Зустріч з однокласником
Телефонує якось мені "невідомий абонент". Виявилося, що це мій однокласник Олександр, з яким ми років 10 не бачилися, не чулися. Каже, що якось стрів мого батька на вулиці у Кіровограді, і попросив телефон мій. Так ми і зв'язалися з ним, домовилися зустрітися як я приїду в Кіровоград. І от, 2 дні тому вдалося з ним побачитися.
Розповів про наших спільних однокласників, де хто влаштувавсь. Хоч я особливо і не мав у школі друзів, але цікаво було почути про долю тих, з ким учився - вуст цього приятеля.
Хтось власну справу відкрив, хтось на наркотиках, чи п'є...
- А пам'ятаєш Мартинова Сашу, питає мене.
- Ну, не дуже, а що?
- Його вбили,- каже приятель. - Під наркотиками був, вдерся на будівництво, у приватну власність, яку охороняють, так мозок і знесли йому там, - розповів Олександр. Як я не намагавсь згадати цього хлопця, якого вбили, мені не вдалося це. У класному фотоальбому, що ми робили його після 9-го класу його не було. Можливо, він роком раніше перейшов до іншої школи. Так і не знайшов його.
Що ще розповів Олександр? Сам він крутиться нині в місті, пластиковий посуд продає, китайського виробництва. Розповів, що все на паперах сертифіковане, але, насправді, всі печатки куплені, і тільки чорт знає, що у тому пластику намішане, наскільки безпечний посуд з домішками ніхто сказати не може. Таким "бізнесом" займається. І ще розповів про розруху, яка у місті, про відсутність перспектив.
Суперечливі якісь враження від нашої зустрічі у мене залишилися. З одного боку - природна цікавість і радість від того, що хтось "з минулого" захотів мене бачити. А з іншого... з цим чуваком ми і не товаришували, в принципі. Та навіть не дуже і приятелювали. Як я побачив-відчув, навіть з плином часу ніяких особливих почуттів у мене до нього не виникло. У нас абсолютно різні інтереси, ми абсолютно різні. І навіть не скажу, що може об'єднувати. Але, склалося враження, що він щиро був дуже радий нашій зустрічі, значно більше, ніж я.
Друзі, чи було у вас щось подібне, чи зустрічалися ви зі знайомими, із якими багато років не бачилися?
Розповів про наших спільних однокласників, де хто влаштувавсь. Хоч я особливо і не мав у школі друзів, але цікаво було почути про долю тих, з ким учився - вуст цього приятеля.
Хтось власну справу відкрив, хтось на наркотиках, чи п'є...
- А пам'ятаєш Мартинова Сашу, питає мене.
- Ну, не дуже, а що?
- Його вбили,- каже приятель. - Під наркотиками був, вдерся на будівництво, у приватну власність, яку охороняють, так мозок і знесли йому там, - розповів Олександр. Як я не намагавсь згадати цього хлопця, якого вбили, мені не вдалося це. У класному фотоальбому, що ми робили його після 9-го класу його не було. Можливо, він роком раніше перейшов до іншої школи. Так і не знайшов його.
Що ще розповів Олександр? Сам він крутиться нині в місті, пластиковий посуд продає, китайського виробництва. Розповів, що все на паперах сертифіковане, але, насправді, всі печатки куплені, і тільки чорт знає, що у тому пластику намішане, наскільки безпечний посуд з домішками ніхто сказати не може. Таким "бізнесом" займається. І ще розповів про розруху, яка у місті, про відсутність перспектив.
Суперечливі якісь враження від нашої зустрічі у мене залишилися. З одного боку - природна цікавість і радість від того, що хтось "з минулого" захотів мене бачити. А з іншого... з цим чуваком ми і не товаришували, в принципі. Та навіть не дуже і приятелювали. Як я побачив-відчув, навіть з плином часу ніяких особливих почуттів у мене до нього не виникло. У нас абсолютно різні інтереси, ми абсолютно різні. І навіть не скажу, що може об'єднувати. Але, склалося враження, що він щиро був дуже радий нашій зустрічі, значно більше, ніж я.
Друзі, чи було у вас щось подібне, чи зустрічалися ви зі знайомими, із якими багато років не бачилися?