як вже починався спуск. На КП зупинятись не планувалось жодного разу. Все з собою: 1 фляга ізотоніка, 1 фляга чистої води, ремнабір і харчування. Буквально на початку спуску з коліями побачив атлета з команди Banzaj Ra, який підводився після падіння. Все що я встиг зробити, це подумати що з ним все добре, так як він ніби встає. За ним на автоматі пірнаю вліво від колій на синглтрек. Але, як і писалось на форумі ВелоКиєва, такі стежки частіш за все ведуть поза трасу. Так і є: вже через двадцять метрів стежка йде вгору-вліво. Доводиться спішуватись і стрибати з велосипедом назад в колії. Десь тут мене і обходить "синьо-жовтий". "Нічого, доберу", - подумалось мені. Але тепер потрібно бути уважним на трасі і їхати чітко за маршрутом. До слова кажучи, колії на стежках Опришків прості у порівнянні з тими що будуть на марафоні Пилипець.
Середньостатистичний вигляд на опришківському підйомі:
Photo by Moon13
Протягом наступних трьох кілометрів кілька разів мінявся позиціями з "синьо-жовтим". Один раз ледь не поїхав у неправильному напрямку, так як розмітка була двозначно нанесена на два віддалених між собою дерева. Для чого було так робити я так і не зрозумів. Стрілку з поворотом я не вгледів - занадато багато різних плям навколо :) Але "синьо-жовтий" скерував мене. Взагалі я зробив висновок що він місцевий, так як спуски їхав дуже впевнено. Я вирішив триматись за ним, так як попереду скоро крутий і довгий спуск. Але на останньому торчку він спішився і значно відстав. Мені ж навпаки вдалось взяти KOM на цій ділянці.
Спуск. "Синьо-жовтий" очікувано добирає. Вирішую сідати на хвіст. Далі була найприємніша ділянка марафону: фановий спуск з різкими поворотами, коренями і каміннями. Ми обійшли кількох учасників які краще нас обох їхали вгору. Це радувало. Опонент явно краще мене їздить спуски або таки місцевий і прикатав трасу. Тому я вже був впевнений що впіймав удачу за хвіст! Що може бути кращим ніж халява у вигляді розкатки на хвості у опонента, якого потім точно обійдеш на підйомі? Настрій і адреналін зашкалюють. Нутром чую що десь скоро спуск має закінчуватись а я хочу прибавити у швидкості. На одному з віражів пробую перевірити себе і обійти опонента внутрішнім радіусом. Обидва колеса зносить в сторону. Врятувала рефлекторно виставлена нога. І памперс (шютка) =) Ок, буду обходити на серпантинному підйомі а попереднім атлетам ми і так засвітили непогано. Летимо далі і тут на виположенні від його коліс вилітають вбік пару каменів. "Тепер там чисто", - подумалось мені. Але в тому ж місці камінь аналогічно відлітає мені в раму. "Як добре що у мене не карбон", - чути внутрішній голос. Натомість через кілька метрів починає водити заднє колесо. Приїхали! Напередодні я вибив шпицю і не встиг оформити заднє колесо безкамерно, то ж їхав з повітрям у камері.
Ось для чого потрібні велорукавички з повними пальцями:
Photo by Moon13
Нічого, у мене є запасна 26а камера і я швидко справлюсь. Але ж нема насоса, паніка! Насос насправді примотаний до рами а не у джерсі як за звичкою. Адреналін зі спуску ще не відпускає і розбортовуюсь досить швидко. З деякими труднощами натягую 26у камеру на 29ий обід, бортую лопатками. І тут при бортуванні в районі лопатки "пшик". Не може бути: не хочеться у це вірити, бортуюсь!
Та чудес не буває. Забортоване колесо травить. Ок, 26а камера не годиться на 29е колесо і лекго шкодиться при бортуванні. Потрбіно клеїти 29у. Ледь розбортувавши колесо вдруге, клею камеру. Дивно: два прокола поруч, але не зміїні. Невже камінь був гострим? Самокейки зробили свою справу швидко. Тепер так само швидко бортуватись і вперед - часу витрачено ніби не так і багато! Не тут то було
Камера ну ніяк не хоче натягуватись на обруч (прикольне слово). Поруч проїжджає вже мабуть другий десяток людей а я все ще потію над покришкою. Дев'ять із десяти запитували чи все добре і чи потрібна допомога. Я ж не буду просити у суперників допомогти натягнути покришку на камеру! Дорогоцінні хвилини стрімко течуть. Навіть піт ллється швидше ніж на підйомі! Доходить ледь не до паніки. Кажуть злість - ворог людини. Натомість тільки вона допомогла вставити покришку. Ціною грубої сили і зломаної бортувальної лопатки. Ніби не травить. 100500 накачувань міні-насосом. Як для безкамерки тиск дуже навіть Ок. В мене камера. Нічого, треба добирати купу народу.
Photo by acid nietzsche
Далі зовсім трохи спуску і рівнина вздовж річки. Організатори на старті "лякали" стічними канавами, які краще проходити пішки або перестрибувати, якщо вмієш. Нічого страшного там не було і стрибати не потрібно. Перших п'ять-шість кілометрів вкручував як на ХСО. Побоювався за заднє колесо через це. Ще була надія відіграти втрачені позиції. Так і пролітаю третє КП. Вода є, їсти є. Впевненості у колесі нема: зупиняюсь, пробую - спустило. Знову не хочеться вірити в очевидне. "Буду періодично підкачувати і доїду", - думаю собі. Але попереду ж пів дистанції. Ок, цього року я бігав на стадіоні, то ж назад до КП не так і важко пробігтись (оцінивши свої потуги з бортуванням колеса у мене не було шансів щось зробити однією бортувальною лапкою). На КП мені видали дві точно такі ж лопатки. Очевидно, я був перший з поломкою, так як ящик із деталями та інструментами був запаковний. Навколо зібралась дітвора, всім цікаво. А я знов ніяк не можу розбортувати колесо. Ще й став ногою в болотяний струмок. Повна деморалізація. Цього разу злості для бортування мені не вистачило. Допомогли добрі люди з КП, за що їм велике дякую! Три здорових мужика за кілька хвилини таки змогли натягнути покришку на обруч. І накачали колесо. Також одночасно вони допомогали і Симоненко Сергію, у якого були проблеми з безкамеркою.
Та й далеко не всім було солодко
Photo by acid nietzsche
На все про все витрачено близько сорока хвилин часу. Попереду половина дистанції. Залишилось просто доїхати без чергового проколу, так як ні лопаток ні КП вже не буде. Серпантинним підйомом добрав тільки кількох людей. Всі давно попереду. Натомість на одному з витків помічаю боковим зором Ференца. Нічого дивного і поганого: він їде hardcore версію траси і вже проїхав значно більше мене. Їдеться ненапряжно. Через ще кілька витків він таки добирає мене. Вже не згадаю про що говорили, але я резюмував що він має їхати швидше мене, з натяком щоб рвав шатуни вперед, а то розслабився тут зі мною =) Судячи з того що весь залишок підйому я сидів метрів 15-20 ззаду, можна зробити висновок що ну його впень той hardcore. У нас колосальна різниця у фізпідготовці і її так легко нівелювали додаткових 1300 метрів набору висоти на 34км траси hardcore. На спуску все стало на свої місця: я зміг протриматись тільки десь до половини, якщо не менше.
Photo by bely-alex
Основна частина спуску була нічим не пам'ятна. А от у лісі почався фан. На стартовій поляні ходили цілі легенди про те який там складний спуск і як на ньому димлять колодки. "Що ж це там таке?", - думалось мені. Прийшов час перевірити. Благо, це не перший мій виїзд у Карпати і такими речами мене вже не здивувати. То ж уявлення про "ад і ізраїль" на спуску не підтвердились: навіть не впав і не спішився жодного разу, як це бувало на Боржаві =) Але фан отримав однозначно. В тому числі обійшов кількох людей. Хтось навіть чемно надав траєкторію, ледь не спішившись самому! Величезна за це дяка. Та і тут мене чекала чергова ложка дьогтю - до фінішу докотився майже без тиску у все тому ж задньому колесі. Експертиза показала наступне. Я всю дистанцію марафону проїхав з пластмасовими скалками від лопатки для взуття. Як вони туди потрапили? Напередодні я бортував нею колесо і зломав...одні скалки залишились назовні а дві - прилипли всередині до залишків герметика на покришці. То ж я з Вінниці привіз на марафон свою ж власну негоду і промучився з нею весь марафон. Я думав що ловлю удари від каменів на спусках...а при бортуванні скалки не вилітали, так як були приклеєні зсередини засохшим герметиком до покришки. Вся опришківська команда VinTEAM підтвердить як важко бортувати моє колесо:
Photo by bely-alex
Але так як світ гармонійний і всьому є свій баланс, то цього дня "госпожа Удача" подала свою руку іншому VinTEAM'овцю - Тодорчаку Олександру, який без зайвих пригод виборов перше місце у своїй категорії, обійшовши serik-kr на фінішному спуску!
Photo by Moon13
Далі залишилось привести себе і велосипед до ладу, смачно попоїсти і вирушити додому. Для задобрювання велокарми довелось вдатись до відчайдушних versace-заходів:
Вперше у житті спробував бограч і залишився задоволеним його смаком. Велика подяка позитивним куховарам!
Photo by Moon13
Photo by pitlord
Роботу по проведенню марафону було зроблено величезну. Організатори витримали весь тиск і провели чудове спортивне свято. Без вагань прийму участь у продовженні марафону наступного року, то ж сподіваюсь до зустрічі зі стежками опришок ще не один раз!
Photo by Toutacoup
P.S. Телеметрика на Strava.com
Click to viewЗа моїми попередніми розрахунками за допомогою strava.com на перший підйом мало піти більше 1год. Але сталось не так як гадалось і ендуроснек потрібно було спішно запивати водою, так як вже починався спуск. На КП зупинятись не планувалось жодного разу. Все з собою: 1 фляга ізотоніка, 1 фляга чистої води, ремнабір і харчування. Буквально на початку спуску з коліями побачив атлета з команди Banzaj Ra, який підводився після падіння. Все що я встиг зробити, це подумати що з ним все добре, так як він ніби встає. За ним на автоматі пірнаю вліво від колій на синглтрек. Але, як і писалось на форумі ВелоКиєва, такі стежки частіш за все ведуть поза трасу. Так і є: вже через двадцять метрів стежка йде вгору-вліво. Доводиться спішуватись і стрибати з велосипедом назад в колії. Десь тут мене і обходить "синьо-жовтий". "Нічого, доберу", - подумалось мені. Але тепер потрібно бути уважним на трасі і їхати чітко за маршрутом. До слова кажучи, колії на стежках Опришків прості у порівнянні з тими що будуть на марафоні Пилипець.
Середньостатистичний вигляд на опришківському підйомі:
Photo by Moon13
Протягом наступних трьох кілометрів кілька разів мінявся позиціями з "синьо-жовтим". Один раз ледь не поїхав у неправильному напрямку, так як розмітка була двозначно нанесена на два віддалених між собою дерева. Для чого було так робити я так і не зрозумів. Стрілку з поворотом я не вгледів - занадато багато різних плям навколо :) Але "синьо-жовтий" скерував мене. Взагалі я зробив висновок що він місцевий, так як спуски їхав дуже впевнено. Я вирішив триматись за ним, так як попереду скоро крутий і довгий спуск. Але на останньому торчку він спішився і значно відстав. Мені ж навпаки вдалось взяти KOM на цій ділянці.
Спуск. "Синьо-жовтий" очікувано добирає. Вирішую сідати на хвіст. Далі була найприємніша ділянка марафону: фановий спуск з різкими поворотами, коренями і каміннями. Ми обійшли кількох учасників які краще нас обох їхали вгору. Це радувало. Опонент явно краще мене їздить спуски або таки місцевий і прикатав трасу. Тому я вже був впевнений що впіймав удачу за хвіст! Що може бути кращим ніж халява у вигляді розкатки на хвості у опонента, якого потім точно обійдеш на підйомі? Настрій і адреналін зашкалюють. Нутром чую що десь скоро спуск має закінчуватись а я хочу прибавити у швидкості. На одному з віражів пробую перевірити себе і обійти опонента внутрішнім радіусом. Обидва колеса зносить в сторону. Врятувала рефлекторно виставлена нога. І памперс (шютка) =) Ок, буду обходити на серпантинному підйомі а попереднім атлетам ми і так засвітили непогано. Летимо далі і тут на виположенні від його коліс вилітають вбік пару каменів. "Тепер там чисто", - подумалось мені. Але в тому ж місці камінь аналогічно відлітає мені в раму. "Як добре що у мене не карбон", - чути внутрішній голос. Натомість через кілька метрів починає водити заднє колесо. Приїхали! Напередодні я вибив шпицю і не встиг оформити заднє колесо безкамерно, то ж їхав з повітрям у камері.
Ось для чого потрібні велорукавички з повними пальцями:
Photo by Moon13
Нічого, у мене є запасна 26а камера і я швидко справлюсь. Але ж нема насоса, паніка! Насос насправді примотаний до рами а не у джерсі як за звичкою. Адреналін зі спуску ще не відпускає і розбортовуюсь досить швидко. З деякими труднощами натягую 26у камеру на 29ий обід, бортую лопатками. І тут при бортуванні в районі лопатки "пшик". Не може бути: не хочеться у це вірити, бортуюсь!
Та чудес не буває. Забортоване колесо травить. Ок, 26а камера не годиться на 29е колесо і лекго шкодиться при бортуванні. Потрбіно клеїти 29у. Ледь розбортувавши колесо вдруге, клею камеру. Дивно: два прокола поруч, але не зміїні. Невже камінь був гострим? Самокейки зробили свою справу швидко. Тепер так само швидко бортуватись і вперед - часу витрачено ніби не так і багато! Не тут то було
Камера ну ніяк не хоче натягуватись на обруч (прикольне слово). Поруч проїжджає вже мабуть другий десяток людей а я все ще потію над покришкою. Дев'ять із десяти запитували чи все добре і чи потрібна допомога. Я ж не буду просити у суперників допомогти натягнути покришку на камеру! Дорогоцінні хвилини стрімко течуть. Навіть піт ллється швидше ніж на підйомі! Доходить ледь не до паніки. Кажуть злість - ворог людини. Натомість тільки вона допомогла вставити покришку. Ціною грубої сили і зломаної бортувальної лопатки. Ніби не травить. 100500 накачувань міні-насосом. Як для безкамерки тиск дуже навіть Ок. В мене камера. Нічого, треба добирати купу народу.
Photo by acid nietzsche
Далі зовсім трохи спуску і рівнина вздовж річки. Організатори на старті "лякали" стічними канавами, які краще проходити пішки або перестрибувати, якщо вмієш. Нічого страшного там не було і стрибати не потрібно. Перших п'ять-шість кілометрів вкручував як на ХСО. Побоювався за заднє колесо через це. Ще була надія відіграти втрачені позиції. Так і пролітаю третє КП. Вода є, їсти є. Впевненості у колесі нема: зупиняюсь, пробую - спустило. Знову не хочеться вірити в очевидне. "Буду періодично підкачувати і доїду", - думаю собі. Але попереду ж пів дистанції. Ок, цього року я бігав на стадіоні, то ж назад до КП не так і важко пробігтись (оцінивши свої потуги з бортуванням колеса у мене не було шансів щось зробити однією бортувальною лапкою). На КП мені видали дві точно такі ж лопатки. Очевидно, я був перший з поломкою, так як ящик із деталями та інструментами був запаковний. Навколо зібралась дітвора, всім цікаво. А я знов ніяк не можу розбортувати колесо. Ще й став ногою в болотяний струмок. Повна деморалізація. Цього разу злості для бортування мені не вистачило. Допомогли добрі люди з КП, за що їм велике дякую! Три здорових мужика за кілька хвилини таки змогли натягнути покришку на обруч. І накачали колесо. Також одночасно вони допомогали і Симоненко Сергію, у якого були проблеми з безкамеркою.
Та й далеко не всім було солодко
Photo by acid nietzsche
На все про все витрачено близько сорока хвилин часу. Попереду половина дистанції. Залишилось просто доїхати без чергового проколу, так як ні лопаток ні КП вже не буде. Серпантинним підйомом добрав тільки кількох людей. Всі давно попереду. Натомість на одному з витків помічаю боковим зором Ференца. Нічого дивного і поганого: він їде hardcore версію траси і вже проїхав значно більше мене. Їдеться ненапряжно. Через ще кілька витків він таки добирає мене. Вже не згадаю про що говорили, але я резюмував що він має їхати швидше мене, з натяком щоб рвав шатуни вперед, а то розслабився тут зі мною =) Судячи з того що весь залишок підйому я сидів метрів 15-20 ззаду, можна зробити висновок що ну його впень той hardcore. У нас колосальна різниця у фізпідготовці і її так легко нівелювали додаткових 1300 метрів набору висоти на 34км траси hardcore. На спуску все стало на свої місця: я зміг протриматись тільки десь до половини, якщо не менше.
Photo by bely-alex
Основна частина спуску була нічим не пам'ятна. А от у лісі почався фан. На стартовій поляні ходили цілі легенди про те який там складний спуск і як на ньому димлять колодки. "Що ж це там таке?", - думалось мені. Прийшов час перевірити. Благо, це не перший мій виїзд у Карпати і такими речами мене вже не здивувати. То ж уявлення про "ад і ізраїль" на спуску не підтвердились: навіть не впав і не спішився жодного разу, як це бувало на Боржаві =) Але фан отримав однозначно. В тому числі обійшов кількох людей. Хтось навіть чемно надав траєкторію, ледь не спішившись самому! Величезна за це дяка. Та і тут мене чекала чергова ложка дьогтю - до фінішу докотився майже без тиску у все тому ж задньому колесі. Експертиза показала наступне. Я всю дистанцію марафону проїхав з пластмасовими скалками від лопатки для взуття. Як вони туди потрапили? Напередодні я бортував нею колесо і зломав...одні скалки залишились назовні а дві - прилипли всередині до залишків герметика на покришці. То ж я з Вінниці привіз на марафон свою ж власну негоду і промучився з нею весь марафон. Я думав що ловлю удари від каменів на спусках...а при бортуванні скалки не вилітали, так як були приклеєні зсередини засохшим герметиком до покришки. Вся опришківська команда VinTEAM підтвердить як важко бортувати моє колесо:
Photo by bely-alex
Але так як світ гармонійний і всьому є свій баланс, то цього дня "госпожа Удача" подала свою руку іншому VinTEAM'овцю - Тодорчаку Олександру, який без зайвих пригод виборов перше місце у своїй категорії, обійшовши serik-kr на фінішному спуску!
Photo by Moon13
Далі залишилось привести себе і велосипед до ладу, смачно попоїсти і вирушити додому. Для задобрювання велокарми довелось вдатись до відчайдушних versace-заходів:
Вперше у житті спробував бограч і залишився задоволеним його смаком. Велика подяка позитивним куховарам!
Photo by Moon13
Photo by pitlord
Роботу по проведенню марафону було зроблено величезну. Організатори витримали весь тиск і провели чудове спортивне свято. Без вагань прийму участь у продовженні марафону наступного року, то ж сподіваюсь до зустрічі зі стежками опришок ще не один раз!
Photo by Toutacoup
P.S. Телеметрика на Strava.com